- •Досократовські філософські школи: елейська, мілетська, ефеська. Принципи і сутність.
- •Давньоіндійська філософія: джайнізм, буддизм, лакаята. Особливості розвитку цих філософських напрямів.
- •Філософські школи у Давньому Китаї: конфуціанство, даосизм. Актуальність конфуціанства наприкінці хх ст.
- •Морально-етична проблематика у творчості Сократа, Демокрита, Платона, Аристотеля, Епікура.
- •Атомізм Демокрита та ідеалізм Платона як початок протистояння матеріалізму та ідеалізму.
- •Виникнення схоластичної філософії у Західній Європі, Візантії та мусульманському світі. Спільне і особливе.
- •Філософія доби патристики. Релігійний характер філософських пошуків. Сутність і характеристика філософії Аврелія Августина.
- •Основний зміст епохи Відродження і його відбиття у філософській думці. Гуманізм і проблема людської індивідуальності.
- •33. Матерія і рух. Рух як взаємодія всього з усім. Простір і час як іманентні форми саморуху об’єктивної реальності.
- •34. Свідомість людини як духовний спосіб орієнтації людини у реальності буття, що розвивається. Від поняття “душа” до філософської категорії “свідомість”.
- •35. Теоретичні підсумки і практичні результати матеріалістичної та ідеалістичної розробок проблеми свідомості.
- •36. Загальний зміст і форми пізнавальної діяльності. Перехід від незнання до знання й від нього – до нового знання як основний зміст пізнавальної діяльності.
- •37. Неподільність об’єкту й суб’єкту у пізнавальному процесі. Свідомість суб’єкта як діалектична єдність знання і пізнання.
- •38. Сенсуалізм, раціоналізм і практицизм як альтернативи науково-філософського розуміння сутності пізнавального процесу.
- •39. Принципи діалектики: загально зв’язку, розвитку, детермінізму, історизму.
- •40. Категорії діалектики: причини і наслідок, одиничне і загальне, необхідність і випадковість, сутність і явище, форма і зміст, можливість і дійсність, частина і ціле.
- •41. Основні закони діалектики: взаємного проникнення протилежностей, взаємного переходу кількості і якості, заперечення заперечення.
- •42. Різноманітність історичних форм діалектики та її філософських антиподів – софістики, еклектики, метафізики. Принципи історизму і прогресу.
- •43. Спосіб пізнавальної діяльності та його будова. Емпіричне, теоретичне, експериментальне дослідження і відповідні їм методи. Методи і методологія.
- •Чуйне відображення як діяльність. Раціональне пізнання. Єдність чуйного і раціонального у пізнанні.
- •Будова людського суспільства. Людина як головна продуктивна сила суспільства.
- •Потреби, інтереси і цілі людей як мотивації матеріального і духовного виробництва. Історичні форми спільності людей.
- •48. Розвиток суспільства як історія змін в економічній, соціальній, політичній, духовній та інших сферах життя суспільства. Критерії прогресивного розвитку суспільства.
- •49. Співвідношення стихійного і свідомого, об’єктивної закономірності і вільної діяльності людей у розвитку суспільства. Суб’єктивізм і волюнтаризм у суспільному розвитку.
- •55. Сенс життя людини. Самоцінність людського життя. Проблема людського щастя.
- •56. Сучасна ситуація у розвитку людини і людства. Криза сучасної цивілізації і шляхи її подолання.
- •57. Глобальні проблеми сучасності. Проблеми війни і миру у сучасних умовах. Земна цивілізація перед вибором перспектив розвитку людства.
- •58. Світогляд, його суспільно-історичний характер. Історичні типи світогляду, їх особливості.
- •59. Духовний досвід філософії в усвідомлення одвічних проблем життя і смерті, добра і зла, смислу людського буття, щастя і нещастя, цінності людського буття.
- •60. Людина перетворює світ. А може краще було б, якби вона його розуміла? Доведіть свою думку.
Виникнення схоластичної філософії у Західній Європі, Візантії та мусульманському світі. Спільне і особливе.
В период схоластики философия не была свободной, она зависела от церкви, стала «служанкой теологии». Поэтому исследования схоластов можно лишь условно характеризовать как философские, если исходить из традиций древнегреческих философов. Философия почти на тысячелетие оказалась задавленной христианскими идеями. Единственный предмет изучения теологии — божественное естество — являлся также и предметом философского изучения. Провозглашалась лишь одна истина; различия между наукой и теологией, между философией и теологией не допускалось.
Начало схоластики приходится на IX столетие, и ее развитие продолжается до конца XV столетия. Она носила лишь религиозный характер, мир, согласно представлениям схоластов, не имеет даже самостоятельного существования, все существует лишь в отношении к богу. Главным предназначением схоластической философии было непосредственное слияние с теологией.
Средний период характеризуется возникновением и развитием византийской схоластики, послужившей основой западноевропейской схоластики. Завершение периода патристики и начало схоластического периода связано в первую очередь с именем Иоанна Дамаскина (675—750). В его работах было систематизировано православное вероучение, научные и философские знания того времени.
Філософія доби патристики. Релігійний характер філософських пошуків. Сутність і характеристика філософії Аврелія Августина.
Характерной особенностью средневекового философского мышления, свойственного патристике, является то, что мыслители в целях подтверждения своих идей обращаются к самому авторитетному и древнему источнику — Библии. Она рассматривается как полный свод истин, сообщенных людям Богом. Следовательно, важно уяснить смысл библейских текстов, чтобы получить ответы на философские вопросы. Отсюда задача философа сводится к тому, чтобы раскрыть, выявить подлинный смысл положений Библии и отразить их в своих собственных сочинениях. Патристика – сочинения так называемых отцов церкви, писателей, заложивших основы философии христианства.
Сами представители патристики были не философами, а теологами. Содержание философии (богословия) они вычитывали в текстах писания, брали из трактатов своих предшественников, тех же отцов церкви. И таким образом объясняли людям, как Бог создал и духовный, и материальный мир.
Религиозно-философская система Августина, с одной стороны, представляет результат усвоения некоторых основоположных принципов платонизма и неоплатонизма, приемлемых для христианского вероучения и использованных для его философского углубления, а с другой — результат отвержения и преодоления тех принципов, которые для него совершенно неприемлемы. Провозглашая стремление к счастью основным содержанием человеческой жизни, он усматривал это счастье в познании человеком бога и в уяснении своей полнейшей зависимости от него. Религиозное мировоззрение Августина насквозь теоцентрично. Бог как исходный и конечный пункт человеческих суждений и действий непрестанно выступает во всех частях его философского учения.
