19

Лекція № 19: Судові рішення.

Зміст

1. Поняття судових рішень, їх властивості.

2. Види судових рішень, їх структура та зміст.

3. Порядок ухвалення судових рішень.

4. Порядок проголошення та роз’яснення судового рішення, виправлення в ньому описок і очевидних арифметичних помилок

1. Поняття судових рішень, їх властивості

Судові рішення - це правозастосовні акти суду, судді, слідчого судді або суду присяжних, в яких за результатами розгляду в судовому засіданні вирішується обвинувачення по суті або інші питання, що виникають у ході здійснення кримінального провадження.

Відповідно до ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим та вмотивованим.

1. Відповідно до ч. 2 ст. 370 КПК законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК.

Вимога щодо компетентності судді, який ухвалив судове рішення, випливає з положень ст. 6 КЗПЛ, а саме, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи судом, встановленим законом. Отже, на рівні європейських стандартів визначено право на суд, встановлений законом. При цьому в ст. 8 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» встановлено право на повноважний суд. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена про­

цесуальним законом. Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб. У зв’язку із цим слід зауважити, що у суді функціонує автоматизована система документообігу суду, що забезпечує, зокрема, об’єктивний та неупереджений розподіл кримінальних проваджень між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кількості проваджень для кожного судді та визначення присяжних для судового розгляду з числа осіб, які внесені до списку присяжних (ст. 35 КПК).

На забезпечення законності кримінального провадження, а отже, і рішень, ухвалених компетентним судом, спрямована дія такої засади кримінального провадження, як законність (ст. 9 КПК). Так, під час кримінального провадження суд зобов’язаний неухильно додержуватися вимог Конституції, КПК, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВР, вимог інших актів законодавства. При здійсненні кримінального провадження судом не може застосовуватися закон, який суперечить КПК.

У разі якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана ВР, судом застосовуються положення відповідного міжнародного договору України. При цьому кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ. У випадках коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК.

2. Обґрунтованість ухвали або вироку означає відповідність висновків суду, слідчого судді у рішенні фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК (ч. 3 ст. 370 КПК). Отже, винесення обґрунтованого судового рішення є результатом пізнання судом обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК). Зазначені обставини повинні бути підтверджені показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів.

Однак слід зауважити, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК. Так, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225КПК. Отже, суд не має права обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ст. 95 КПК).

Відповідно до ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. При цьому слід мати на увазі, що жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Прийняття судом або слідчим суддею необгрунтованого рішення може бути наслідком істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що, у свою чергу, тягне за собою скасування такого судового рішення.

3. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (ч. 4 ст. 370 КПК). Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 КЗПЛ).

Суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, однак він зобов’язаний виправдати свої дії, навівши мотивування своїх рішень. Ще одне призначення мотивованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення мотивованого рішення може бути забезпечений публічний контроль за здійсненням правосуддя (див. рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Хурк проти Нідерландів», «Гарсія Руїс проти Іспанії», «Іро Баланіт проти Іспанії», «Кузнецов та інші проти Росії», «Руїс Торіха проти Іспанії», «Серявін та інші проти України», «Суомінен проти Фінляндії», «Татішвілі проти Росії», «Хаджіанастасіу проти Греції», «Хіхтінс та інші проти Франції», «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Що ж до рішень судів вищестоящих інстанцій, то з цього приводу у своїх рішеннях висловив низку міркувань ЄСПЛ. Так, стосовно вмотивованості ухвал судів апеляційної або касаційної інстанцій він вказав, що, відхиляючи скаргу, суд у принципі може обмежитися прийняттям мотивів винесеного попереднього судового рішення. Однак порушення права на справедливий розгляд за ст. 6 КЗПЛ буде мати місце у таких випадках: відмови суду розглядати в своєму рішенні доводи, засновані на КЗПЛ, які до того ж були ясно і повно викладено; відмови суду оцінювати доводи заявника, засновані на Конституції; відмови суду касаційної інстанції в задоволенні скарги заявника без оцінки доказів по суті, тобто без будь-якої мотивації, лише шляхом відтворення в судовій ухвалі тексту рішення нижчестоящого суду (див. рішення ЄСПЛ у справ - «Гарсія Руїс проти Іспанії», «Іро Баланіт проти Іспанії», «Проніна проти України», «Хелле проти Фінляндії», «Татішвілі проти Росії».

Таким чином, можна зробити висновок про те, що невмотивованість судового рішення є підставою для його скасування у зв’язку з порушенням норм процесуального права незалежно від доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скарзі.