Лекція 18: Судовий розгляд
Зміст:
1.Загальні положення судового розгляду, їх поняття, види та значення.
2. Межі судового розгляду.
3. Процедура судового розгляду.
4. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків.
5. Провадження в суді присяжних
1.Загальні положення судового розгляду, їх поняття, види та значення.
Судовий розгляд - центральна стадія кримінального провадження, в якій суд першої інстанції за активної участі сторін розглядає і вирішує справу по суті, тобто остаточно з’ясовує всі суттєві обставини кримінального правопорушення, перевіряє та оцінює докази і на цій підставі ухвалює вирок або постановляє ухвалу.
Питання про винуватість і покарання - це основні питання судового розгляду. Інші питання, які стосуються цивільного позову, вирішення долі речових доказів, процесуальних витрат, застосування заходів забезпечення кримінального провадження тощо, є похідними, адже їх вирішення залежить від висновку суду про винуватість або невинуватість обвинуваченого (підсудного).
Місце судового розгляду в системі кримінального провадження, його значення як центральної стадії обумовлюються ознаками, характерними виключно для цього етапу провадження:
1) судовий розгляд кримінального провадження (справи) і вирішення його по суті є єдиним способом здійснення правосуддя у кримінальному процесі;
2) тільки в цій стадії провадження особа може бути визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення і піддана кримінальному покаранню;
3) у ході судового розгляду найбільшою мірою реалізуються всі засади кримінального провадження;
4) судовий розгляд виконує контрольну функцію щодо стадії досудового розслідування;
5) кінцеве рішення суду за результатами судового розгляду - вирок (ухвала) ухвалюється ім’ям України та є обов’язковим для виконання;
6) саме в цій стадії кримінального провадження реалізується фундаментальне право людини на справедливий суд, яке має значення гарантії забезпечення всіх інших її прав. Статтею 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР України.
У цій стадії досягається мета і вирішуються передбачені ст. 2 КПК завдання у конкретному кримінальному провадженні, а саме: здійснюється захист особи, суспільства та держави від кримінального правопорушення, охороняються права, свободи та законні інтереси учасників кримінального провадження шляхом швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Глава 28 КПК регулює процедуру судового розгляду, яка включає п’ять таких етапів - відкриття судового засідання (підготовча частина судового розгляду);дослідження доказів, представлених сторонами (ця частина судового розгляду відповідно до ст. 347 КПК також отримала назву судового розгляду, однак за своїм змістом, по суті, полягає у проведенні судового слідства, тобто дослідженні судом представлених сторонами доказів); судові дебати; останнє слово обвинуваченого та ухвалення вироку (або постановления ухвали).
Зазначений порядок судового розгляду застосовується за загальним правилом. Водночас необхідно звернути увагу на те, що законодавець передбачив також і інші види процедур, які за наявності відповідних підстав підлягають застосуванню і відрізняються від загального порядку в одних випадках спрощенням процесуальної форми, суттєвим прискоренням кримінального провадження та ресурсною економією (кримінальне провадження на підставі угод, скорочений судовий розгляд, спрощене провадження щодо кримінальних проступків), а в інших - наданням додаткових гарантій захисту права обвинуваченого на справедливий суд, передбаченого ст. 6 КЗПЛ (йдеться про провадження в суді присяжних). Такі суттєві особливості порядку судового розгляду свідчать про диференціацію кримінальної процесуальної форми на цьому етапі кримінального провадження. При цьому критеріями, за якими визначаються особливості процесуальної форми в судовому розгляді, є певні обставини:1) суспільна небезпечність кримінального правопорушення - залежно від цього критерію законом передбачено загальний порядок судового розгляду, спрощене провадження щодо кримінальних проступків і провадження в суді присяжних; 2) співвідношення у кримінальному провадженні державно-владного начала і диспозитивності - на цьому критерії засновано кримінальне провадження на підставі угод та скорочений судовий розгляд (в основі цих процедур лежить ідея розумного компромісу, яка і визначила у цьому випадку вектор нормативно-правового регулювання).
Незалежно від процесуальної форми судового розгляду конкретного кримінального провадження законом передбачено певні положення, які в силу виключної значущості для вирішення поставлених завдань, забезпечення права на справедливий суд, а також інших прав учасників судового провадження, мають значення загальних, визначальних. Цим логічно пояснюється архітектоніка гл. 28 КПК «Судовий розгляд», яка першим параграфом об’єднує ті нормативні правила, що отримали легальну назву «Загальні положення судового розгляду».Загальні положення судового розгляду - це встановлені законом правила, які виражають особливості здійснення кримінального провадження в стадії судового розгляду та найбільш істотні вимоги до його порядку, сприяють реалізації його засад і створюють гарантію ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого судового рішення. До них належать: строки і загальний порядок судового розгляду; незмінність складу суду; головуючий у судовому засіданні; безперервність судового розгляду; безпосередність дослідження показань, речей і документів; учасники судового провадження; наслідки неприбуття учасників судового розгляду; право перебувати в залі судового засідання та обов’язки присутніх; заходи до порушників порядку судового засідання; порядок обрання, скасування або зміни запобіжного заходу в суді; проведення експертизи, слідчих (розшукових) дій та застосування заходів забезпечення кримінального провадження в суді; об’єднання і виділення матеріалів кримінального провадження; зупинення судового провадження; проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження.
Строки і загальний порядок судового розгляду. Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку (ч. 1 ст. 318 КПК). Це положення випливає зі ст. 6 КЗПЛ, згідно з якою кожен при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення має право на справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Законодавець не встановлює конкретних строків судового розгляду, а визначає лише критерії оцінки дотримання цієї засади в конкретному кримінальному провадженні. Такі критерії закріплено у ч. З ст. 28 КПК, тлумачення змісту яких стосовно здійснення судового розгляду дає змогу віднести до них: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення судового провадження, тощо; 2) поведінку учасників судового провадження (затримка в розгляді справи внаслідок її затягування заявником розглядається як чинник, що, безумовно, виправдовує збільшення строку провадження у справі); 3) спосіб здійснення судом своїх повноважень (при розгляді справ, що передбачають тривале судочинство, ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на принцип належного здійснення правосуддя, що передбачає обов’язок держави запобігати появі будь-якого невиправданого відстрочення в розгляді справи). При цьому слід звернути увагу на те, що ч. 1 ст. 28 КПК встановлює правило граничної межі розумних строків у кримінальному провадженні - вони не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Незмінність складу суду. Одним із загальних положень судового розгляду є незмінність складу суду при розгляді кримінального провадження. Суть цього положення полягає в тому, що судовий розгляд повинен бути проведений в одному складі суддів (ч. 1 ст. 3 19 КПК), що забезпечує безпосередність і повноту дослідження всіх обставин кримінального провадження одним суддею (суддями), формування внутрішнього переконання та створює належні умови для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення.
Якщо хто-небудь із суддів позбавлений можливості продовжувати брати участь у засіданні, він повинен бути замінений іншим суддею у порядку, встановленому ч. 3 ст. 35 КПК, і судовий розгляд, за загальним правилом, розпочинається спочатку. Обставини, які позбавляють суддю можливості продовжувати участь у судовому засіданні і тягнуть за собою необхідність його заміни іншим суддею, можуть бути різними: тривала хвороба судді чи його смерть; закінчення строку його повноважень; звільнення з посади тощо. Проте законодавець передбачає певні винятки з цього правила: 1) у випадках коли судовий розгляд кримінального провадження потребує значного часу, суд, що здійснюватиме судове провадження, одночасно з призначенням підготовчого судового засідання має право прийняти рішення про необхідність призначення запасного судді. Останній перебуває в залі судового засідання протягом судового розгляду. Про призначення запасного судді робиться відмітка в журналі судового засідання. При необхідності під час судового засідання суддю замінює запасний суддя. При цьому судовий розгляд продовжується та закінчується у новому складі суду; 2) суд при необхідності заміни судді відповідно до ч. 2 ст. 319 КПК вмотивованою ухвалою може прийняти рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд спочатку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду. Таке рішення може бути прийняте лише за умови, що заміна судді не може негативно вплинути на судовий розгляд та при дотриманні таких вимог: а) сторони кримінального провадження, потерпілий не наполягають на новому проведенні процесуальних дій, які вже були здійснені судом до заміни судді; б) суддя, що замінив суддю, який вибув, ознайомився з ходом судового провадження та матеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, згоден з прийнятими судом процесуальними рішеннями і вважає недоцільним нове проведення процесуальних дій, що вже були проведені до заміни судді.
При дотриманні зазначених умов докази, що були досліджені під час судового розгляду до заміни судді, зберігають доказове значення та можуть бути використані для обґрунтування судових рішень.
Безперервність судового розгляду є одним із його загальних положень, сутність якого полягає у тому, що розгляд судом кримінального провадження і прийняття у ньому рішення відбуваються безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку.
Безперервність судового розгляду означає, що суд, за загальним правилом, не може здійснювати судовий розгляд інших проваджень, доки не ухвалить рішення у розглядуваному кримінальному провадженні. Таке правило спрямовано, перш за все, на те, щоб надати можливість судді (суду) цілісно сприйняти всі обставини кримінального провадження та на підставі оцінки досліджених доказів ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення. Крім того, дотримання безперервності судового розгляду є однією із гарантій забезпечення розгляду кримінального провадження протягом розумного строку. Частина 2 ст. 322 КПК передбачає випадки відкладення судового засідання, які не вважаються порушенням вимоги безперервності, що обумовлено необхідністю здійснення певних процесуальних дій, які потребують часу, або забезпечення участі учасників судового провадження. До них належать: 1) неприбуття сторони або інших учасників кримінального провадження; 2) складення та погодження прокурором процесуальних документів щодо відмови від підтримання державного обвинувачення, зміни обвинувачення або висунення додаткового обвинувачення; 3) підготовки захисту обвинуваченого від зміненого чи додаткового обвинувачення; 4) підготовки потерпілого для підтримання обвинувачення в суді, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення; 5) проведення дослідження речових доказів за місцем їх знаходження, огляду на місці; 6) проведення експертизи у випадках та порядку, передбачених ст. 332 КПК; 7) надання доступу до речей чи документів або доручення проведення слідчих (розшукових) дій у випадках та порядку, передбачених ст. 333 КПК.
Безпосередність дослідження показань, речей і документів. До загальних положень судового розгляду слід також віднести положення про безпосередність дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК). Безпосередність судового розгляду означає вимогу особистого дослідження суддею (суддями) в судовому засіданні доказів, представлених сторонами, яке відбувається шляхом допитів обвинуваченого, свідків, експертів, огляду речових доказів, огляду і оголошення протоколів слідчих (розшукових) дій, інших доказів тощо.
За загальним правилом, матеріали досудового слідства не можуть бути покладені в основу вироку чи іншого процесуального рішення суду, якщо вони не досліджувалися в судовому засіданні, що означає нормативну вимогу обґрунтування судового рішення лише тими доказами, які були предметом безпосереднього дослідження суду в умовах змагального процесу.
З правила про безпосередність дослідження доказів є винятки, передбачені КПК. Так, наприклад, суд має право з метою перевірки правдивості та з’ясування розбіжностей у показаннях оголосити в судовому засіданні показання свідка, потерпілого, які були надані під час досудового розслідування (ч. 5 ст. 225 КПК); суд має право розглянути обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження (ч.1 ст.381 КПК); суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються (ч. 3 ст. 349 КПК) тощо.
Складовою безпосередності дослідження показань, речей і документів як засади кримінального провадження є усність, яка полягає в тому, що показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ч. 1 ст. 23 КПК). Крім того, за ініціативою суду або за клопотанням учасників кримінального провадження протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні (ч. 1 ст. 358 КПК). Вимога дослідження доказів в усній формі забезпечує всім учасникам судового провадження можливість безпосереднього сприйняття зібраних у справі доказів, формування власної позиції щодо встановлених обставин кримінального правопорушення та доведеності винуватості обвинуваченого, зрозумілість та передбачуваність судового рішення.
Головуючий у судовому засіданні. Безпосереднє керівництво ходом судового засідання здійснює головуючий, яким відповідно до п. 2 ч. 1 ст. З КПК є професійний суддя, який головує при колегіальному судовому розгляді або здійснює його одноособово. Керівництво судовим засіданням полягає у спрямуванні його на додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов’язків, з’ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження (ст. 321 КПК).
Головуючий має рівні права з іншими суддями щодо участі у розгляді й вирішенні справи в судовому засіданні. Разом з тим він наділений організаційно-розпорядчими повноваженнями, що надають можливість реалізації його керівної ролі при здійсненні конкретного кримінального провадження. Залежно від характеру та функціонального призначення ці повноваження головуючого умовно можна поділити на певні групи: 1) повноваження, спрямовані на додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій (до таких, зокрема, належать: відкриття ним судового засідання і оголошення про розгляд відповідного кримінального провадження (ч. 1 ст. 342 КПК), оголошення про початок судового розгляду (ч. 1 ст. 347 КПК) тощо); 2) повноваження, спрямовані на здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов’язків (роз’яснення обвинуваченому суті обвинувачення (ст. 348 КПК), з’ясування, чи вручено учаснику судового провадження пам’ятку про права і обов’язки та в разі необхідності їх роз’яснення (ст. 352 КПК) тощо); 3) повноваження, спрямовані на усунення із судового розгляду всього, що не має значення для кримінального провадження (право зупинити виступ учасника судових дебатів, якщо він після зауваження повторно вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, чи повторно допустив висловлювання образливого або непристойного характеру (ст. 364 КПК) тощо); 4) повноваження, спрямовані на забезпечення порядку судового засідання (застосування заходів до порушників порядку судового засідання (ст. 330 КПК) тощо); 5) повноваження, спрямовані на з’ясування всіх обставин кримінального провадження (визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження (ст. 349 КПК)).
Учасники судового провадження. Пункт 26 ч. 1 ст. 3 КПК визначає коло учасників судового провадження. До них належать сторонни кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених КПК, здійснюється судове провадження.
Залежно від процесуального статусу та здійснюваних процесуальних функцій учасників судового провадження можна поділити на три групи:
1) особи, які здійснюють функцію правосуддя,-суд (суддя) та присяжні;
2) сторонни процессу – з боку обвинувачення: прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, передбачених КПК; з боку захисту: обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники. Вони беруть участь у судовому розгляді справи та наділені рівними процесуальними правами;
3) інші учасники судового провадження, які виконують допоміжні та додаткові функції,-секретар судового засідання, свідки, експерти,перекладачі та ін.
За критерієм форми участі в доказуванні учасників судового провадження також можна поділити на три групи:
1) суб’єкти, які займають пасивну позицію в доказуванні (при збиранні доказів), - суд (суддя) та присяжні;
2) суб’єкти, які займають активну позицію в доказуванні, - сторони кримінального провадження, потерпілий;
3) учасники судового провадження, які сприяють здійсненню доказування в кримінальному провадженні, - свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі та ін.
За критерієм обов’язкової участі в судовому розгляді учасників судового провадження можна поділити на дві групи:
1) учасники, участь яких є обов’язковою, - суд (суддя), прокурор, обвинувачений, захисник, крім випадків, передбачених КПК;
2) учасники, участь яких не є обов’язковою, - потерпілий у випадках, передбачених КПК, цивільний відповідач, експерт тощо.
Наслідки неприбуття учасників судового розгляду. Розгляд справи в засіданні суду першої інстанції відбувається з участю обвинуваченого, явка якого до суду є обов’язковою. Особиста участь обвинуваченого в судовому розгляді кримінального провадження є однією з процесуальних гарантій захисту його прав і законних інтересів. Крім того, ця імперативна вимога закону має значення й процесуальної гарантії здійснення правосуддя, адже допомагає суду всебічно, повно й об’єктивно дослідити обставини кримінального провадження і ухвалити справедливе судове рішення.
Якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не прибув за судовим викликом у судове засідання, суд відповідно до ст. 323 КПК зобов’язаний відкласти судовий розгляд та призначити дату нового засідання. Суд, суддя вживає заходів до забезпечення прибуття цієї особи до суду. Якщо обвинувачений був своєчасно повідомлений про судовий виклик у порядку, передбаченому ст. 136 КПК, та не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, суд має право відповідно до ст. 139 КПК накласти на нього грошове стягнення у розмірі від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати та/або застосувати до нього привід. Згідно з ч. 2 ст. 140 КПК рішення про здійснення приводу суд приймає у формі ухвали.
За загальним правилом, розгляд справи при відсутності обвинуваченого допускається лише у спрощеному провадженні щодо кримінальних проступків (ст. 381 КПК). Закон передбачає й інші випадки, коли судовий розгляд справи допускається за відсутності обвинуваченого: у випадку його смерті, коли провадження необхідне для реабілітації померлого (п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК); у виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси кримінального провадження або безпека обвинуваченого, допускається за мотивованою ухвалою суду допит одного підсудного у відсутності іншого (ч. 3 ст. 351 КПК); у виняткових випадках з метою забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд може постановити вмотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, або в інший спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію та забезпечує сторонам кримінального провадження можливість ставити запитання і слухати відповіді на них (ч. 9 ст. 352 КПК); у випадках видалення обвинуваченого за ухвалою суду із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду в зв’язку з порушенням порядку судового засідання (ч. 1 ст. 330 КПК).
Розгляд справи у відсутності обвинуваченого в тих випадках, коли за законом його присутність обов’язкова, є безумовною підставою для скасування вироку (п. 3 ч. 1 ст. 412 КПК).
Участь прокурора та захисника в судовому засіданні є обов’язковою, крім випадків, передбачених КПК. У випадку неприбуття в судове засідання прокурора або захисника, участь якого відповідно до положень КПК чи за рішенням суду є обов’язковою, суд має відкласти судовий розгляд, визначивши дату, час та місце проведення наступного засідання (ч. 1 ст. 324 КПК). При цьому суд з’ясовує причину неприбуття цих осіб. У випадках якщо вона є неповажною, суд порушує питання про відповідальність прокурора або захисника, які не прибули, перед органами, що згідно із законом уповноважені притягувати їх до дисциплінарної відповідальності.
У разі неможливості подальшої участі прокурора в судовому провадженні внаслідок задоволення заяви про його відвід, тяжкої хвороби, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини - повноваження прокурора згідно з ч. 3 ст. 37 КПК покладаються керівником відповідного органу прокуратури на іншого прокурора.
Участь захисника в судовому розгляді спрямована на здійснення захисту прав і законних інтересів обвинуваченого та надання йому необхідної юридичної допомоги в реалізації його прав.
У випадку неявки захисника в судове засідання і якщо замінити його іншим неможливо - головуючий пропонує обвинуваченому протягом трьох днів обрати собі іншого захисника та відкладає судовий розгляд на цей строк. Заміна захисника, що не з’явився, допускається тільки за згодою обвинуваченого. Якщо судове засідання проводиться у кримінальному провадженні, де участь захисника є обов’язковою, а захисник, обраний обвинуваченим, протягом трьох днів не може з’явитися у судове засідання, суд своєю ухвалою відкладає судовий розгляд на необхідний для прибуття захисника строк або одночасно з відкладенням судового розгляду залучає захисника для здійснення захисту за призначенням у порядку, передбаченому ст. 49 КПК.
Прокурору та захисникові, які раніше не брали участі у кримінальному провадженні, суд зобов’язаний надати час, достатній для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження і підготовки до участі в судовому засіданні (ч. 4 ст. 324 КПК).
Участь потерпілого в судовому розгляді та його права регламентовані ст. 56 КПК. У разі неприбуття за викликом в судове засідання потерпілого, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з’ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду. Суд має право ухвалити рішення про проведення судового розгляду без потерпілого, за винятком випадків, передбачених КПК, зокрема, якщо кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення або у судовому провадженні розглядається угода про примирення потерпілого з підозрюваним, обвинуваченим чи ухвала про відмову в її затвердженні тощо. Суд має право, за відсутності поважних причин неприбуття потерпілого в судове засідання, накласти на останнього грошове стягнення відповідно до ст. 139 КПК.
Процесуальне положення цивільного позивача закріплено у ст. 61 КПК. Цивільний позивач має право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Наслідком неприбуття в судове засідання без поважних причин цивільного позивача, його представника або законного представника є залишення цивільного позову без розгляду. Винятком з цього правила є випадки, коли: а) від цивільного позивача надійшло клопотання про розгляд цивільного позову за його відсутності; б) обвинувачений, цивільний відповідач повністю визнав пред’явлений позов. За таких обставин цивільний позов може бути розглянутий і за відсутності позивача, його представника або законного представника (ч. 1 ст. 326 КПК).
У випадках коли цивільний позов подано чи підтримується прокурором, він розглядається судом незалежно від явки цивільного позивача або його представника (ч. 3 ст. 128 КПК).
Участь у судовому засіданні цивільного відповідача, який є обвинуваченим, є обов’язковою, крім випадків, передбачених КПК. Якщо ж у судове засідання за викликом не прибув цивільний відповідач, який не є обвинуваченим, або його представник, суд, заслухавши думки учасників судового провадження, вирішує питання про проведення судового розгляду без них або приймає рішення про відкладення судового розгляду та має право відповідно до ст. 139 КПК накласти на цивільного відповідача грошове стягнення у зв’язку з його неявкою до суду за судовим викликом. Залежно від того, чи можливо за відсутності зазначених осіб з’ясувати обставини, що стосуються цивільного позову, суд має право провести судовий розгляд за відсутності цивільного відповідача, який не є обвинуваченим, або його представника.
Участь свідка, спеціаліста, перекладача і експерта в судовому розгляді передбачена статтями 65, 71, 29, 68 та 69 КПК відповідно. При неявці за викликом суду в судове засідання свідка, спеціаліста, перекладача або експерта суд допитує інших присутніх свідків, заслуховує думку учасників судового провадження щодо можливості розгляду справи за відсутності осіб, що не з’явилися, і якщо дійде висновку про неможливість судового розгляду в їх відсутність, призначає нову дату судового засідання. Суд з’ясовує причини неявки вказаних осіб; у разі їх неявки без поважної причини суд має право накласти на них грошове стягнення відповідно до ст. 139 КПК, а до свідка також може бути застосовано привід (ст. 140 КПК).
Одночасно суд вживає заходів для своєчасного повідомлення про судовий розгляд свідка, спеціаліста, перекладача або експерта для забезпечення їх прибуття у судове засідання.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 КПК суд зобов’язаний забезпечити учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють. З цією метою у випадку неявки перекладача за викликом суд відкладає судове засідання і вживає заходів для забезпечення його участі і прибуття до суду. У разі неможливості залучити перекладача учасником судового розгляду суд повинен залучити його самостійно. Незабезпечення участі перекладача в кримінальному провадженні, в якому обвинувачений не володіє мовою судочинства, визнається відповідно до положень пп. 1,3 ст. 6 КЗПЛ порушенням права обвинуваченого на захист та підставою для скасування судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Крім зазначених у гл. 28 КПК осіб, обов’язковим учасником судового розгляду є також секретар судового засідання, який наділяється відповідними процесуальними правами і обов’язками, основним з яких є забезпечення контролю за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами та ведення журналу судового засідання. Секретар судового засідання - це процесуальна фігура, йому може бути заявлено відвід (ст. 79 КПК).
Обрання,скасування або зміна запобіжного заходу в суді і застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчих (розшукових) дій під час судового провадження. Після отримання судом обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі і запобіжні заходи щодо обвинуваченого, обрані під час досудового розслідування, вважаються продовженими (ч. 3 ст. 315 КПК).
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому гл.18 КПК, а щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження – у порядку глав 10-17 КПК з урахуванням особливостей судового розгляду.
Деякі особливості цього порядку встановлені ст. 331 КПК і полягають у такому:
1)під час судового розгляду вирішення зазначених питань здійснюється лише за клопотанням сторони обвинувачення або захисту (ч.1 ст. 331, ч. 2 ст. 333 КПК);
2) незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув’язнення. До спливу продовженого строку суд зобов’язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу. Отже, законодавець запровадив у судовому розгляді періодичний судовий контроль за доцільністю продовження тримання обвинуваченого під вартою, що відповідає практиці ЄСПЛ стосовно застосування ст. 5 КЗПЛ і гарантування права на свободу та особисту недоторканність. При цьому період, протягом якого переглядається це питання, дорівнює двом місяцям, тобто кожен раз суд може продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою на строк до двох місяців, що забезпечує можливість дотримання принципу пропорційності втручання у права людини у зв’язку зі здійсненням кримінального провадження та доцільності обмеження права на свободу і особисту недоторканність у такий спосіб.
Вирішення питання про запобіжний захід здійснюється у такому порядку:
1) суд заслуховує ініціатора клопотання;
2) суд заслуховує щодо клопотання думку інших учасників судового провадження;
3) суд встановлює, чи доводять надані стороною кримінального провадження докази обставини, які свідчать про доцільність обрання, скасування або зміни запобіжного заходу;
4) суд постановляє вмотивовану ухвалу;
5) суд вручає копію такої ухвали обвинуваченому, прокурору та направляє уповноваженій службовій особі місця ув’язнення.
У випадках коли судове провадження здійснюється судом присяжних, вирішення питання про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого відносять до компетенції головуючого у судовому провадженні.
Вирішення питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження здійснюється в такому порядку:
1) суд заслуховує ініціатора клопотання;
2) суд заслуховує щодо клопотання думку інших учасників судового провадження;
3) суд встановлює, чи доводять надані стороною кримінального провадження докази обставини, які свідчать про доцільність застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
4) суд постановляє вмотивовану ухвалу.
У разі якщо стороною кримінального провадження заявлено клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів, суд зобов’язаний з’ясувати та врахувати причини, через які такий доступ не був здійснений під час досудового розслідування, і лише визнавши їх поважними, приймає рішення про надання такого доступу. Прийнявши таке рішення, суд відкладає судовий розгляд на строк, який є достатнім для здійснення цього заходу забезпечення кримінального провадження та ознайомлення учасників судового провадження з його результатами.
Особа, яка під час судового провадження отримала речі і документи внаслідок здійснення тимчасового доступу до них, зобов’язана відкрити ці матеріали іншій стороні у порядку, передбаченому ст. 290 КПК.
У разі якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, окрім проведення слідчих (розшукових) дій, сторони кримінального провадження можуть заявити про це відповідне клопотання.
Вирішення питання про проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється у такому порядку:
1) суд заслуховує ініціатора клопотання;
2) суд заслуховує щодо клопотання думку інших учасників судового провадження;
3) суд встановлює: а) значення обставин, про встановлення або перевірку яких просить особа, яка звернулася з ним; б) можливість їх встановлення або перевірки шляхом проведення слідчих (розшукових) дій; в) причини, з яких не були здійснені належні дії для їх встановлення чи перевірки на стадії досудового розслідування;
4) суд постановляє вмотивовану ухвалу, в якій, у випадку задоволення, зазначається, для з’ясування або перевірки яких обставин і які саме слідчі (розшукові) дії необхідно провести, та встановлюється строк виконання доручення.
Клопотання прокурора про проведення слідчих (розшукових) дій під час судового провадження може бути задоволено судом лише за умови, що він не доведе, що слідчі (розшукові) дії, про проведення яких він просить, не могли бути проведені під час досудового розслідування через те, що не були і не могли бути відомі обставини, які свідчать про необхідність їх проведення.
Прийнявши рішення про доручення проведення слідчої (розшукової) дії, суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для її проведення та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.
Прокурор зобов’язаний надати доступ до матеріалів, отриманих внаслідок проведення слідчих (розшукових) дій за дорученням суду, учасникам судового провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, та надати їх суду у встановлений строк.
Проведення експертизи за ухвалою суду. Під час судового провадження може виникнути необхідність проведення експертного дослідження. Суд при наявності передбачених КПК підстав, за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого може доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Правовими підставами доручення проведення експертизи є:
- випадки, коли для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання;
- випадки обов’язкового проведення експертизи, що передбачені ч. 2 ст. 242 КПК, якщо така експертиза не була проведена під час досудового розслідування.
Частина 2 ст. 332 КПК передбачає можливість суду незалежно від наявності клопотання сторін чи потерпілого доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам у випадках, якщо суду надано кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності або під час судового розгляду виникли підстави, передбачені ч. 2 ст. 509 КПК (необхідність проведення психіатричної експертизи).
Конструкція ч. 2 ст. 332 КПК вказує на те, що цей перелік підстав для доручення проведення експертизи під час судового розгляду судом за власною ініціативою є вичерпним. В інших випадках доручення про проведення експертизи може бути надано судом тільки за наявності відповідного клопотання.
Проведення експертизи доручається ухвалою суду. До такої ухвали на підставі поданих суду клопотань включаються питання, поставлені перед експертом учасниками судового провадження та судом. Суд має право не включати до ухвали питання, поставлені учасниками судового провадження, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду.Таке рішення має бути обґрунтованим в ухвалі суду.
За загальним правилом, постановления судом ухвали про доручення проведення експертизи не перешкоджає подальшому судовому розгляду кримінального провадження.У випадку якщо продовження судового розгляду неможливе до отримання висновку експерта, суд своєю ухвалою відкладає судовий розгляд.
Об 'єднання і виділення матеріалів кримінального провадження. Якщо під час кримінального провадження до суду надійде декілька обвинувальних актів щодо однієї особи за вчинення різних кримінальних правопорушень або щодо декількох осіб за вчинення одного і того ж правопорушення, такі матеріали підлягають об’єднанню. При вирішенні питання про об’єднання матеріалів кримінального провадження слід враховувати положення ч. 2 ст. 217 КПК щодо неможливості об’єднання в одне провадження матеріалів досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину.
У судовому засіданні в одне провадження може бути об’єднано кримінальне провадження, яке здійснюється в загальному порядку, та кримінальне провадження щодо застосування заходів медичного характеру, у випадку якщо підставою для здійснення останнього стало встановлення факту (згідно з висновком психіатричної експертизи) вчинення особою кримінального правопорушення у стані неосудності. У разі об’єднання зазначені провадження розглядаються в судовому засіданні в одному кримінальному провадженні в загальному порядку з постановлениям за наслідками судового розгляду вироку щодо обвинуваченого та ухвали щодо застосування примусових заходів медичного характеру (Пункт 10 Інформаційного листа ВССУ від 05. 10. 2012 № 223 - 1446/0/4 - 12 «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України»).
Виділення матеріалів досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень в окреме провадження можливе у разі обвинувачення однієї особи у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або двох чи більше осіб у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень.
Чинне кримінальне процесуальне законодавство передбачає й інші випадки обов’язкового виділення матеріалів в окреме провадження. Так, під час здійснення кримінального провадження за угодами, коли кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якою досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.
У разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від різних кримінальних правопорушень і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма потерпілими, угода може бути укладена з одним (кількома) з потерпілих. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), яка досягла згоди, також підлягає виділенню в окреме провадження.
При вирішенні питання про виділення матеріалів в окреме провадження суд повинен враховувати, що таке виділення матеріалів не повинно негативно вплинути на повноту судового розгляду.
Прийнявши рішення про об’єднання чи виділення матеріалів кримінального провадження, суд постановляє вмотивовану ухвалу.
Якщо на розгляд місцевого суду надійшли матеріали кримінального провадження щодо особи, стосовно якої цим судом вже здійснюється судове провадження, воно передається тому складу суду, що його здійснює, для вирішення питання про їх об’єднання без врахування ст. 35 КПК «Автоматизована система документообігу суду».
Зупинення судового провадження. Під час судового розгляду можуть виникнути обставини, які тимчасово перешкоджають його здійсненню. У зв’язку з цим ст. 335 КПК передбачає можливість зупинення судового провадження, що являє собою вимушену перерву в його здійсненні, яка припиняється після усунення таких обставин.
За змістом ст. 335 КПК підставами для зупинення судового провадження є такі обставини: 1) обвинувачений ухилився від суду; 2) обвинувачений захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні. Цей перелік є вичерпним і тому інші обставини, які перешкоджають здійсненню судового розгляду, не можуть бути підставами для його зупинення, а виходячи із конкретного кримінального провадження можуть бути підставами для відкладення судового розгляду.
На відміну від досудового розслідування, під час якого значення зупинення кримінального провадження, перш за все, полягає у зупиненні його строків, зупинення судового розгляду має значення правової підстави для зупинення будь-яких судових дій, що, у свою чергу, означає, що така вимушена бездіяльність суду не може розцінюватися як порушення передбаченого ст. 6 КЗПЛ права людини на справедливий суд упродовж розумного строку. При цьому необхідно мати на увазі, що при вчиненні кримінального правопорушення у співучасті судове провадження зупиняється лише щодо того співучасника, стосовно якого встановлено вищевказані обставини. Стосовно ж інших обвинувачених судовий розгляд продовжується в загальному порядку.
Про зупинення судового провадження суд постановляє вмотивовану ухвалу. Якщо обвинувачений ухилився від суду, його розшук оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.
Проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження. За наявності відповідних підстав судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції (дистанційне судове провадження). До таких підстав відносять випадки: 1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; 5) наявності інших підстав, визначених судом достатніми.
Питання про здійснення дистанційного судового провадження можуть бути вирішені за: 1) власною ініціативою суду; 2) відповідним клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження.
Про прийняття відповідного рішення суд постановлює ухвалу.
Загальні вимоги до порядку проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження є ідентичними вимогам, що пред’являються до порядку проведення допиту, впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування, передбаченого ст. 232 КПК. Протее ст.336 КПК встановлює деякі особливості цього порядку в судовому розгляді, що полягають у такому:
1) якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд не позбавлений можливості ухвалити рішення про його здійснення, але таке рішення має бути належно мотивованим у відповідній ухвалі;
2) якщо обвинувачений перебуває у приміщенні поза межами суду і заперечує проти дистанційного судового провадження, суд не має права прийняти таке рішення;
3) при проведенні процесуальних дій у режимі відеоконференції суд зобов’язаний дотримуватися принципу гласності та відкритості судового провадження;
4) під час дистанційного судового провадження з приміщення, розташованого на території, яка перебуває під юрисдикцією суду, або на території міста, в якому розташований суд, на судового розпорядника або секретаря судового засідання цього суду покладається обов’язок вручити особі, допит якої здійснюється дистанційно, пам’яте про її процесуальні права, перевірити її документи, що посвідчують особу, та перебувати поряд з нею до закінчення судового засідання. У випадку якщо така особі перебуває у приміщенні, розташованому поза територією юрисдикції суду та позі територією міста, в якому розташований суд, то суд своєю ухвалою має право дору чити суду, на території юрисдикції якого перебуває така особа, здійснити зазначен дії. Суд, що отримав доручення, зобов’язаний, за погодженням із судом, що нада доручення, у визначений в ухвалі строк організувати виконання зазначеного доручення. У разі тримання такої особи в установі попереднього ув’язнення або установі виконання покарань обов’язок забезпечення її прав, ідентифікація цієї особи та перебування поряд з нею до закінчення судового засідання покладається на службов особу такої установи.
Дистанційне проведення процесуальних дій та їх результати обов’язково фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису. Таке провадження може здійсни ватися стосовно будь-яких питань, віднесених до компетенції суду, у судах перше апеляційної, касаційної інстанцій та ВСУ.