7.2 Управління реальними інвестиціями

Реальне інвестування є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку підприємства. Реальне інвесту­вання включає: нове будівництво, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння підприємства та інші напрями поповнення основних засобів. Метою управління реальними інвестиціями с оцінка найефективніших реальних інвестиційних проектів і забезпечення реалізації окремих інвестиційних програм. Управління інвестиціями охоплює кілька етапів основні з яких відображено у таблиці 7.1.

Таблиця 7.1-Етапи управління реальними інвестиціями

Етапи управління інвестиціями	Сутність етапу
Аналіз інвестиційного клімату країни	На цьому етапі здійснюється моніторінг та аналіз наступних прогнозів: -динаміки валового внутрішнього продукту та динаміки його розподілу -розвитку приватизаційних процесів в країні -законодавчого регулювання державою інвестиційної діяльності -розвитку окремих інвестиційних ринків -демографічної ситуації
Вибір конкретних напрямів інвестиційної діяльності	На цьому етапі підприємство обирає галузеву спрямованість своєї інвестиційної діяльності та визначає інвестиційну привабливість окремих галузей економіки
Вибір конкретних об'єктів	Цей етап починається з аналізу пропозицій на інвестиційному ринку, відбору окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів, що відповідають основним напрямам інвестиційної діяльності й економічній стратегії підприємства
Оцінка ліквідності інвестицій	За кожним об'єктом інвестування оцінюють ступінь ліквідності інвестицій і перевагу віддають тим із них,які мають необхідний потенційний рівень ліквідності
Визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів	На цьому етапі прогнозується загальна потреба підприємства в інвестиційних ресурсах,а на її основі визначаються джерела їх формування
Управління інвестиційними ризиками	На цьому етапі виявляються ризики,з якими може зіткнутися підприємство в процесі реалізації кожного з об'єктів інвестування і розробляються заходи щодо мінімізації інвестиційних ризиків

Особливу увагу треба приділити вибору інвестиційних проектів. Для цього застосовуються різні методи оцінки ефективності інвестиційних проектів, зокрема метод окупності, метод розрахунку віддачі на вкладений капітал (рентабельність капіталу); методи дисконтування грошових надходжень; метод визначення чистої поточної вартості (сальдо приведених витрат і надходжень); метод визначення дохідності дисконтування грошових надходжень; метод прогнозування внутрішньої ставки дохідності.

7.3 Управління фінансовими інвестиціями

Фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефекгивного використання тимчасово вільного капіталу. У зв'язку з цим здійснення фінансових інвестицій має ряд особливостей, основними з яких є:

-фінансові інвестиції — самостійний вид господарської дія-льності, яка стосується як операційної діяльності підприємства, так і процесу реального інвестування

-фінансові інвестиції використовуються підприємством з метою отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі ви­користання вільних грошових коштів;

-процес обґрунтування управлінських рішень, пов'язаних із здійсненням фінансових інвестицій, порівняно з реальними інве­стиціями є простішим і не таким трудомістким.

Фінансове інвестування здійснюється в та­ких основних формах:

-вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств;

-вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів;

-вкладення капіталу в дохідні інструменти фондових бірж.

Основними фондовими інструментами є боргові цінні папери,

державні цінні папери, цінні папери муніципальних органів, цінні папери, емітовані комерційними банками, цінні папери підприємств та інш.

Сукупні вкладення інвестора в цінні папери розглядають як його портфель. структура останнього відображає інтереси інвесторів,а також консолідацію ризиків за видами цінних паперів. Це дає змогу розглядати портфель як цілісний об'єкт управління,щ ,у свою чергу,передбачає необхідність визначення завдань щодо управління портфелем та розроблення і реалізації стратегії і тактики вирішення завдань.

Тип портфеля-це узагальнена його характеристика з урахуванням виду паперів,які входять до нього. Виділяють такі типи портфелів цінних паперів:

-портфель зростання. Він орієнтований на акції,курсова вартість яких швидко зростає. Мета формування портфеля - приріст капіталу інвесторів.

-портфель доходу. Метою його формування є отримання високих поточних доходів.

-портфель рихзикового капіталу. Це портфель,що складається переважно з цінних паперів молодих компаній агресивного типу,які обрали стратегію швидкого зростання.

-збалансований портфель. Він формується частково з цінних паперів із швидкозростаючим курсом,частково –з високодохідних.

-спеціалізований портфель. У ньому цінні папери об'єднані за окремими критеріями (за видами ризиків,видом цінних паперів,галузевою чи регіональною належністю).

Типи портфеля не є постійним,він змінюється залежно від стану ринку і зміни цілей інвесторів. Кожний власник намагається сформувати оптимальний портфель цінних паперів.

Оптимальний портфель цінних паперів – це такий портфель, який би відповідав вимогам підприємства як за дохідністю,так і за ризикованістю,що досягається збільшенням кількості цінних паперів у портфелі.

Основний принцип оптимізації портфеля цінних паперів – це диверсифікація вкладень ,тобто придбання різних за інвестиційними якостями типів (видів) цінних паперів з метою зниження ризику втрат і підвищення сукупної прибутковості. Диверсифікація заснована на розбіжностях у коливанні доходів – цін на об'єкти інвестування. Диверсифікація веде до зниження ризику втрат за рахунок того,що можливі низькі доходи за одними цінними паперами будуть компенсовані високими доходами від других фондових цінностей. Чим більша кількість типів цінних паперів ,тим складніше управляти фондовим портфелем.

Управління портфелем цінних паперів включає:

-формування його складу та структури;

-регулювання складу портфеля на основі моніторингу.

Управління формуванням портфеля фінансових інвестицій має особливе значення,тому що єдині підходи для різних підприємств відсутні. Кожне підприємство,що намагається розмістити вільні кошти на фондовому ринку,має свою шкалу оцінки ризику й доходності. Висока доходність для одного підприємства може бути низькою для іншого.