- •Досократовські філософські школи: елейська, мілетська, ефеська. Принципи і сутність.
- •Давньоіндійська філософія: джайнізм, буддизм, лакаята. Особливості розвитку цих філософських напрямів.
- •Філософські школи у Давньому Китаї: конфуціанство, даосизм. Актуальність конфуціанства наприкінці хх ст.
- •Морально-етична проблематика у творчості Сократа, Демокрита, Платона, Аристотеля, Епікура.
- •Атомізм Демокрита та ідеалізм Платона як початок протистояння матеріалізму та ідеалізму.
- •Виникнення схоластичної філософії у Західній Європі, Візантії та мусульманському світі. Спільне і особливе.
- •Філософія доби патристики. Релігійний характер філософських пошуків. Сутність і характеристика філософії Аврелія Августина.
- •Основний зміст епохи Відродження і його відбиття у філософській думці. Гуманізм і проблема людської індивідуальності.
- •33. Матерія і рух. Рух як взаємодія всього з усім. Простір і час як іманентні форми саморуху об’єктивної реальності.
- •34. Свідомість людини як духовний спосіб орієнтації людини у реальності буття, що розвивається. Від поняття “душа” до філософської категорії “свідомість”.
- •35. Теоретичні підсумки і практичні результати матеріалістичної та ідеалістичної розробок проблеми свідомості.
- •36. Загальний зміст і форми пізнавальної діяльності. Перехід від незнання до знання й від нього – до нового знання як основний зміст пізнавальної діяльності.
- •37. Неподільність об’єкту й суб’єкту у пізнавальному процесі. Свідомість суб’єкта як діалектична єдність знання і пізнання.
- •38. Сенсуалізм, раціоналізм і практицизм як альтернативи науково-філософського розуміння сутності пізнавального процесу.
- •39. Принципи діалектики: загально зв’язку, розвитку, детермінізму, історизму.
- •40. Категорії діалектики: причини і наслідок, одиничне і загальне, необхідність і випадковість, сутність і явище, форма і зміст, можливість і дійсність, частина і ціле.
- •41. Основні закони діалектики: взаємного проникнення протилежностей, взаємного переходу кількості і якості, заперечення заперечення.
- •42. Різноманітність історичних форм діалектики та її філософських антиподів – софістики, еклектики, метафізики. Принципи історизму і прогресу.
- •43. Спосіб пізнавальної діяльності та його будова. Емпіричне, теоретичне, експериментальне дослідження і відповідні їм методи. Методи і методологія.
- •Чуйне відображення як діяльність. Раціональне пізнання. Єдність чуйного і раціонального у пізнанні.
- •Будова людського суспільства. Людина як головна продуктивна сила суспільства.
- •Потреби, інтереси і цілі людей як мотивації матеріального і духовного виробництва. Історичні форми спільності людей.
- •48. Розвиток суспільства як історія змін в економічній, соціальній, політичній, духовній та інших сферах життя суспільства. Критерії прогресивного розвитку суспільства.
- •49. Співвідношення стихійного і свідомого, об’єктивної закономірності і вільної діяльності людей у розвитку суспільства. Суб’єктивізм і волюнтаризм у суспільному розвитку.
- •55. Сенс життя людини. Самоцінність людського життя. Проблема людського щастя.
- •56. Сучасна ситуація у розвитку людини і людства. Криза сучасної цивілізації і шляхи її подолання.
- •57. Глобальні проблеми сучасності. Проблеми війни і миру у сучасних умовах. Земна цивілізація перед вибором перспектив розвитку людства.
- •58. Світогляд, його суспільно-історичний характер. Історичні типи світогляду, їх особливості.
- •59. Духовний досвід філософії в усвідомлення одвічних проблем життя і смерті, добра і зла, смислу людського буття, щастя і нещастя, цінності людського буття.
- •60. Людина перетворює світ. А може краще було б, якби вона його розуміла? Доведіть свою думку.
39. Принципи діалектики: загально зв’язку, розвитку, детермінізму, історизму.
Принцип зв'язку - взаємозумовленість існування явищ, розділених у просторі і (чи) у часі; одне з найважливіших наукових понять; з виявлення стійких, необхідних зв'язків починається людське пізнання.
Принцип розвитку - необоротна, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів.
Принцип детермінізму (реальні, природні, суспільні і психічні явища і процеси виникають, розвиваються і знищуються закономірно, у результаті дії визначених причин, обумовлених ними).
Принцип історизму передбачає розуміння того, що філогенетичний та онтогенетичний розвиток людини не тотожні.
40. Категорії діалектики: причини і наслідок, одиничне і загальне, необхідність і випадковість, сутність і явище, форма і зміст, можливість і дійсність, частина і ціле.
Явище, яке викликає до життя інші явища, виступає стосовно другого як причина. У свою чергу результатом дії причини є наслідок.
Діалектика одиничного і загального відбивається в мові, що має могутню здатність узагальнення. Мовне вираження індивідуальних, неповторних ситуацій, людського досвіду стирає риси індивідуальності, переводить їх у статус загального. Разом з тим мова має механізми індивідуалізації предметів.
Необхідність - це такий зв'язок, що обов'язково призводить до певної події.
Випадковість — це система зв'язків і відносин, при якій поява певної події може відбутися, а може і не відбутися.
Сутність - це внутрішня природа, внутрішній спосіб існування предметів і явищ дійсності. Явище - це зовнішня, більш рухома сторона об'єктивної дійсності, яка є формою вираження сутності.
Під змістом розуміють сукупність різних елементів і їхніх взаємодій, що визначають основний тип, характер того чи іншого предмета, явища, процесу. Форма - принцип упорядкованості, спосіб існування того чи іншого змісту.
Звідси логічно припустити, що нове спочатку виступає в зародковій, недосконалій формі як можливість. Тому розвиток і є, власне, процесом перетворення можливості в дійсність.
Частина і ціле. Філософською мовою будова світу тривалий час розумілося через поняття «просте - складне», «частина - ціле». Під «частинами» розуміли такі «предмети», що у своїй сукупності утворюють нові, більш складні предмети. Ціле ж розглядалося як результат поєднання частин того чи іншого предмета.
41. Основні закони діалектики: взаємного проникнення протилежностей, взаємного переходу кількості і якості, заперечення заперечення.
Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін характеризує внутрішній «механізм» руху і розвитку речей, показує, з чого починаються їхні зміни і чим вони закінчуються. Інакше кажучи, цей закон розкриває характер процесу розвитку, шляхи і форми переходу від старого до нового. Зміст закону взаємного переходу кількісних і якісних змін розкривається через аналіз його основних категорій: «якість», «кількість», «міра».
Взаємодія, зіткнення протилежностей, у процесі яких виходить їхнє взаємне заперечення, називається розвитком протиріччя чи боротьбою протилежностей. Ця боротьба виступає джерелом, причиною руху, розвитку речей і явищ дійсності. Ступіні розвитку протиріччя розкриваються через категорії «тотожність» і «розходження», «протилежність».
Діалектиці закон заперечення заперечення розглядається як закон розвитку природи, суспільства і мислення. Чинність закону цілком виявляється лише в цілісному, відносно завершеному процесі розвитку, через ланцюг взаємозалежних переходів, коли можна простежити відносно закінчений результат. На кожній окремій стадії цей закон виявляється звичайно як тенденція.
