
- •Досократовські філософські школи: елейська, мілетська, ефеська. Принципи і сутність.
- •Давньоіндійська філософія: джайнізм, буддизм, лакаята. Особливості розвитку цих філософських напрямів.
- •Філософські школи у Давньому Китаї: конфуціанство, даосизм. Актуальність конфуціанства наприкінці хх ст.
- •Морально-етична проблематика у творчості Сократа, Демокрита, Платона, Аристотеля, Епікура.
- •Атомізм Демокрита та ідеалізм Платона як початок протистояння матеріалізму та ідеалізму.
- •Виникнення схоластичної філософії у Західній Європі, Візантії та мусульманському світі. Спільне і особливе.
- •Філософія доби патристики. Релігійний характер філософських пошуків. Сутність і характеристика філософії Аврелія Августина.
- •Основний зміст епохи Відродження і його відбиття у філософській думці. Гуманізм і проблема людської індивідуальності.
- •33. Матерія і рух. Рух як взаємодія всього з усім. Простір і час як іманентні форми саморуху об’єктивної реальності.
- •34. Свідомість людини як духовний спосіб орієнтації людини у реальності буття, що розвивається. Від поняття “душа” до філософської категорії “свідомість”.
- •35. Теоретичні підсумки і практичні результати матеріалістичної та ідеалістичної розробок проблеми свідомості.
- •36. Загальний зміст і форми пізнавальної діяльності. Перехід від незнання до знання й від нього – до нового знання як основний зміст пізнавальної діяльності.
- •37. Неподільність об’єкту й суб’єкту у пізнавальному процесі. Свідомість суб’єкта як діалектична єдність знання і пізнання.
- •38. Сенсуалізм, раціоналізм і практицизм як альтернативи науково-філософського розуміння сутності пізнавального процесу.
- •39. Принципи діалектики: загально зв’язку, розвитку, детермінізму, історизму.
- •40. Категорії діалектики: причини і наслідок, одиничне і загальне, необхідність і випадковість, сутність і явище, форма і зміст, можливість і дійсність, частина і ціле.
- •41. Основні закони діалектики: взаємного проникнення протилежностей, взаємного переходу кількості і якості, заперечення заперечення.
- •42. Різноманітність історичних форм діалектики та її філософських антиподів – софістики, еклектики, метафізики. Принципи історизму і прогресу.
- •43. Спосіб пізнавальної діяльності та його будова. Емпіричне, теоретичне, експериментальне дослідження і відповідні їм методи. Методи і методологія.
- •Чуйне відображення як діяльність. Раціональне пізнання. Єдність чуйного і раціонального у пізнанні.
- •Будова людського суспільства. Людина як головна продуктивна сила суспільства.
- •Потреби, інтереси і цілі людей як мотивації матеріального і духовного виробництва. Історичні форми спільності людей.
- •48. Розвиток суспільства як історія змін в економічній, соціальній, політичній, духовній та інших сферах життя суспільства. Критерії прогресивного розвитку суспільства.
- •49. Співвідношення стихійного і свідомого, об’єктивної закономірності і вільної діяльності людей у розвитку суспільства. Суб’єктивізм і волюнтаризм у суспільному розвитку.
- •55. Сенс життя людини. Самоцінність людського життя. Проблема людського щастя.
- •56. Сучасна ситуація у розвитку людини і людства. Криза сучасної цивілізації і шляхи її подолання.
- •57. Глобальні проблеми сучасності. Проблеми війни і миру у сучасних умовах. Земна цивілізація перед вибором перспектив розвитку людства.
- •58. Світогляд, його суспільно-історичний характер. Історичні типи світогляду, їх особливості.
- •59. Духовний досвід філософії в усвідомлення одвічних проблем життя і смерті, добра і зла, смислу людського буття, щастя і нещастя, цінності людського буття.
- •60. Людина перетворює світ. А може краще було б, якби вона його розуміла? Доведіть свою думку.
Досократовські філософські школи: елейська, мілетська, ефеська. Принципи і сутність.
Милетская школа известна как первая философская школа. В ней впервые сознательно был поставлен вопрос о первоосновах всего сущего. Главный интерес всех представителей милетской школы охватывает определенный круг проблем. На первом месте здесь стоит вопрос о сущности мира. Основу мира они видят в определенном материальном принципе. Можно сказать, что эта первая греческая философская школа стихийно тяготеет к материализму.
Элейская школа — в отличие от большинства досократиков, элейцы не занимались вопросами естествознания, но разрабатывали теоретическое учение о бытии (предложив впервые сам этот термин), заложив фундамент классической греческой онтологии. Для Элейской школы был характерен строгий монизм в учении о бытии и рационализм в учении о познании.
Гераклит из Эфеса (2-я половина VI – 1-ая половина V вв. до н.э.) – крупный древнегреческий философ-материалист, основатель философского направления: первоначалом всего сущего считал огонь; вывел закон единства и борьбы противоположностей – ключевой закон диалектики; был сторонником круговорота веществ в природе и цикличности истории; признавал относительность окружающего мира; всеобъемлющим, всепроникающим божеством считал Логос – Мировой Разум; выступал за материальность человеческой и мировой души; был сторонником чувственного (материалистического) познания окружающей действительности; движущей силой всех процессов считал борьбу: «война (борьба) есть отец всему и мать всему».
Давньоіндійська філософія: джайнізм, буддизм, лакаята. Особливості розвитку цих філософських напрямів.
Джайнизм (VI-V век до н.э.) в переводе с индийского джин – победитель (над круговоротом человеческих перерождений). В основе джайнизма лежит учения о карме, судьбе, которая предопределена с момента рождения и любая попытка её изменить является бесполезной тратой времени. Джайнизм имеет деление на злые и добрые. Трансформация джайнизма сегодня – фатализм, рок, неизбежность, приметы.
Буддизм – человек создает себя сам своими собственными руками (творит себя). Трансформация – кришнаитство, ламаизм, бахаизм. Истины буддизма: вся жизнь человека — страдание, причина страдания — наше желание. Чтобы избавиться от страдания, нужно избавиться от желания. Это возможно только в результате достижения нирваны (угасание физическое и рождение души).
Локаята (устремленное ввысь, направленное вверх) – основной принцип - жить каждый день как день последний, ибо завтра может не наступить. Трансформация – правила моих действий: полезно только то, что выгодно, и выгодно то, что полезно.
Філософські школи у Давньому Китаї: конфуціанство, даосизм. Актуальність конфуціанства наприкінці хх ст.
Конфуцианство – главные вопросы: мораль, этика и государственное управление. Основным принципом является гуманность. КОНФУЦИАНСТВО часто интерпретируется как образ жизни. Личное желание человека должно сводиться к заботе о других, а не о собственном благополучии. Культивируется уважение к предкам и старшим.
Даосизм (кит. дао цзя или дао цзяо), китайская религия и одна из основных религиозно-философских школ. Философии даосизма присущи натурализм, зачатки примитивной диалектики и элементы религиозной мистики. Основные представители — Лао-цзы, Чжуан-цзы. В начале н. э. даосизм оформился в развитую религию. К 12 в. создан «Дао цзан» — свод литературы даосизма. Цель адептов даосизма — достичь единства с первоосновой мира — дао и посредством алхимии и психофизических упражнений обрести бессмертие. Дао исключает любое вмешательство сил извне. Основная идея – утверждение о том, что всё подчиняется дао, из дао всё возникает, и в дао всё возвращается.