29

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ

ЛЕКЦІЯ

з курсу „Педагогічна психологія”

ТЕМА

„Психолого-педагогічні аспекти організації

фізичного виховання дітей шкільного віку”

ЛЬВІВ

Тема: ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ

ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ

ПЛАН:

1. Психологічний портрет молодшого школяра.

2. Специфіка роботи з молодшим школярем на заняттях фізичними вправами.

3. Психологічний портрет підлітка.

4. Специфіка роботи з підлітком на заняттях фізичними вправами.

5. Психологічний портрет старшого школяра.

6. Специфіка роботи зі старшим школярем на заняттях фізичними вправами.

1. Психологічний портрет молодшого школяра.

Молодший шкільний вік: період розвитку дітей від 6 до 10 років, відповідний навчанню в І - V класах середньої школи. Початок цього періоду позначено дуже чітко: це вступ до школи, що знаменує входження дитини в “громадянське суспільство”. Тим самим дитина набуває нового соціального статусу – учня, школяра, що накладає на неї не лише нові права і обов’язки, а й вносить суттєві зміни в життя та особистий розвиток.

Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчання. Хоча на його розвиток великий вплив мають й інші види діяльності: ігрова, трудова, спортивна, художня та інші. Початок молодшого шкільного віку - 6 - 7 років. Цей вік психологи характеризують як період чергової вікової кризи, яка пов’язана зі входженням у роль учня та адаптацією дитини до шкільного життя.

Від народження до 6 років дитина пройшла величезний шлях розвитку: від абсолютно безпорадної істоти до цілком самостійного і цікавого чоловічка, який вже багато що знає й вміє. Що ж представляють із себе шестирічки “на порозі шкільного життя”?

Найчастіше це дуже жваві, рухливі, непосидючі, емоційні діти, звиклі до відносної свободи у виборі своїх занять. Вони невтомні, коли захоплені грою або цікавою справою, проте швидко стомлюються, як тільки їм стає нудно. Дуже цікаві “чомукалки” і фантазери. Вразливі, легко запам’ятовують те, що їм цікаво, інше –важко. Пам’ять переважно механічна – прагнуть запам’ятати і відтворити все слово в слово. Увага нестійка, легко відволікаються. Мислення конкретне і залежить від сприйняття.

Шестирічна дитина – частково вже особистість і досить самостійна, така, що усвідомлює своє “Я”, з характером, що склався у загальних рисах. Період першого самоствердження (криза 3 років) вже позаду, тому дитина в цілому слухняна, прагнуча “бути хорошим, добрим”, заслужити похвалу дорослих. Він вже має деякий досвід життя в колективі, частіше товариський, любить ябедничати; до себе при цьому зовсім не критичний. Такі найбільш типові риси дітей, що ідуть до школи.

У школі і навчальна діяльність, і розпорядок життя пред’являють до дитини нові, набагато вищі вимоги, ніж ті, з якими вона стикалася раніше вдома, в садочку). Тому виникають протиріччя між новими вимогами і дійсними можливостями дітей. Найбільш виразне це виявляється па початковому етапі шкільного життя. Тому 6-7 - річний вік і розглядається як кризовий.

Останніми роками у зв’язку з переходом до навчання з 6 років проблема цієї вікової кризи стала особливо гострою. Психологи відзначають як позитивні, так і негативні сторони початку навчання з 6-річного віку. З’ясувалося, наприклад, що 6-річні діти більше сприятливі до читання, ніж 7-річні, проте навики письма краще формуються у 7-річних дітей. У рівні розвитку різних видів пам’яті не виявилося суттєвих відмінностей між 6 - і 7-річними дітьми, що може розглядатися як аргумент на користь початку навчання дітей з 6 років. Виявилося також, що до кінця навчального року в підготовчому класі 80% дітей досягають достатньо високого рівня розвитку наочно-образного мислення (у 1 класі такого рівня досягають 87% школярів). У цілому при дотриманні раціональної організації всіх режимних моментів виховання з дітьми навчання з 6 років позитивно позначається на психічному розвитку значної частки дітей, але не всіх. І тут ми стикаємося з негативними аспектами.

Виявляється також, що і серед 6-річних дітей мають місце набагато суттєвіші індивідуальні відмінності в психологічній готовності до навчання в школі, ніж між 7-річними. За даними українських психологів, серед 6-річних учнів підготовчих класів лише 20% психологічно готові до навчання в школі (тобто мають необхідний рівень фізичного і інтелектуального розвитку, емоційно-вольової сфери і сформовані позитивні мотиви до навчання); 17% складають групу з протилежним полюсом, тобто абсолютно не готові до шкільного навчання, і 63% – намагаються вчитись, але передумови розвинені слабо, тому потрібна спеціальна психокоректувальна робота. Така ситуація створює великі труднощі в діяльності вчителя початкової школи і самих учнів.

У дітей, слабо підготовлених до школи, протиріччя між вимогами навчальної діяльності і їх актуальними можливостями виявляється найвиразніше. Тому і криза 6 - 7 років протікає у них гостріше і психологічно болюче. Це виявляється у високій тривожності, психічній напруженості, важкій і тривалій адаптації до шкільного життя. Таких дітей немало (за даними різних авторів, від 11% до 26% підготовчих і перших класів, що вчаться). Психічна напруженість, “внутрішня затислість” дітей не лише неприємні, а й дуже шкідливі, оскільки породжують невпевненість, відчуття безпорадності, страх перед школою, вчителем, оцінками, гальмує формування позитивної мотивації навчання і, зрештою, подальший психічний розвиток дитини. Тому зняття психічної напруженості 6-7-річних школярів – одна з насущних проблем, що стоять перед сучасною школою.

Як же знизити психічну напруженість шестирічок? Очевидно, шляхом вдосконалення методики їх навчання і виховання, спілкування вчителя з дітьми, оптимізації режиму дня. Дуже велика тут роль фізичної культури, занять спортом, Відомо, що фізичні вправи – один із кращих засобів емоційної розрядки і підвищення працездатності. Проте поки цей резерв використовується далеко не повною мірою.

Виділивши деякі неприємні моменти, з якими може зіткнутися дитина на початку шкільного життя, необхідно разом з тим підкреслити і величезну позитивну роль основних протиріч даного віку. Саме вони є джерелом і рушійною силою подальшого психічного розвитку дитини. Під час їх вирішення в процесі навчальної діяльності, занять спортом, роботи школяра над собою під керівництвом вчителів, батьків, тренера вони зумовлюють якісні зміни його психіки, формування психічних новоутворень. Завдяки цим новоутворенням дитина значною мірою адаптується до режиму вимог школи, легше долає кризовий період розвитку.

Одне з основних протиріч, що яскраво виявляється з перших днів шкільного життя, – це протиріччя між високим рівнем творчої активності у дитини 6 років, відсутністю досвіду регуляції психічних процесів і поведінки та суворою регламентацією навчальної діяльності, необхідністю підкорятися вимогам вчителя, чинити не те, що хочеться, а то, що потрібне. З ним пов’язано найглобальніше психічне новоутворення молодшого шкільного віку – довільність психічних процесів і поведінки, що виявляється в здатності керувати своєю розумовою і руховою діяльністю, поведінкою на уроках, перервах, вдома, на вулиці.

Як вже наголошувалося, для дошкільників характерним є переважаючий розвиток мимовільної регуляції розумових і рухових дій, яку традиційно пов’язують з емоційною сферою людини. У молодшому шкільному віці висока емоційність зберігається: емоційно забарвлені образи сприйняття, уявлення і уяви; емоції легко виникають і яскраво виявляються зовні, “читаються” по обличчю і пантоміміці дитини. В цілому переважають позитивно забарвлені настрої, проте на цьому фоні виявляється схильність до бурхливих “аффектних” спалахів. Оскільки центром життя молодшого школяра є школа, то все, що з нею пов’язано, набуває емоціогенного характеру: відносини зі вчителем, однокласниками і особливо оцінки. Частою реакцією на погану оцінку є сльози.

Формування довільної регуляції психічних процесів і поведінки нерозривно пов’язане з розвитком волі. Молодші школярі краще управляють собою, ніж дошкільники, але інтенсивність вольових зусиль, ефективність подолання перешкод у них ще дуже великою мірою залежать від зовнішньої стимуляції зі сторони дорослих. Спочатку вимоги до учнів висуває вчитель, він же стимулює, контролює, оцінює їх виконання. Потім повільно учні самостійно навчаються формулювати вимоги до себе та реалізовувати їх. Наприкінці цього вікового періоду учні вже можуть проявляти рішучість, наполегливість та дисциплінованість. Проте вольові прояви ще недостатньо сталі, тому роль стимуляції їх ззовні, контроль та корекція поведінки молодших школярів вимагають постійної уваги.

Разом з цим необхідно відмітити досягнення молодших школярів у сфері управління своєю пізнавальною діяльністю. Наприклад, рівень здатності концентрувати увагу у першокласника невисокий (дитина може сконцентруватися на виконанні одного завдання не довше, ніж 7-10 хв.), наприкінці 4 класу школяр може продуктивно працювати протягом всього уроку.

Розвиток довільної уваги значно підвищує ефективність всіх психічних процесів: сприйняття, пам’яті, мислення, уяви. Сприйняття стає більш вибірковим, з’являється і удосконалюється здатність спостерігати і обмірковувати події. Зростає об’єм довільної пам’яті, особливо словесно-логічної. Проте образна пам’ять все ще залишається пріоритетною: діти легше запам’ятовують конкретний, образний матеріал, ніж абстрактний. І навіть логічне запам’ятовування у молодших школярів частіше за все спирається на наочні матеріали (тобто для навчання доцільно використовувати плакати, фото, кіно або показувати вправи самому вчителеві, ніж просто пояснювати техніку їх виконання).

У цьому віковому періоді інтенсивно формується уява. Вона характеризується емоційністю, багатством образів, появою елементів творчої уяви, яка спирається на мислення. Про мислення дітей у цьому віці слід сказати окремо. Оскільки ведучою діяльністю цього вікового періоду є навчальна, а вона, як правило, спрямована на засвоєння знань, через це і вимоги висуває до дитини найбільш високі. Мислення дошкільника – наочно-дійове і наочно-образне, конкретне, з переважанням зовнішнього планування власних дій – не задовольняє цим вимогам. У процесі початкового навчання інтенсивно розвивається наочно-образне мислення і поступово абстрактне. Саме на розвиток абстрактного мислення школярів спрямовані нові навчальні програми для початкової школи, з поєднанням елементів комп'ютеризації. Проте цей вид мислення упродовж молодшого шкільного віку ще не стає пріоритетним. Головним новоутворенням у сфері мислення дитини цього віку є розвиток внутрішнього плану дій, тобто здібності планувати свої дії “про себе”, у подумах. Це дуже важлива особливість, яка дозволяє планувати віддалені в часі дії і події, у подумах “програвати” їх, прогнозувати наслідки або результати, вносити необхідні корективи у власну поведінку.

Уміння керувати собою тісно пов’язано із розвитком самосвідомості дитини і призводить до самоконтролю і самооцінки дій і вчинків. Для цього потрібно уміти спостерігати за собою, вивчати себе, порівнювати себе з іншими. Дошкільник такими уміннями майже не володіє. Це протиріччя стимулює розвиток ще одного психічного новоутворення – рефлексії: здібності спостерігати за собою, аналізувати і оцінювати свої думки, переживання, дії, поведінку. Зародження й інтенсивне наростання інтересу молодших школярів до свого внутрішнього світу – найважливіше джерело подальшого розвитку самосвідомості особистості учнів.

Не слід думати, що всі ці новоутворення виникають самі по собі, без зусиль. Їх розвиток залежить як від активності самих дітей, так і від особливостей процесу навчання, виховання, спілкування дитини з дорослими (вчителями, тренерами, батьками) і однолітками.

Вчитель – головний авторитет для дитини цього віку. Саме він пред’являє дітям постійно зростаючі вимоги, контролює і оцінює їх виконання. Його думки, вказівки, оцінки є найзначущими для учнів. Вимоги ж учнів до вчителя поки невисокі. Наприклад, молодшим школярам важко оцінити вчителя як професіонала або як особистість. Для них пріоритетне значення мають такі складові авторитету, як вік і соціальний статус (посада) вчителя. Вчитель для них авторитет вже тому, що він, по-перше, дорослий, а по-друге, посідає посаду вчителя. Така відносна незалежність авторитету від професійних і особистісних якостей, безумовно, полегшує роботу вчителя початкової школи, але і накладає на нього особливу відповідальність перед дітьми, які довіряються йому, не оглядаючись. Уважність, доброзичливість, оптимістичність, поєднані послідовною вимогливістю ось якості, найбільш важливі для педагога, що працює з молодшими школярами.

Одним з об'єктів пильної уваги вчителя мають бути міжособистісні відносини учнів, формування колективу, класу. У школі дитина вперше потрапляє в таку велику групу однолітків, із якими його зв’язує щоденне спільне перебування в класі, спільна діяльність. Тому дитина в початковій школі повинна вирішувати дуже важливе для себе завдання – налагодження взаємостосунків із однолітками. Спостереження і психологічні дослідження показують, що якщо в молодшому шкільному віці людина не вирішить для себе це завдання, то далі, з кожним роком, зробити це буде все важче, а проблем у відносинах з однокласниками виникає чимало.

Наприклад, першокласниця посварилася із подругою і не знає, як помиритися, та ще сусід по парті штовхається якраз під час письма, та ще хлопці перед уроком фізичної культури заховали мішок із фізкультурною формою і т.д. Зі своїми скаргами діти йдуть до вчителя, закликаючи його як арбітра і чекають від нього вирішення всіх своїх проблем. Розумній вчитель не братиме все на себе. Його завдання – спрямувати учня, допомогти йому самостійно розібратися в тому, що трапилось, поглянути не тільки на іншого, але і на себе в цій ситуації, самому обрати рішення і спосіб дій.

Величезний вплив на регуляцію поведінки молодших школярів мають групові норми і правила поведінки, що існують в класі. Спочатку вони “приходять” з дитячого садочку, наприклад, не можна “ябедничати”, скупитися, бути занадто образливим і плаксивим і таке інше. З тими, хто не дотримує ці норми, самі діти ведуть дуже активну боротьбу, в якій головна “зброя” –“обзивалки” “дразнилки”, які передаються із покоління в покоління. „Дразнилка”, зазвичай виникає як своєрідний спосіб нападу; одночасно формуються і способи захисту – відмовки. Поступово групові норми ускладнюються. Таким чином, у формуванні здатності керувати собою певну роль відіграють і вчитель, і колектив класу та можливості самої дитини, що зростають.

Що ж є молодший школяр наприкінці навчання в четвертому класі? Це вже типовий школяр, який набув багато нових знань і умінь, сповна освоївся зі шкільним розпорядком. Він жвавий, рухливий й емоційний, але вже значно краще володіє собою, ніж дошкільник. Може уважно слухати вчителя протягом усього уроку, запам’ятовувати досить великий за обсягом навчальний матеріал, особливо якщо він викладається в наочній, образній формі. Володіє всіма видами мислення, хоча абстрактне мислення ще не є ведучим. Він навчився приймати рішення, планувати подумки свої дії і вчинки, передбачати найближчі результати та наслідки своєї діяльності. Може виявляти наполегливість, витримку, дисциплінованість, проте вольові прояви ще недостатньо стійкі, тому потрібно їх стимулювати, контролювати й оцінювати з боку дорослих. Дуже чутливий до оцінок. Беззавітно вірить вчителю. Почав виявляти цікавість до свого внутрішнього світу, порівнювати себе з іншими, оцінювати. Правда, його самооцінки ще значною мірою залежать від оцінок дорослих, насамперед від вчителя. Навчився будувати взаємини з однолітками, має товаришів, бере активну участь у житті класу.

Молодший шкільний вік називають періодом “рухового марнотратства”, підкреслюючи справді неприборкану тягу дітей до рухової активності. Втримання від рухової активності вкрай небажане, оскільки веде до поступового згасання потреби в русі і, як наслідок цього, до малорухомого способу життя в підлітковому, юнацькому і зрілому віці. Тому рухову активність молодших школярів необхідно спрямувати в потрібне русло, забезпечивши дітям можливість для занять фізичними вправами. Даний віковий період дуже сприятливий для цього. Не випадково більшість молодших школярів люблять фізкультуру й із задоволенням ходять на уроки, багато хто починає (або продовжує) займатися в спортивних секціях.

Спортивна діяльність дітей цього віку найчастіше носить характер загальної фізичної підготовки, і лише в деяких видах спорту – з ранньою спеціалізацією (акробатиці, фігурному катанні на ковзанах, художній і спортивній гімнастиці, плаванні та ін.) її зміст суттєво відрізняється від уроків фізичної культури. Ці рекомендації доцільно застосовувати переважно для організації і проведення уроків фізичної культури, проте всі сформульовані положення будуть корисні й для навчально-тренувального процесу.