5. Психологічний портрет старшого школяра.

Старший шкільний (юнацький) вік період розвитку людини від 15 до 17-18 років, відповідний навчанню в 9-11 класах школи, або середньому спеціальному навчальному закладі. Значна частина юнаків і дівчат розпочинають у цьому віці свою трудову біографію. Незважаючи на неоднорідність соціального статусу юнацтва (школяр, учень, що вчиться в ПТУ або технікумі, робітник або службовець), головна особливість становлення особистості в цей період у всіх одна – професійне і етичне самовизначення, тобто пошуки відповіді на запитання: “Ким бути?” і “Яким бути?”. У зв’язку з цим провідною стає навчально-професійна діяльність, яка пов’язана з профорієнтацією і підготовкою до майбутньої професії. Найбільш чітко це виражено в ПТУ, середніх спеціальних навчальних закладах, безпосередньо на виробництві і меншою мірою в школі. Хоча і в школі останніми роками намітилася тенденція до покращання роботи щодо профорієнтації учнівської молоді на базах навчально-професійних центрів (НПЦ).

На межі між підлітковим і юнацьким віком, і особливо в юнацькі роки, людина “випробовує” багато нових соціальних ролей:

• з 14 років на людину покладається обов’язок і відповідальність перед законом за свої вчинки;

• у 16 років людина отримує паспорт, стає повноправним громадянином;

• у 18 років отримує право вступати до шлюбу;

• у 21 рік отримує право обирати і бути обраним до державних владних структур.

Усі ці зміни в житті юнаків і дівчат свідчать про те, що вони не просто стоять “на порозі” дорослого життя, як, скажімо, 13-14-річні підлітки, але вже роблять перші, дуже важливі кроки в ній. І хоча ці перші кроки пов’язані із багатьма труднощами, юнацький вік в цілому оптимістичний. Саме спрямованість у майбутнє складає суть внутрішньої позиції старшокласника, тобто того ракурсу і точки зору, з яких він аналізує і оцінює свої справи і вчинки, успіхи і невдачі та взаємини з іншими людьми.

З цією внутрішньою позицією так або інакше пов’язані всі особливості розвитку, всі психічні новоутворення юнацтва. Фізичний розвиток в юнацькому віці характеризується завершенням статевого дозрівання і зростання тіла в довжину, збільшенням ваги (особливо у дівчат), а також згладжуванням тих диспропорцій в розвитку різних систем організму, які були властиві підлітковому періоду. Всі ці зміни зумовлюють високий рівень працездатності у юнаків і дівчат, створюють надійну основу для розвитку таких фізичних якостей, як витривалість, сила, швидкісно-силові якості. В цілому до кінця юнацького віку досягається повна фізична зрілість і починається період розквіту фізичних сил людини.

Даний вік, як правило є також і періодом розквіту інтелектуальних, духовних сил особистості. Передусім це відноситься до інтелектуального розвитку, який характеризується досягненням до кінця шкільного навчання достатньо високого рівня загального інтелекту як основи для його подальшої спеціалізації в тій або іншій професійній діяльності. У якісному відношенні всі психічні процеси старшого школяра вже сформовані: він “володіє” всіма видами уваги, пам’яті, мислення, уяви, уміє спостерігати, здатний аналізувати і узагальнювати інформацію, висувати гіпотези і перевіряти їх, робити висновки. Тому основними напрямами подальшого вдосконалення інтелекту в юнацькі роки є:

• розвиток творчих здібностей учнів;

• початок спеціалізації пізнавальних інтересів і розумової діяльності в цілому відповідно до вже вибраної або передбачуваної професії;

• формування індивідуального стилю розумової роботи.

Розвиток творчих здібностей передбачає не просто добре засвоєння інформації, але і прояв “інтелектуальної ініціативності”, оригінальності мислення, нестандартності в постановці і розв’язанні різних проблем. За рівнем свого інтелектуального розвитку старші школярі вже готові до того, щоб вести полеміку, брати участь в дискусії, аргументувати свою точку зору.

Проте сучасна школа далеко не повною мірою використовує інтелектуальні можливості старшокласників. На жаль, у нас ще немає єдиної системи розвитку творчого мислення і уяви учнів, а ефективність всіх вже створених систем багато в чому залежить від того, хто цю систему застосовує, тобто від творчого потенціалу вчителя. Тому так яскраво виділяється на загальному фоні досвід відомих вчителів: С. Д. Шевченка, В. Ф. Шаталова, І. П. Волкова, Е. Н. Ільїна і ін., які величезну увагу приділяють формуванню самостійності і “еврістичності” мислення учнів.

Про це завжди піклувалися, більше того, вважали основою роботи з молоддю наші кращі тренери: В.І.Алексєєв, В.О.Андрієвський та інші. От як згадує про Андрієвського його колишній учень, екс-чемпіон світу з фехтування Віталій Станкович: “Вадим Олексійович не любив слухняненьких, в зоряне майбутнє покірних виконавців його тренерських концепцій не вірив і в кожному учневі прагнув розбудити опонента, бунтаря. Тому на його заняттях нерідко спалахували суперечки. Проте ці суперечки народжувались не заради спору, а в ім’я пошуку істини. На заняттях Андрієвського завжди панувала гра в “хто кого розумніше, влучніше, кмітливіше”. Не випадково кожний із численних учнів Андрієвського проявляв себе на фехтувальній доріжці як творча особистість і яскрава індивідуальність”.

Спеціалізація і індивідуалізація розумової діяльності старшокласників виявляються в перевазі тих або інших навчальних предметів, в приоритетному розвитку тих властивостей і особливостей інтелекту, які мають найбільше значення у вже вибраній або майбутній професії. Починає складатися індивідуальний стиль розумової діяльності як система індивідуальних своєрідних прийомів сприйняття, запам’ятовування, відтворення інформації, керування своєю увагою, організації розумової праці, яка залежить від індивідуально-психологічних особливостей суб’єкта, властивостей нервової системи і темпераменту, а також характеру, здібностей і схильностей.

Якщо підліток, як правило, стихійно знаходить найбільш ефективні для себе прийоми розумової праці, то старший школяр вже здатний шукати їх свідомо. Причому учень із слабкою нервовою системою, як правило обирає розподілений спосіб повторення навчального матеріалу, тобто йому краще повторювати матеріал частіше, але помалу; учень же із сильною нервовою системою, скоріш за все, вибере концентрований спосіб повторення, з’ясувавши, що краще відтворює матеріал, якщо повторює не часто, та зате ґрунтовно, подовгу повторюючи його. Аналогічно йде відбір прийомів спостереження, мислення, уяви й іншого.

Робота над собою в інтелектуальному плані тісно пов’язана з розвитком емоційно-вольової сфери юнаків і дівчат. У юнацькі роки емоційний світ особистості значно збагачується, головним чином у зв’язку з бурхливим розвитком почуттів: етичних, інтелектуальних, практичних, естетичних. Старший школяр більшою мірою, ніж підліток, здатний відчувати натхнення, задовольнятися процесом мислення, участю в полеміці, творчою знахідкою, вдалому жарті, отримувати задоволення від процесу праці і його результатів, насолоджуватися музикою, живописом, хорошою книгою. Усвідомлення своєї дорослості і пов’язаних з нею нових соціальних ролей, громадянських прав і обов’язків стимулює розвиток етичних почуттів: почуття обов’язку перед суспільством, товаришами, оточуючими людьми, почуття відповідальності за свої дії і вчинки, почуття патріотизму і гідності.

Одне з центральних місць в емоційному світі юнаків і дівчат займають почуття любові і дружби. Друзі, набуті в юнацтві, часто залишаються друзями на все життя. Це стосується і любові. Властивий підліткам інтерес до протилежної статі, бажання подобатися переростають в юнацькому віці в міцні узи, які також нерідко зберігаються на довгі роки. Юнаки і дівчата вже здатні співпереживати, відгукуватися на почуття іншої людини, усвідомлювати тонкі нюанси власних емоційних реакцій і переживань інших людей. До того ж вони краще керують своїми емоціями, настроями, ніж підлітки, що значною мірою обумовлено подальшим розвитком волі.

У вольовій активності старшокласників головним стає механізм самостимуляції вольового зусилля, тобто рівень розвитку їх волі вже цілком відповідає рівню розвитку волі дорослої людини. За винятком сміливості, темпи розвитку якої у цьому віці дещо сповільнюються, всі решта вольові якості: наполегливість, завзятість, ініціативність, самостійність, самовладання, витримка, рішучість формуються дуже інтенсивно. Особливо слід зазначити здатність хлопців і дівчат ставити перед собою глобальні для себе, віддалені цілі і прагнути їх досягнути. Саме в цілеспрямованості найяскравіше виявляються взаємозв’язки змін інтелекту і емоційно-вольової сфери з головними новоутвореннями у сфері формування особистості старшокласників: професійним і етичним самовизначенням, “відкриттям свого внутрішнього світу”, формуванням світогляду.

Юнацькі роки завжди пов’язані з побудовою життєвих планів, в яких тою або іншою мірою розглядаються “перспективи” особистості: в оволодінні професією, в устрої свого особистого життя, в подальшій роботі над собою і т. ін. Ці плани поки дуже динамічні, оскільки зазвичай у цьому періоді ще йде активний пошук як професійного шляху, так і етичного ідеалу. Професійне і етичне самовизначення взаємопов’язані, але не тотожні один одному.

Про майбутню професію людина починає замислюватися набагато раніше. На питання: “Ким ти хочеш стати?” жваво відповідає будь-який дошкільник, хоча, природно, його уявлення про майбутню професію у подальшому багато разів змінюється. Зовсім інакше про майбутнє думає підліток, намагаючись “приміряти” ту або іншу професію до свого ідеалу дорослого життя, співвіднести її із своїми інтересами, здібностями і конкретними умовами свого життя. Але якщо у підлітка ще є деякий запас часу і він може дозволити собі пофантазувати про свої майбутні успіхи на тому або іншому професійному терені, то юнак вже повинен діяти, ухвалювати рішення про вибір професії і здійснювати конкретні кроки, які пов’язані з професійною підготовкою.

Дослідження показують, що сучасні старшокласники частіше досить абстрактно вибирають напрямок майбутньої праці (наприклад, “вступатиму до вузу, але поки не знаю, в якій”). Багато в чому визначення майбутньої професії формується під впливом “головних сценаристів життя дітей” – батьків, які звичайно прагнуть до того, щоб рівень освіти сина або дочки був принаймні не нижче за їх власний.

Етичне самовизначення, тобто постановка собі запитання “Яким бути?” і пошуки відповіді на нього вимагають певної інтелектуальної і соціальної зрілості від старшокласника. Цей процес починає активно розгортатися в підлітковому віці у зв’язку з формуванням ідеалу дорослості. Продовжується він, але вже на базі чіткіших і більш певних уявлень про себе і навколишній світ, і в юнацькі роки. Суттєвий вплив на формування етичного ідеалу спричинює соціальне оточення, коло сім’ї, уподобання і також засоби масової інформації.

Щоб самовизначитися, вибрати основний напрям свого життя, старшокласник повинен передусім розібратися в самому собі. Тому не випадково юність називають віком “відкриття свого внутрішнього світу, відкриття свого „Я” (В.Л.Леві). Це період напруженої внутрішньої праці, переживань, роздумів, уточнення самооцінки. Юнак має узагальнити все, що він знає про себе як учня, спортсмена, друга, сина або дочку, створити цілісне уявлення про себе (так звану “Я тенденцію”), пов’язати її з минулим і проектувати майбутнє. Якщо це вдається, то у молодої людини складається чітке розуміння того, хто він є і куди їй рухатися в житті (відповідно до своїх інтересів, здібностей, системи цінностей, конкретних умов життя вибрати професію, як саме працювати над собою). Якщо ж юнаку не вдається вирішити завдання визначення свого “Я”, то він відчуває невпевненість у тому, що йому робити далі. Його вчинки і поведінка для багатьох оточуючих людей виглядають непослідовними, нелогічними. Такий старшокласник мінливий і важко сприймається іншими, він то підкреслено ввічливий, то зухвалий і розв’язний; то прагне стати лідером, а то нарочито приймає роль відомого. Ці контрасти в поведінці і є віддзеркаленням нерозуміння самого себе.

Взагалі прагнення спробувати себе у різних соціальних ролях, так зване “ролеве експериментування”, нормальне і навіть необхідне явище для юнацтва. Проте у хлопців і дівчат, що не вирішили завдання визначення свого “Я”, цей процес набуває акценту “плутанини ролей”. Саме ці молоді люди схильні до негативної ідентифікації, тобто ототожненню свого “Я” з образом, прямо протилежним тому, який хотіли би бачити в ньому педагоги і батьки. Створюється ситуація, при якій хлопець або дівчина, що відчуває потребу в самоповазі, вважають пріоритетним ототожнити себе із якою-небудь асоціальною або навіть антисоціальною групою (наркоманів, сучасних “неформалів”, “панків” та ін.), чим взагалі не знайти свого “Я”. Звідси народжується багато актуальних для сучасного суспільства проблем, пов’язаних з одного боку з ліквідацією наслідків подібної соціальної незрілості певної частини молоді, а з іншого – з докорінною перебудовою системи шкільного виховання і навчання.

Найважливішим показником інтелектуальної соціальної зрілості особистості є сформованість її світогляду як логічної системи знань людини про світ і переконань, в яких виражається власне ставлення людини до світу. Світогляд - інтегральне утворення, яке характеризується, з одного боку, тим, наскільки правильно і глибоко у ньому відображається сучасна дійсність, а з іншого, в якому напрямі воно орієнтує діяльність і поведінку суб’єкта. Отже, із світоглядом нерозривно зв’язані і етичний ідеал особистості, і життєва позиція, і ті життєві плани, які будують хлопці і дівчата. Саме тому юнацький вік вважається головним у формуванні світогляду, коли вирішується питання, буде він істинним або помилковим, науковим або релігійним, активно-творчим або пасивно-споглядальним. Від цього, разом з іншими вже переліченими чинниками, багато в чому залежить, наскільки успішним буде самовизначення особистості: чи вдасться людині знайти такий напрям життя, таку область застосування сил, де б вона могла максимально реалізувати свої потенційні можливості із користю для себе і всього суспільства, отримати те узагальнене почуття задоволення від життя, яке називають щастям. Як бачимо, завдання, які стоять перед людиною в юнацькому віці, справді грандіозні. І на цьому фоні, на перший погляд, цілком природним, виглядає зниження інтересу старшокласників до занять фізичною культурою і спортом. Це добре відомо вчителям з фізичної культури. З подібною проблемою стикаються і тренери.

Юнацький вік – період високих, а у багатьох видів спорту максимальних спортивних досягнень. Тренувальний процес і календар змагань у спортсменів-юнаків і у дорослих практично не розрізняються. Все це вимагає і часу, і величезної віддачі сил. Тому в цей період спостерігається масовий відхід із спорту тих, хто упевнився в тому, що не зможе досягти великих спортивних висот, або вважає, що пік його спортивних досягнень вже минув у підлітковому віці. Залишаються в спорті лише ті, хто вирішив пов’язати з ним своє подальше життя, розраховує на досягнення високих результатів або обрав професію, пов’язану з фізичною культурою і спортом. Таким чином, виникає парадокс: об’єктивно значення фізичної культури в житті старшокласників зростає, оскільки саме здоров’я, хороший фізичний розвиток, висока працездатність є фундаментом досягнень в будь-якій справі, зокрема в професійній діяльності, до якої вони себе готують, а ось суб'єктивно ця сторона підготовки до дорослого життя, до майбутньої професії, у хлопців до служби в армії відходить на другий план. У зв’язку з цим однієї з гострих проблем в роботі з учнями цього віку є підвищення мотивації до занять фізичними вправами і вирішувати її необхідно з урахуванням вікових психологічних особливостей старшокласників.