3. Порядок ухвалення судових рішень

Вирок, ухвалений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановления належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо додержуючись вимог статей 369-371, 373-380 КПК. Адже відповідно до ст. 62 Конституції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Наведене положення Конституції є змістом такої засади кримінального провадження, як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 371 КПК суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду. Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Ухвалення вироку в нарадчій кімнаті служить забезпеченню його законності, обґрунтованості та вмотивованості.

Адже, як зазначається у ст. 367 КПК, під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд. Суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу (нічним згідно зі ст. 223 КПК є період часу з 22 до 6 години). Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні.

Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; 2) чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; 3) чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; 4) чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; 5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання обвинуваченого, і які саме; 6) яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати; 7) чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку; 8) чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності; 9) чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру, передбаченого ч. 2 ст. 94 КК; 10) чи слід у випадках, передбачених ст. 96 КК, застосувати до обвинуваченого примусове лікування; 11) чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя; 12) що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; 13) на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; 14) як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження. Якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів або декількох кримінальних проступків, суд вирішує вказані питання окремо за кожним кримінальним правопорушенням. Якщо ж обвинувачуються декілька осіб, суд вирішує ці питання окремо щодо кожного з обвинувачених (ст. 368 КПК).

Одночасно з ухваленням вироку суд зобов’язаний: а) за наявності в обвинуваченого неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, порушити окремою ухвалою питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповнолітніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування; б) якщо в обвинуваченого залишилися без нагляду житло чи інше майно, за клопотанням обвинуваченого вжити через відповідні органи заходів для їх збереження (ст. 378 КПК).

Згідно з ч. 3 ст. 371 КПК у випадках, передбачених КПК, в нарадчій кімнаті постановляється також і ухвала складом суду, який здійснював судовий розгляд. Так, зокрема, закон передбачає необхідність постановления в нарадчій кімнаті ухвал з таких питань: про відводи слідчому судді, судді, присяжному, прокурору, слідчому, захиснику, представнику, спеціалісту, перекладачу, експерту, секретарю судового засідання; про допустимість доказів (ст. 89 КПК); пов’язаних зі звільненням присяжних від участі в розгляді кримінального провадження, а також із самовідводом і відводом присяжних, лише у випадках, коли вихід до нарадчої кімнати буде визнаний судом необхідним (ст. 387 КПК); усунення присяжного від подальшої участі в судовому розгляді кримінального провадження з підстав, встановлених ст. 390 КПК; про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску ВССУ (ст. 451 КПК) та ін.

В окремих випадках КПК не містить прямої вимоги видалення суду до нарадчої кімнати для прийняття рішення, однак вказане не дає підстав для висновку про неможливість постановления деяких ухвал в такому порядку (див. статті 331-335 КПК). Що ж стосується безпосередньо порядку ухвалення судових рішень (наради і голосування) в нарадчій кімнаті, то він регламентований статтями 375, 391 КПК. Відповідно до вказаних норм судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду (у тому числі й присяжних - такий висновок ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», згідно з яким присяжні під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді).

Нарадою суддів керує головуючий, який послідовно ставить на обговорення питання, передбачені ст. 368 КПК, проводить відкрите голосування і веде підрахунок голосів. За загальним правилом, жоден із суддів, а у разі здійснення кримінального провадження судом присяжних - і жоден присяжний не мають права утримуватися від голосування. Задля повної свободи волевиявлення суддів, присяжних, усунення впливу на них головуючий голосує останнім.

Втім, згідно з ч. 3 ст. 391 КПК виняток становить випадок, коли вирішується питання про міру покарання, а суддя чи присяжний голосував за виправдання обвинуваченого. У цьому разі голос того, хто утримався, додається до голосів, поданих за рішення, яке є найсприятливішим для обвинуваченого. При виникненні розбіжностей про те, яке рішення для обвинуваченого є більш сприятливим, питання вирішується шляхом голосування. Обраний законодавцем підхід свідчить про послідовну реалізацію засади кримінального провадження - презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст. 17 КПК). Зокрема, такої складової цієї засади, як усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Вирок або ухвала оформляються письмово і підписуються в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду - суддями та присяжними, які розглядали справу (у тому числі й тими, які виклали окрему думку). Судове рішення може бути написаним від руки, виконаним машинописним способом чи набране на комп’ютері в одному примірнику.

Відповідно до ч. 3 ст. 375 КПК кожен суддя з колегії суддів (а також і кожен із складу суду присяжних (ч. 4 ст. 391 КПК)) має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

Окрема думка викладається у довільній письмовій формі. Суддя, присяжний має право в окремій думці навести мотиви своєї незгоди з рішенням більшості. Наведене свідчить про реалізацію вимоги закону про рівність суддів, присяжних при ухваленні судового рішення. Суддя або присяжний, який виклав письмово окрему думку, не має права у зв’язку із цим утриматися від голосування та/або відмовитися від підписання судового рішення.

Правом на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, а отже, і з окремою думкою, оскільки вона після приєднання до матеріалів цього провадження є його невід’ємною частиною, наділені учасники кримінального провадження. У разі заявления учасником кримінального провадження клопотання про ознайомлення з окремою думкою головуючий повинен забезпечити йому таку можливість. Оскарження окремої думки судді, присяжного законом не передбачено.