2. Специфіка роботи з молодшим школярем на заняттях фізичними вправами.

1. При визначенні змісту уроків фізичної культури або тренувальних занять доцільно враховувати сензитивність молодшого шкільного віку для розвитку цілого ряду рухових якостей: спритності, швидкості, гнучкості, загальної витривалості. Щодо розвитку вольових якостей молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для виховання рішучості і наполегливості.

2. Враховуючи взаємозалежність розвитку рухових та розумових якостей, можна керувати розвитком інтелекту дітей. Для цього потрібно робити акцент на формуванні так званих “пріоритетних рухових якостей”. У молодших школярів такою якістю є передусім спритність. Ще в 20-х роках П.П.Блонський писав, що “...спритна дитина розумна дитина...”; у 70-і роки справедливість цього положення була доведена експериментально.

3. Зі слів Л.С.Виготського, психологічно грамотний педагог повинен спиратися “не на вчорашній, а на завтрашній день розвитку дитини”, не на “недозрілі”, а на “дозріваючі” якості дитини. Інакше кажучи, педагог повинен враховувати не лише те, чим у психологічному відношенні вже володіє молодший школяр, а попри все на те, що у нього буде формуватися у даному віці. Тому педагог, який дійсно піклується про всебічний і гармонійний розвиток особистості своїх учнів, має цілеспрямовано використовувати фізичні вправи, ігри, ситуації, методичні прийоми, які сприяють формуванню довільності психічних процесів та поведінки, здатності складати внутрішній план дій та рефлексії як основних психічних новоутворень молодшого школяра.

Наприклад, на уроках фізичної культури, тренувальних заняттях багато що можна зробити для формування довільної уваги, використовуючи завдання, які поступово ускладнюються, та ігри на увагу. На початковому етапі навчання дуже важливо навчити дитину слухати і розуміти вказівки вчителя, тренера, а це безпосередньо пов’язано з увагою. Неуважність дітей, як правило, є основною причиною травматизму на заняттях. Тренер, розкриваючи перед дітьми вимоги конкретного виду спорту, повинен націлювати їх на шляхетне ставлення до товаришів, привчати до певних норм поведінки, дотримання дисципліни та техніки безпеки. Для розвитку довільної уваги та здатності дитини складати внутрішній план дій також можна використовувати виконання простих вправ за описом (без показу); “уявне програвання” рухів; різні творчі завдання, що пов’язані з вигадуванням нових вправ з імпровізацією їх виконання під музику; чередування установок на виконання вправи (за зразком, “на швидкість”, “на точність”); спонукати дітей до взаємного контролю і оцінки, а потім – самоконтролю і самооцінки власних рухових дій та інше.

4. На уроках фізичної культури і тренувальних заняттях із молодшими школярами важливо забезпечити як можна більшу різноманітність рухової діяльності. Це потрібно для накопичення індивідуального рухового досвіду, рухової пам’яті, вдосконалення координаційних здібностей. Крім того, це дозволяє вчителю фізичної культури з’ясувати або уточнити рухові можливості і схильності дітей, дати пораду щодо їхнього подальшого спортивного орієнтування. Дане правило є важливим ще в одному відношенні: чим молодше діти, тим швидше одноманітна робота викликає у них стомлення, отже, частіше необхідно пропонувати їм зміну завдань та діяльності.

5. Доводити і формулювати завдання молодшим школярам потрібно конкретно, стисло, чітко, інакше є небезпека, що в просторовому описі вправи діти не зможуть виділити найсуттєвіше, а значить, правильно виконати завдання.

6. Показ вправ, використання інших форм наочності є одним з основних методів навчання молодших школярів, доцільність якого ґрунтується на перевазі наочно-образного мислення і образної пам’яті дітей цього віку. Проте, при сприйнятті словесної (мовної) інструкції вчителя у ході спостереження за показом вправи молодшим школярам не завжди вдається самостійно виділити головні “наочні опорні точки”. Тому, чим молодше діти, тим більшою мірою педагог повинен володіти майстерністю показу вправ, акцентуючи увагу дітей на найбільш суттєвих моментах її виконання.

7. Не слід абсолютизувати значення показу вправ, вважаючи цей метод чи не єдиним при навчанні дітей цього віку. Чим старшими стають діти, тим ширше потрібно використовувати метод виконання вправи за описом, частіше пояснювати, спираючись на абстрактне мислення учнів, яке активно розвивається у цьому віковому періоді.

8. Враховуючи відносно невелику тривалість та міцність збереження навчального матеріалу у пам’яті молодших школярів, важливо дотримуватись правил повторення вивченого матеріалу. Не можна допускати занадто великих перерв у роботі над конкретною вправою. Отже, краще тренуватись частіше, ніж довше. Сам процес повторення, по можливості, потрібно різноманітити виконанням вправ спочатку по частинах, пізніше в цілому, під музику, із взаємним оцінюванням якості або швидкості виконання, зі включенням елементів гри або змагання.

9. Уроки фізичної культури, тренувальні заняття мають задовольняти не тільки потребу молодших школярів у руховій активності, але і дуже сильну їх потребу в нових враженнях, емоційній розрядці, переживанні позитивних емоцій. Висока емоційність уроків зміцнює домінуючі у цьому віці процесуальні мотиви активно рухатись, просто виконувати фізичні вправи. Ці мотиви забезпечуються і різноманітністю вправ, і включенням до змісту уроків не лише ігор і елементів змагань, а й “довільних моментів”, пов’язаних з імпровізацією, а також використанням музичного супроводу, зміною місць проведення занять (в залі, на іншому майданчику, на вулиці, за містом).

10. Емоційний стан дітей на уроці або тренувальному занятті, продуктивність їх роботи багато в чому залежать від оцінок вчителя, тренера. Вчителі-початківці часто уникають оцінок, не підозрюючи, що таке ухилення теж є видом оцінки, причому найгіршим за своїми психологічними наслідками. Оцінка не тільки орієнтує учня у правильності власних дій, але й стимулює до подальшої роботи над собою.

Молодших школярів потрібно оцінювати якомога більше. При цьому перевагу слід віддавати нефіксованій оцінці, оскільки більшість молодших школярів усвідомлюють не її критерії, а розгорнені оціночні висловлювання. Таки висловлювання мають містити корисну для учня інформацію, бути оптимістичними і висловлювати упевненість, що в майбутньому учень може виконувати вправи краще. Особливо важливо дотримуватись цього правила відносно слабких учнів. Абсолютно недопустимі висловлювання типу: “Знову у тебе не виходить. Напевно, ти ніколи це не виконаєш!”. Такі оцінки, особливо якщо вони повторюються від заняття до заняття, призводять до втрати учнями упевненості в своїх силах та різкого зниження мотивації до занять.