4 Термінологічний словник

Тема 1

Статистика державного бюджету включає показники розміру, складу й динаміки доходів і видатків державного бюджету, а також контингенту і мережі бюджетних установ.

Страхування характеризується показниками страхового поля, кількості й змісту договорів страхування, чисельності страхових випадків, ступеня пошкодження страхового об’єкта, фінансової сталості, збитковості страхових сум, розміру та складу тарифних ставок, страхових платежів, частоти, важкості й небезпеки тимчасової непрацездатності, рівня травматизму, середнього розміру пенсій, допомог тощо.

Статистика кредиту використовує показники залишків заборгованості за позичками, складу позичок, розміру простроченої заборгованості, обіговості кредитів та їх динаміки за кількістю оборотів і тривалістю заборгованості, ефективності довгострокового кредиту, ліквідності кредитних установ.

Статистика грошового обігу вивчає показники розміру та складу грошового обігу, складу платіжного обороту, обіговості коштів у розрахунках, розміри та склад грошової маси, необхідної для обігу, її обіговість та купюрний склад грошей.

Статистика платіжного балансу розв’язує низку завдань: роз­робляє систему показників, які характеризують розміри, динаміку, структуру зовнішньої торгівлі, аналізує фактори, що впливають на розвиток основних явищ зовнішньоекономічної діяльності, проводить порівняльний міждержавний аналіз, оцінює, аналізує стан і рух іноземних інвестицій.

Тема 2

Державний бюджет — це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади. Він характеризує систему економічних відносин з формування державних фінансових ресурсів і напрями використання останніх в інтересах суспільства. За допомогою державного бюджету формується структура суспільного виробництва, забезпечується потрібне співвідношення між споживанням і нагромадженням.

Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республіканський бюджет і бюджети районів і міст республіканського підпорядкування АРК.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районі, районні в містах, селищні та сільські бюджети.

Бюджет-брутто — форма побудови бюджету, за якої доходи і видатки показуються в розгорнутому вигляді без сальдування зустрічних платежів, що мають місце в бюджетній системі країни, та бюджет-нетто — форма по­будови бюджету, за якої доходи і видатки окремих бюджетів показуються як сальдо, тобто з урахуванням зустрічних платежів (наприклад, кошти державного бюджету можуть бути спрямовані в місцеві бюджети, і навпаки). Бюджет-нетто менший за бюджет-брутто. Різниця між ними являє собою внутрішній оборот грошових коштів, який не збільшує реальних доходів і видатків Зведеного бюджету України.

Поточні доходи включають податкові та неподаткові доходи, крім безоплатних надходжень, надходжень від продажу землі, нема­теріальних активів, державного майна та капітальних трансфертів.

Податки — це частина доходу, яку фірми і домашні господарства сплачують державі у розмірі, що встановлюється законом.

Податкові доходи включають різні види податків, тобто безповоротних обов’язкових платежів, згрупованих за об’єктами опо­даткування: доходи, заробітна плата, майно, товари та послуги, зовнішня торгівля.

Прогресивне оподаткування здійснюється за шкалою, що встановлює більші ставки податку для вищих рівнів доходів чи витрат.

Пропорційне оподаткування здійснюється за фіксованими став­ками, які не змінюються залежно від рівня доходів або витрат.

Регресивне оподаткування передбачає зниження податкових ставок по мірі росту доходів або витрат.

Рівень оподаткування (податковий тягар) в економіці обчислюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домашніх господарств (ставки загального оподаткування доходів або гранична ставка податку).

Неподаткові доходи включають всі безоплатні і безповоротні надходження до державного бюджету, такі як доходи держави від власності та підприємницької діяльності, продажу товарів і послуг (за винятком доходів від продажу основного капіталу), надходження від адміністративних штрафів за несплату податків, а також добровільні, безоплатні поточні надходження з недержавних джерел.

Капітальні доходи включають доходи від продажу основного капіталу, запасів державних резервів, землі, нематеріальних активів і капітальних трансфертів від недержавних підприємств, некомерційних організацій, приватних осіб.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, установлених законодавством України.

Види доходів Зведеного бюджету України — податок на дохо­ди (прибуток) підприємств і організацій, податок на додану вартість, акцизний збір, державне мито, відрахування на геологорозвідувальні роботи, надходження до Фонду з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, надходження до Пенсійного фонду, прибуткові податки з громадян, плата за землю.

Видатки бюджетів включають усі платежі, що не повертаються. Видатки визначаються як державні витрати, що утворюються на безповоротній основі, тобто не пов’язані з виникненням або погашенням фінансових вимог. Ці видатки можуть бути спрямовані як на поточні, так і на капітальні цілі, класифікуватися як відшкодовані, так і безповоротні.

Поточні видатки — це відшкодовані витрати, не пов’язані з придбанням основного капіталу, товарів і послуг для виробництва основного капіталу, а також безоплатні виплати. Останні не включають придбання капітальних активів, відшкодування збитків за пошкодження основного капіталу або збільшення фінансових активів одержувачів. У складі поточних витрат виокремлюють видатки на товари і послуги, виплату відсотків з державного боргу, субсидії та інші поточні трансферти й видатки.

Капітальні видатки — це видатки на придбання основного капіталу, резервів, землі і нематеріальних активів, капітальні трансферти та інші капітальні витрати.

Витрати державного бюджету деталізуються за конкретними об’єктами фінансування в рамках статей і параграфів. Важливим завданням статистики державного бюджету є вивчення показ­ників використання коштів держави в установах і організаціях, що фінансуються з бюджету. До таких об’єктів належать дитячі та дошкільні заклади, установи освіти та охорони здоров’я, ветеринарна служба в сільському господарстві, частина науково-дослідних установ, організації, підпорядковані Міністерству оборони, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ, Прокуратура України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

Доходи бюджету складаються з п’яти груп, а саме: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти та державні цільові фонди. Основ­ну частку надходжень до Державного бюджету складають податки (або податкові надходження) та неподаткові надходження. По­даткові надходження можна класифікувати за характером податкової бази або видом діяльності, в результаті якої виникають податкові зобов’язання. Це може бути імпорт продукції, продаж товарів і послуг або отримання доходів.

Бюджетна звітність являє собою звітність головних розпорядників коштів і розпорядників коштів 2-го та 3-го ступенів і відповідних фінансових органів з нагляду за витрачанням коштів, які були одержані з бюджету, а також коштів, які надійшли до бюджету. До розпорядників коштів належать керівники міністерств, відомств, підприємств, організацій, які отримують кошти з бюджету і несуть відповідальність за їх цільове використання. Головними розпорядниками є центральний апарат Міністерства фінансів; розпорядниками коштів 2-го ступеня — фінансові управління в областях, містах Києві та Севастополі, а також Міністерство фінансів АР Крим; розпорядниками 3-го ступеня — міські та районні фінансові відділи. Отже, бюджетна звітність — це елемент методу бюджетного обліку, заключний етап бухгалтерського узагальнення інформації.

Тема 3

Основними завданнями статистики страхування є вивчення тенденцій розвитку страхових продуктів, попиту на них, складу страхувальників, оцінка диференційованих ризиків і пов’яза­них з ними збитків, дослідження ефективності інвестицій і діяльності страхових компаній в цілому.

Страховик — це юридична особа (страхова компанія), яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування.

Страхувальник — юридична або фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.

Застрахований — юридична або фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може відокремлюватись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

Співстрахування — це участь у страхуванні відразу кількох страховиків. Перестрахування — це передача договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах виокремлюється два суб’єкти: перестрахувальник і перестраховик. Перестрахувальник — це страховик, який передає іншому договір страхування, перестраховик — це страховик, який приймає договір страхування і зобов’язання по ньому.

Об’єктами майнового страхування є основний та обіговий капітал підприємств, організ, майно громадян.

Об’єктами особистого страхування виступають життя і здоров’я громадян.

Страхове поле — це наявність потенційних страхувальників з певного виду страхування.

Страхове відшкодування — це виплата страховиком застрахованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників — страхової суми і страхового збитку. Страхова сума характеризує масштаби страхової операції, тобто в якому розмірі застраховано той чи інший об’єкт. Її розміри визначаються, з одного боку, вартісною оцінкою об’єкта страхування, з іншого — можливостями і побажаннями страхувальника. Відношення страхової суми до вартісної оцінки страхування характеризує страхове забезпечення, яке не може перевищувати 100 %. Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат.

Страхові платежі — це перерахування коштів страхувальником страховику. Вони можуть здійснюватись одноразово чи поетапно. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів — розміру плати з одиниці страхової суми. Страховий тариф відображає ціну страхування. Це основний чинник конкуренції на страховому ринку. Чим більше охоплено страхувальників, чим менше витрати страховика, тим нижчий розмір страхового тарифу і тим більше можливості для залучення нових клієнтів. Страховий тариф, або брутто-ставка B, складається з двох частин: нетто-ставки C, яка забезпечує виплату страхового відшкодування, і навантаження f, яке забезпечує відшкодування витрат страховика і прибутковість його діяльності. Нетто-ставка залежить від загальних розмірів страхового відшкодування (визначається на основі статистичних досліджень про кількість страхових подій і середню вартість відшкодування на одну подію) та кількості страхувальників, охоплених цим видом страхування.

Тема 4

Кредит — економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позички в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк і звичайно зі сплатою відсотків. Існує три форми кредиту: комерційний, банківський і державний.

Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Він має товарну форму та оформлюється векселем.

Банківський кредит надається банками в грошовій формі підприємствам, населенню і державі. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позички, але й при розміщенні ними своїх заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Сфера використання банківського кредиту ширша, ніж комерційного: комерційний кредит обслуговує тільки обіг товарів, а банківський — і накопичення капіталу. Банківський і комерційний кредити тісно пов’я­зані між собою. Це виявляється в наданні комерційними банками обігового та акціонерного кредитів, пов’язаних з обігом векселів. Банківський кредит класифікується за строками і видами.

Особливою формою кредиту є державний кредит, за якого позичальником або кредитором виступає держава або місцеві органи влади, а кредит набуває вигляду позик, які реалізуються, в основному, через фінансово-кредитні установи. Державний кредит використовується для покриття частки державних видатків, а також регулювання економіки.

Акцептний кредит — один з видів кредиту, який надається комерційними банками своїм клієнтам. На відміну від облікового кредиту, що надається векселедержателю (одержувачу коштів по векселю), акцептний кредит отримує векселедавець (платник по векселю), який виступає гарантом послуги. Кредитна угода офор­млюється з використанням переказного векселя. В цьому документі виставник вказує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду провести платіж. Клієнт виставляє на банк переказний вексель. Банк його акцептує за умови що до настання строку платежу по векселю клієнт внесе в банк суму, необхідну для погашення векселя. Позичальник (векселедавець) може використати акцептований банком вексель як платіжний засіб для купівлі товарів, оплати своїх зобов’язань перед іншими кредиторами, обліку в іншому банку.

Револьверний кредит — поновлюваний кредит, який застосовується на національному і світових ринках позичкових капіталів. Він надається в межах встановленого ліміту заборгованості і строків погашення автоматично, без додаткових переговорів між сторонами кредитної угоди.

Онкольний кредит — короткостроковий кредит, що повертається позичальником за першою вимогою банку. Онкольний кредит надається комерційними банками, як правило, під забезпечення облігацій, векселів, інших цінних паперів і товарів. Пога­шується позичальником звичайно з попередженням за 2—7 днів. Ставка відсотків по онкольному кредиту нижча, ніж по строкових позичках. Онкольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Онкольний кредит застосовується банками для регулювання кредитної позиції, а також підтримки необхідного рівня ліквідності банку.

Обліковий кредит — надається банками при обслуговуванні платіжного обороту клієнтів. Він випливає з вексельного обігу. Вексель є грошовим документом, що містить зобов’язання векселедавця або вказаної ним особи провести платіж у певний строк на певну суму. Кредитна угода виникає внаслідок купівлі банком векселя, за яким одержувачем коштів є його клієнт. Клієнт одержує гроші в формі готівки або переказом на поточний рахунок. Передача векселя банку здійснюється шляхом індосаменту (передатного напису на документі). Одержувачем коштів по індосованому векселю стає банк. Ця операція має назву «облік векселів». Банк може зберігати облікований вексель до строку його погашення (пред’явлення до сплати боржнику). У разі необхідності комерційний банк може, в свою чергу, переоблікувати вексель у центральному банку аналогічним чином.

Міжнародний кредит — економічні відносини між державами, іноземними банками і фірмами з приводу передачі валютних чи товарних ресурсів на засадах повернення у певні строки та, як правило, з виплатою відсотків. Суб’єктами міжнародного кредиту є банки, фірми, держави, міжнародні та регіональні організації.

Ломбардний кредит — короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке швидко реалізується. Назва цього кредиту виникла від назви області в Італії (Ломбардії), де лихварі займалися такими операціями ще в середні віки. Позичальник зберігає право власності на майно, віддане в заставу кредитору. Вартість застави, як правило, перевищує суму кредиту. Якщо кредит не буде повернено в строк, право власності на заставне майно переходить до кредитора, який реалізує його і відшкодовує з виручки суму боргу разом з нарахованими відсотками.

Кредит по відкритому рахунку — комерційний кредит, заборгованість по якому не оформлюється векселями, акцептованими траттами або іншими борговими зобов’язаннями позичальника, а зараховується на відкритий рахунок. Порядок погашення заборгованості узгоджується сторонами (кредитором і позичальником) і, як правило, передбачає періодичні платежі боржника кредитору (раз на півроку, щоквартально, щомісячно тощо). Кредит по відкритому рахунку передбачає високий ступінь довіри кредитора до позичальника, оскільки повернення кредиту практично не гарантоване. Кредит по відкритому рахунку дістав поширення го­ловним чином у відносинах між фірмами, що мають тривалі традиційні зв’язки, між фірмами-філіалами однієї компанії, а також при посередницьких операціях.

Кооперативний кредит — надається кооперативними кредитними установами. Такий кредит має різну соціально-економічну сутність, яка залежить від характеру виробничих відносин. Спочатку кредитні установи надавали позички та інші послуги тільки своїм членам. За сучасних умов численні кредитні кооперативи дедалі більше перетворюються на універсальні інститути, наближаються за своїми функціями до комерційних банків та активно ведуть боротьбу за клієнтуру.

Контокорентний кредит — вид банківського кредиту, який на­дається клієнтам, що мають у банку поточний рахунок. Обсяг і строки позички визначаються господарськими потребами клієнту, але в межах встановленого в кредитному договорі ліміту по кожно­му позичальнику залежно від його фінансового стану і репутації.

Компенсаційні кредити — позики, що надаються Міжнародним валютним фондом країнам — членам на строк 3—5 років для компенсування скорочення експортної виручки, спричиненого тимчасовими і незалежними від країни-позичальника причинами: стихійні лиха, непередбачене падіння світових цін; промисловий спад в країнах-імпортерах; введення ними протекціоністських заходів тощо. Компенсаційні кредити не повинні перевищувати протягом року 50 % квоти країни в МВФ. Загальна заборгованість по компенсаційних кредитах — 100 % квоти. Для одержання компенсаційних кредитів країна повинна довести МВФ наявність обґрунтованої причини, що зумовила скорочення експорт­ної виручки. Рівень відсоткових ставок по компенсаційному кредиту відповідає ставкам по звичайних кредитах МВФ.

Іпотечний кредит — довгострокові позички, що надаються під заставу нерухомості (землі і будівель) переважно спеціалізованими інститутами — іпотечними банками, а в деяких країнах — комерційними та іншими банками. Неповернення позички за цим кредитом у строк призводить до втрати позичальником нерухомості і передачі її іншому власникові або банку.

Тема 5

Безготівковий грошовий обіг — це сукупність грошових розрахунків, здійснюваних у формі записів на рахунках у банках і шляхом заліку взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші виконують лише функцію коштів платежу.

Готівковий грошовий обіг — це сукупність грошових розрахунків, які застосовуються у взаємовідносинах держави, підприємств, установ і населення, набуваючи форми готівкових грошей.

За характером платежів розрізняють товарний платіжний оборот і нетоварний платіжний оборот. До складу першого входять платежі за товари, виконані роботи і послуги, а до другого — платежі до бюджету та платежі за іншими фінансовими операціями.

До завдань статистики грошового обігу належить вивчення купюрного складу грошової маси. Під купюрним складом розуміють питому вагу грошових знаків різної вартості в загальній масі грошей, що обертаються. При цьому купюрний склад може бути визначений як за вартістю, так і за сумою купюр. Купюрний склад грошової маси формується під впливом грошових доходів населення, роздрібних цін на товари та послуги, структури товарообороту, схильності населення до витрачання грошей. Динаміку купюрного складу грошей можна охарактеризувати, скориставшись показником середньої купюрності, значення якого обчислюється за формулою середньої арефметичної зваженої

Активи — це всі об’єкти власності (як реальні, так і фінансові), якими володіє банк. Статті активу показують структуру власності банку.

Пасиви — це кошти, які має банк на звітний момент. Статті пасивів являють собою зобов’язання банку перед вкладниками і відображають джерела коштів, якими розпоряджується банк.

Капітальні рахунки — це зобов’язання банку перед акціонерами, що виникають у зв’язку з розподілом і використанням влас­них коштів: статутного фонду (акціонерного капіталу), прибутку, резервного та інших фондів. Перевищення вартості активів над вартістю пасивів характеризує власний капітал банку.

Резерви — це власні та позичкові гроші, якими розпоряджується банк. Вони мають назву фактичних, або загальних, резервів. Резерви комерційного банку складаються з готівки у касі та його депозитів до запитання в центральному банку. Центральний банк висуває резервні вимоги, утримуючи визначену частку депозитів у комерційних банках на своїх рахунках у формі обов’язкових резервів, які не можуть бути використані комерційними банками для видачі позичок, придбання цінних паперів або інших активів. Резерви комерційних банків у центральному банку, за винятком обов’язкових резервів, мають назву надлишкових резервів.

Грошовою масою (запасами) називають сукупний обсяг купівельних і платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг і належать приватним особам, підприємствам і державі. У грошовій масі розрізняють активні гроші, що застосовуються у готівковому та безготівковому обігу, і пасивні гроші (нагромадження, резерви, залишки на рахунках), котрі лише потенційно можуть бути використані в угодах.

Грошові агрегати — це зобов’язання банківської системи нефінансовим секторам: готівка, депозити до запитання, строкові депозити та заощадження. Розвиток зазначених депозитів відображає стан монетарної політики. Грошові агрегати протиставляються чистим зовнішнім активам (обчисленим у національній валюті) та чистим внутрішнім кредитам.

Грошова база є сумою готівки в обігу, готівки в сейфах та резервів комерційних банків.

Тема 6

Цінні папери — це грошові документи, які засвідчують майнове право або відношення позики власника цінного папера до емітента. Існують такі види цінних паперів: облігації, акції, векселі, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо іншого не передбачено умовами випуску).

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, надає його власникові право на одер­жання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації акціонерного товариства.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобо­в’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Розрізняють вексель простий і переказний. Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя піс­ля вказаного строку визначену суму; переказний вексель (тратта) — письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний строк.

Казначейські зобов’язання — вид цінних паперів на пред’яв­ника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, і засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету, а також дають право на одержання фінансового доходу.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одер­жання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника.

Курсова вартість акцій — це її поточна ціна, яка створюється на фондовому ринку внаслідок попиту та пропозиції цінних паперів.

Дійсна вартість акцій визначається з урахуванням необхідного рівня прибутковості й суми отриманого доходу. Якщо відома дійсна вартість цінного папера, то можна порівняти її з курсовою вартістю і дійти висновків про доцільність її придбання.

Тема 7

Зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Для ефек­тивного керування зовнішньоекономічними зв’язками необхідні дані, що комплексно відтворюють стан і розвиток зовнішньоекономічних зв’язків.

Платіжний баланс країни — це систематична реєстрація еконо­мічних операцій, що мали місце протягом певного періоду між резидентами цієї країни та резидентами інших країн світу. Платіж­ний баланс дає докладну характеристику зовнішньоекономічного становища країни на макрорівні, а також динаміку валютних курсів.

Предметом статистики платіжного балансу є розміри і кіль­кісні співвідношення між масовими явищами у сфері зовнішніх відносин, закономірності їх формування, розвитку та взаємозв’яз­ку, а також розробка змісту та методів обчислення показників, що характеризують зовнішньоекономічні зв’язки.

Основним об’єктом статистичного дослідження є товарооборот країни з іншими державами. За допомогою статистики розкривається зміст зовнішньої торгівлі, докладно характеризуються експорт та імпорт товарів і послуг.

Економічна територія країни — це географічна територія, що перебуває під юрисдикцією уряду даної країни, в межах якої може вільно пересуватись робоча сила, товари та капітал. У разі наявності морських кордонів до неї включаються острови, які належать даній країні і підпорядковані тим самим фіскальним органам та органам грошово-кредитного регулювання, що й основна територія.

Рахунок поточних операцій платіжного балансу узагальнює статистичні дані про зовнішньоекономічну діяльність, що пов’я­зана з рухом товарів, послуг, доходів і трансфертів. Це — послуги з перевезень, поїздок, будівництва, фінансові, ділові та інші види послуг. Доходи включають в себе доходи від інвестицій, доходи від праці та відсотки. Під трансфертами розуміють безоплатну допомогу, дарування та інші види операцій без оплати і компенсації.

Експорт товарів і послуг (включаючи грошові перекази працівників) — це сума товарів і нефакторних послуг, факторних доходів і грошових переказів робітників, яка використовується для розрахунку показників обслуговування зовнішнього боргу.

Експорт (імпорт) товарів охоплює операції з усіма товарами між резидентом і нерезидентом, за яких відбувається фактична чи умовна заміна власника. До експорту та імпорту повинні бути включені такі товари: немонетарне золото, срібні зливки, діаманти та інші цінні метали; паперові гроші та монети не в поточ­ному обігу і невипущені цінні папери, які повинні оцінюватися як товари, а не за номінальною вартістю електрики, газу і води; поштові пересилання; державний експорт і імпорт, включаючи товари, що фінансуються субсидіями й позиками; товари, що перевозять до і від власників організацій державного запасу; товари, що експортуються чи імпортуються підприємствами з прямими інвестиціями; власні речі мігрантів; контрабандні товари, виявлені чи не виявлені митницею; інші недокументовані вантажі, такі як подарунки і вантажі з меншою ніж оголошена мінімальна вартість.

Торговельний баланс показує перевищення вартості експорту над вартістю імпорту товарів за певний період. Він називається активним, якщо вартість експорту за даний період перевищує вар­тість імпорту, і пасивним, якщо вартість імпорту вище за вартість експорту.

Товари. Категорія «експорт / імпорт товарів» охоплює різноманітні товари за винятком нерухомого майна (або так звані рухомі товари).

Послуги є другою категорією поточного рахунку та охоплюють матеріальні і нематеріальні послуги, але не враховують виплати і надходження факторних доходів (оплату праці, податки і субсидії на виробництво, відсотки і дивіденди).

посередництву, що вимірюються непрямим способом.

Чисті поточні трансферти — різниця між поточними надходженнями і поточними платежами.

Поточні надходження — це сума грошових переказів працівників та інших поточних трансфертів.

Поточні платежі — це трансферти, для яких не має аналогіч­них трансфертів у протилежному напрямі.

Баланс поточних операцій вимірює вартість чистих доходів країни або чистих витрат, що виникають у результаті міжнародних операцій з товарами, послугами та трансфертами. Усі операції, які забезпечують надходження іноземної валюти, наприклад експорт товарів і послуг, отримані доходи і трансферти, зменшення фінансових активів, збільшення зобов’язань, записуються зі знаком «плюс»; усі операції, які призводять до виплат грошових сум іноземцям, — імпорт товарів і послуг, сплачені доходи та трансферти, збільшення фінансових активів, зменшення зобов’я­зань, — зі знаком «мінус».

Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами — є другим розділом платіжного балансу. Він включає всі операції (фактичні та умовно нараховані) і показує зміни у володінні в зарубіжних фінансових активах і пасивах. Активи є вимогами до нерезидентів, а пасиви — зобов’язаннями перед ними за певний період. Операції з капіталом класифікуються за видами: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші операції з капіталом та резерви.

Рахунок операцій з капіталом складається з двох компонентів: 1) капітальні трансферти та 2) придбання/продаж невироблених нефінансових активів.

На фінансовому рахунку відображаються операції з активами та зобов’язаннями (пасивами) резидентів стосовно нерезидентів, які здійснювались у поточному періоді.

Баланс міжнародної інвестиційної позиції — це статистичний звіт, що відображає нагромаджені запаси зовнішніх активів і зобов’язань країни за певний період. Статті, що входять до нього, охоплюють фінансові вимоги/зобов’язання стосовно нерезидентів, монетарне золото та СПЗ і кореспондують з відповідними даними платіжного балансу. Якщо розглядати баланс активів та пасивів національної економіки в цілому (який описується в СНР), то чиста вартість майна (або чисте національне багатство) країни дорівнює сумі чистої позиції країни по міжнародних інвестиціях (яка розраховується як різниця між запасом іноземних фінансових активів і запасом зовнішніх зобов’язань) та величини нефінансових активів.

Під обмінним курсом розуміють ціну валюти однієї країни, що вимірюється в одиницях валют іншої країни. Обмінний курс України визначається кількістю гривні за одиницю іноземної валюти. Коли ціна одиниці іноземної валюти у гривнах зростає, відбувається девальвація (зниження ціни) гривні: коли ціна одиниці іноземної валюти у гривнях падає відбувається ревальвація, зростає ціна гривні. Отже, зростання ціни гривні відповідає знеціненню іноземної валюти.

Валютний ринок — ринок, на якому продається і купується валюта різних країн.

Конвертування — спроможність валюти обмінюватися на інші валюти і піддаватися зворотному процесу.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) — валюта, що вільно і необмежено обмінюється на валюти інших країн. Сьогодні лише незначна кількість держав мають вільно конвертовану національну валюту: Австрія, Бахрейн, Великобританія, Гонконг, Данія, Канада, Кувейт, Малайзія, Нідерланди, Нова Зеландія, ОАЕ, Оман, Сейшельські острови, Сінгапур, США, ФРН, Японія. Вільне конвертування валюти означає стійкість національної економіки країни, можливість її економічного зростання і, як результат, довіра до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Це свідчить про те, що досягнути повного конвертування національної валюти декларативним шляхом не можливо. Подібні спроби приречені на невдачу і можуть призвести до значних збитків для держави.

Частина вільно конвертованих валют є резервними валютами. Такими називаються валюти, що складають резервні кошти для міжнародних розрахунків і зберігаються центральними банками інших країн. До резервних валют належать долар США, фунт стерлінгів, швейцарський франк, японська єна, німецька марка. Ці п’ять валют складають практичні 100 % світових валютних резервів. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, дозволяючи протягом тривалого часу мати негативне сальдо в торговельному і платіжному балансі без шкоди для національної економіки.

Частково конвертована валюта — валюта, що обмінюється на обмежену кількість іноземних валют і застосовується не в усіх видах міжнародного платіжного обороту. Наявність обмежень зумовлена нестабільністю економічної ситуації країни, розладом її платіжних балансів. Обмежувальна політика проводиться державою і включає законодавчу та адміністративну регламентації операцій з валютою і валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, мають частково конвертовану валюту.

Неконвертована (замкнена) валюта — валюта, що не обмінюється на інші іноземні валюти і виступає всередині країни тільки як національна грошова одиниця. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження по ввезенню, вивезенню, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання.

Клірингові валюти — розрахункові валютні одиниці, що існують тільки в ідеальній (обліковій) формі в вигляді бухгалтерських записів банківських операцій по взаємних поставках товару і наданню послуг країнами — учасницями платіжної угоди.

Міжнародний валютний ринок — це система міцно зв’язаних між собою комунікаціями регіональних ринків. Зміни ситуацій на одних регіональних ринках призводять до припливу або відтоку коштів з інших чи на інші регіональні ринки. Завдяки цьому досягається постійна рівновага на міжнародному валютному ринку.

Тема 8

Термін «фінансова програма» підкреслює важливість заходів кредитно-грошової, фіскальної та валютної політики в процесі управління внутрішнім попитом і коригуванні стану платіжного балансу. Особливий наголос на фінансовому аспекті програм коригування зумовлює припущення щодо існування істотного зв’яз­ку між фінансовими (грошова маса, внутрішній кредит тощо) і нефінансовими змінними (реальний дохід, ціни), а також те, що органи грошово-кредитного регулювання мають змогу контролювати деякі фінансові змінні, впливаючи таким чином на реальну сторону економічного життя. Досвід свідчить, що помилкові кроки у фінансовій сфері бувають головними причинами зовнішнього дисбалансу та інших негативних явищ. Прагматичний підхід також свідчить, що статистичні дані по фінансових змінних виявляються найточнішими, доступнішими та своєчаснішими.

При розробці фінансових програм необхідно визначити такі компоненти (етапи):

• цілі фінансових програм. Ними можуть бути економічне зростання, зниження інфляції, стійкий платіжний баланс тощо;

• заходи економічної політики. Це — фіскальна політика, грошова-кредитна політика, валютна політика, політика у сфері зовнішньої торгівлі, структурна політика (реформа державного сектору економіки; фінансова реформа; реформи ринку праці; заходи по збільшенню виробничих можливостей тощо);

• інструменти економічної політики:

а) фіскальна політика: податки, поточні видатки, інвестиційні витрати, випуск цінних паперів, поточна заборгованість тощо;

б) кредитно-грошова політика: ставка відсотка, кредит Національного банку, норма резервування, відношення капітал—активи, кредитний контроль, операції на відкритому ринку тощо;

в) зовнішня політика: тарифи, кількісні обмеження (квоти), валютний курс, регулювання експорту, зовнішній борг тощо;

• прогнози (система послідовних, узгоджених елементів програм).

Статистичні дані — це інформаційна база для оцінки та прог­нозів економічної ситуації. Їх можливо розподілити на чотири окремі, але взаємопов’язані блоки: рахунки національного доходу та продукту, платіжний баланс, статистика державних фінансів (державний бюджет), рахунки грошової сфери. Незважаючи на те, що кожна група рахунків характеризує різні сторони економіки, всі вони базуються на одних концепціях і складають єдину систему.

Тема 9

Метою статистичного аналізу фінансового стану підприємств є складання невеликої кількості основних показників, які об’єктивно і повно характеризують фінансовий стан підприємства, його прибутки та збитки, зміни в структурі активів і пасивів, розрахунків з дебіторами і кредиторами і за допомогою їх оцінювання фінансового стану підприємства як у поточному періоді, так і на перспективу.

Горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції фінансової звітності з попереднім періодом. Таке зіставлення можна здійснювати за допомогою показників динаміки: абсолютного приросту, темпу зростання, темпу приросту і абсолют­ного значення 1 % приросту.

Вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури позицій балансу. Для цього використовуються відносні величини структури, які характеризують склад, структуру бухгалтерського балансу. Ці величини визначаються відношенням роз­мірів складових бухгалтерського балансу до загального підсумку як по активах, так і пасивах.

Трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення основної тенденції динаміки показника за допомогою побудови трендового рівняння. Трендове рівняння дає можливість визначення значень показника в майбутньому, тобто зробити прогнозний аналіз.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) — розрахунок спів­відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників.

Порівняльний (просторовий) аналіз — порівняння фінансових показників підприємства з аналогічними показниками інших підприємств, середніми значеннями цих показників по відповідних галузях, нормативними значеннями.

Факторний аналіз — аналіз впливу окремих факторів на результативний показник за допомогою індексного аналізу і методів кореляційно-регресивного аналізу.

Зовнішній фінансовий аналіз — фінансовий аналіз, який базується лише на даних бухгалтерської звітності і здійснюється за межами підприємства. Цей аналіз здійснюють власники підприємства, державні контролюючі органи або інші заінтересовані особи.

Балансовий (валовий) прибуток — це сума прибутку від реалізації продукції та іншої реалізації і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях. До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій входять: доходи, що отримані від часткової участі в спільних підприємствах; від здачі майна в оренду; доходи з акцій, облігацій та інших цінних паперів, що належать підприємству; суми, отримані і сплачені у вигляді економічних санкцій та відшкодування збитків; інші доходи та витрати від операцій, безпосередньо не пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції. При цьому платежі, внесені до бюджету у вигляді санкцій згідно із законодавством, здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, і не включаються до складу витрат від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції в діючих цінах (без податку на додану вартість та акцизів) і витратами на виробництво і реалізацію продукції, що включається до собівартості. До останньої при визначенні прибутку включаються: матеріальні витрати з урахуванням витрат, пов’язаних з використанням природної сировини; амортизаційні відрахування на повне відтворення основного капіталу; витрати на оплату праці; відрахування на державне соціальне страхування, відрахування на медичне страхування; платежі з обов’язкового страхування майна; платежі по кредитах банків і постачальників у межах ставки, встановленої законодавством, крім відсотків по прострочених і відстрочених позичках і позичках, отриманих на заповнення недоліку власних обігових коштів, на придбання основних засобів нематеріальних активів; витрати по всіх видах ремонту та інші витрати на виробництво і реалізацію продукції.

Прибуток (збиток) від реалізації основного капіталу та інших матеріальних цінностей (іншого майна) визначається як різниця між ціною продажу майна (ринковою) і початковою або остаточною вартістю майна.

Чистий прибуток підприємства визначається як різниця між оподатковуваним балансовим прибутком та величиною податку з урахуванням пільг.

Прибутковість підприємств визначається показниками рентабельності.