8. Відродження релігійного життя в Україні

Відродження духовності українського народу значною мірою пов'язане з відродженням релігії і церкви, збереженими ними загальнолюдськими культурними та моральними цінностями. Про відродження релігійного життя в республіці красномовно свідчить поява значної кількості релігійних общин, рестав­рація та відновлення функціонування старих храмів, побудова но­вих культових споруд, збільшення набору до духовних навчальних закладів тощо.

Були зняті заборони на релігійне життя, забезпечено з боку дер­жави реальні гарантії свободи совісті. Це привело в лоно церкви значну кількість людей, передусім із числа інтелігенції, яка раніше остерігалася брати участь у релігійному житті, побоюючись репре­сій із боку владних структур. Різке загострення соціально-еконо­мічних проблем, втрата старих ідеологічних орієнтирів привели в церкву чимало скривджених, покалічених життям людей. Багато громадян у нових умовах почали шукати духовної опори у вірі та в цих умовах повернули до традиційних цінностей, зокрема до релігії. У результаті релігійний чинник помітно зріс у суспільному житті, посилив релігійність населення. Якщо в 1985 р. в Україні існувало 5,5 тис. релігійних общин 18 різних конфесій та напрямів, то на 1 січня 2003 р. в Україні нараховувалося 28,6 тис. релігійних організацій 54 віросповідань.

Разом із тим у релігійному житті в Україні накопичувалися певні проблеми. Передусім поглибився розкол у православній церкві.

У 1991 р. в Україні діяли дві православні церкви: Українська православна церква, підпорядкована Московському патріархату, і Українська автокефальна православна церква (УАПЦ).

У листопаді 1991 р. митрополит Київський Філарет скликав собор єпископів України, який ухвалив звернутися до Московсь­кого патріарха з проханням надати автокефалію, тобто канонічну самостійність, Українській православній церкві. Але Москва відмо­вила і позбавила Філарета сану. У результаті стався розкол.

У 1992 р. у Києві відбувся церковний собор, де прихильники Філарета утворили разом із частиною УАПЦ Українську правос­лавну церкву Київського патріархату (УПЦ-КП). Частина УАПЦ не пішла на це об'єднання і збереглася як окрема церква. У той же час у Харкові у 1992 р. теж відбувся церковний собор, де противники Філарета обрали Київським митрополитом Воло­димира (Сабодана). Він очолив Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ-МП).

Таким чином, православна церква в Україні на 2003 р. виявилася розколотою на три гілки: УПЦ-КП (3,1 тис. парафій), УАПЦ (1,1 тис. парафій), УПЦ-МП (10 тис. парафій). Основні святині православ'я в Україні - Києво-Печерський і Почаївський монастирі перебували в руках УПЦ-МП.

Наявність в українському православ'ї трьох гілок ускладнило релігійну ситуацію в республіці.

У церковному житті в Україні перших років незалежності були міжцерковні конфлікти. Активними учасниками цих конфліктів, на жаль, є найбільші і найвпливовіші церкви: УПЦ-МП, УПЦ-КП, УГКЦ, УАПЦ. Конфлікти, як правило, мали два епіцентри: проти­стояння по лінії православні - греко-католики та внутрішня бороть­ба в рамках православ'я. Причиною міжцерковних зіткнень найчастіше були суперечки за культові приміщення, майно, поділ сфер впливу, боротьба за лідерство тощо.