3. Становище української мови

Мова - продукт культури. Вона є не лише універсальним та оригінальним засобом ко­мунікації, а й самобутнім способом мислення, вона акумулює інтелектуальний досвід нації. Поки існує мова - доти існує народ. Зникає мова, через певний час розчиняється в інших етносах і народ - творець і носій цієї мови. З огляду на це цілком очевидно, що сприяння розвитку української мови є питанням дер­жавної ваги, важливим моментом розбудови держави.

Століття бездержавності, тривале перебування українського на­роду у складі різних держав залишили глибокі деформації у мовній сфері. Достатньо сказати, що за переписом 1989 р. у складі населен­ня республіки було 72,6% українців, але з них вільно володіли рід­ною мовою лише 67%.

У цих умовах Верховна Рада 29 жовтня 1989 р. прийняла "Закон про мови в Українській РСР". Це був абсолютно логічний крок, який юридично закріплював державний статус української мови, гарантував рівноправність мов усіх народів, що проживали на тери­торії України, і в той же час створював необхідні умови для розши­рення сфери функціонування української мови - мови корінного народу держави.

Відповідно до закону протягом п'яти років українська мова мала бути впроваджена в діяльність державних установ. Проте реального контролю за виконанням Закону про мови не було передбачено, що обумовило уповільнення його виконання, формальній характер наявних змін.

Міністерство освіти України у 1991-2006 рр. намагалося актив­но впливати на ситуацію в мовній сфері, зокрема, проводились за­ходи щодо переведення відсотку першокласників в оптимальну від­повідність з національним складом населення даного району, прове­дення з 1993 р. вступних іспитів до вузів українською мовою тощо. Це дало певні наслідки. Так, якщо в 1988/1989 навчальному році кількість тих, хто навчався в закладах з українською мовою навчан­ня становила 47,4%, то в 1991/1992 р. - 49%, а в 1995/1996 р. - 58%, у 2002/2003 р. - понад 70%, у 2006/2007 р. – майже 100%. Але процес гальмується значною мірою тим, що чимало викладачів, які звикли викладати свої предмети російською мовою, не поспішають змінювати мову викладу на ук­раїнську, особливо у південних та східних регіонах республіки.

Незадовільним є стан із друком підручників і взагалі книжок українською мовою. Питома вага книг українською мовою в загаль­ному обсязі накладу зменшилася. Комерціалізація видавничої спра­ви, відсутність дієвої підтримки української книговидавничої спра­ви з боку держави спричинилися до цього явища.

Активно діють і антиукраїнські сили, переважно у східних та пів­денних регіонах республіки, які чинять усілякі перешкоди процесу відродження української мови та культури. Окрім того, стрімке па­діння життєвого рівня народу в 1990-х рр. відволікало людей від духовних потреб, змушувало їх концентрувати всі зусилля на проб­лемі виживання.

Мовна проблема ще тривалий час буде залишатися серйозною не тільки для української культури, а й для всього суспільного життя республіки. Потрібні роки, щоб змінився менталітет українського сус­пільства, щоб більшість усвідомила, що мова рідного народу - це аб­солютно необхідний елемент духовної культури цивілізованої людини.