5.2 Управління оборотними активами

5.2.1 Управління виробничими запасами та запасами готової продукції

Управління запасами являє собою складний комплекс заходів, у яких завдання фінансового менеджменту тісно переплітається із завданнями виробничого менеджменту і маркетингу. Всі ці завдання підпорядковані одній меті – забезпеченню безперервного процесу виробництва і реалізації продукції при мінімізації поточних затрат на обслуговування запасів.

Етапи формування політики управління запасами

Аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у попередньому періоді

Визначення мети формування запасів

Оптимізація розміру основних груп поточних запасів

Оптимізація загальної суми запасів, товарно-матеріальних цінностей, що входять у склад оборотних активів

Побудова ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві

Реальне відображення у фінансовому звіті вартості запасів товарно-матеріальних цінностей в умовах інфляції

Рисунок 5.1 – Основні етапи формування політики управління запасами на підприємстві.

У процесі формування політики управління запасами вони відповідно класифікуються для забезпечення наступної диференціації методів управління ними.

Оптимізація розміру основних груп поточних запасів. Така оптимізація пов’язана с попереднім розподілом всієї сукупності запасів товарно-матеріальних цінностей на два основних види – виробничі запаси (запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів) та запаси готової продукції. У розрізі кожного із цих видів виділяються запаси поточного зберігання – частина запасів, яка постійно обновляється, формується на регулярній основі і рівномірно використовується в процесі виробництва продукції або її реалізації покупцям.

Для оптимізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується низка моделей, серед яких найбільше поширення отримала “Модель економічно обґрунтованого розміру заказу” (Economic ordering quantiti) EOQ model. Вона може бути використана для оптимізації розміру як виробничих запасів так і запасів готової продукції. Розрахунковий механізм моделі EOQ заснований на мінімізації сукупних операційних витрат на закупку і збереження запасів на підприємстві. Ці операційні витрати попередньо розділяються на дві групи:

- сума витрат на розміщення замовлень (включаючи витрати на транспортування і прийом товарів);

- сума витрат на зберігання товарів у сховищі.

Оптимізація загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей, що включаються у склад оборотних активів. Розрахунок оптимальної суми запасів кожного виду (в цілому і по основних групах враховуваної їх номенклатури) здійснюється за формулою:

(5.1)

де - оптимальна сума запасів на кінець періоду, що розглядається;

- норматив запасів поточного зберігання в днях обороту;

- одноденний об’єм виробництва (для запасів сировини і матеріалів) або реалізації (для запасів готової продукції) за наступний період;

- сума запасів сезонного зберігання, що планується;

- сума запасів цільового призначення інших видів, що плануються.

Побудова ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві. основним завданням таких контролюючих систем, які є складовою частиною фінансового контролінгу підприємства є сучасне розташування замовлень на поповнення запасів і залучення в господарський оборот зайвих сформованих їх видів.

Серед систем контролю за рухом запасів у країнах з розвиненою економікою найбільш широке застосування отримала “Система АВС”. Суть цієї контролюючої системи в розподілі всієї сукупності запасів товарно-матеріальних цінностей на три категорії, зважаючи на їх вартість, об’єм і частоту витрачання негативних наслідків їх нестачі для ходу оперативної діяльності і фінансових результатів тощо.

У категорію А включають найдорожчі види запасів із тривалим циклом замовлення, які вимагають постійного моніторингу у зв’язку з серйозністю фінансових наслідків, що викликаються їх нестачею.

Частота завозу цієї категорії запасу визначається, як правило, на основі “Моделі EOQ”. Коло конкретних товарно-матеріальних цінностей, що входять у категорію “А” звичайно обмежені і вимагають щотижневого контролю.

До категорії “В” відносять товарно-матеріальні цінності, що мають меншу значимість у забезпеченні безперервного операційного процесу у формуванні кінцевих результатів фінансової діяльності. Товари цієї групи контролюються звичайно один раз на місяць.

До категорії “С” включають всі останні товарно-матеріальні цінності з низькою вартістю, які не відіграють значної ролі у формуванні кінцевих фінансових результатів. Об’єм закупок таких цінностей може бути занадто великим, тому контроль за їх рухом здійснюється періодично: один раз у квартал.

Реальне відображення в фінансовому обліку вартості запасів товарно-матеріальних цінностей в умовах інфляції. У зв’язку із змінами номінального рівня ін на товарно-матеріальні цінності в умовах інфляційної економіки, ціні, за якими сформовані їх запаси вимагають відповідної корекції на момент виробничого споживання або реалізації цих активів. Якщо така корекція цін не буде проведена, реальна вартість запасів цих активів буде знижуватися, а відповідно буде знижуватися і реальний розмір інвестованого в них капіталу. Це порушить об’єктивність оцінки стану і руху цього виду активів у процесі фінансового менеджменту.

У практиці фінансового менеджменту для відображення реальної вартості запасів може бути використаний метод ЛІФО (LIFO), який заснований на використанні в обліку останньої ціни їх придбання за принципом “останній прийшов – перший пішов”. На відміну від метода ФІФО (FIFO), заснованому на принципі “перший прийшов – перший пішов” він дозволяє одержувати реальну оцінки всіх активів в умовах інфляції і ефективніше вартісною формою руху запасів.

Політика управління дебіторською заборгованістю являє собою частину загальної політики управління оборотними активами і маркетингової політики підприємства, спрямованої на розширення об’єму реалізації продукції і яка полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості і забезпечення своєчасної її інкасації.

Формування політики управління дебіторською заборгованістю підприємства (або його кредитної політики по відношенню до покупців продукції) здійснюється за такими основними етапами рисунок 5.2.