4. Поняття педагогічного такту.
Педагогічний такт – це вміння вчителя встановлювати педагогічно доцільний тон і стиль в спілкуванні з учнями, це “... професійне вміння педагога знати і правильно виконувати найбільш ефективні в даних умовах засоби виховного впливу на учнів”.
Загальний такт і педагогічний – не одне і те ж. Не кожна тактовна та делікатна людина володіє педагогічним тактом. Педагогічний такт – професійна якість вчителя, частина його майстерності.
Педагогічний такт відрізняється від загального поняття такту тим, що визначає не лише властивості особистості вчителя (повагу, любов до дітей, культуру поведінки), але й вміння обрати правильний підхід до учнів, тобто це виховний, діючий засіб впливу на дітей.
Педагогічний такт, як і такт взагалі, передбачає наявність у вчителя почуття міри, а значить, вміння дозувати свої засоби впливу, не допускати крайностей у спілкуванні з учнями. Дозування впливу проявляється і у використанні виховання засобів. Слово вчителя, його методи повинні використовуватись оптимально, делікатно, ненав’язливо. Через мірність може привести до зворотної реакції: через мірна вимогливість – до непослушності, вседозволеність – до грубості.
Педагогічний такт включає в себе повагу до особистості дитини, чуйне відношення до учнів, увага до їх психічних станів; він справляється у врівноваженій поведінки вчителя (витримка, самоволодіння, невимушеність поведінки вчителя (витримка, самоволодіння, невимушеність в спілкуванні). Педагогічний такт передбачає довіру до учнів, підхід до них з “оптимальною гіпотезою”, навіть з риском помилитися.
Поради педагогам-початківцям:
В спілкуванні з учнями педагог повинен виходити з розуміння того, що школа – це частина держави, а відношення педагога до дітей – прояв суспільних вимог.
Щирість педагога – основа його міцних контактів з вихованцями.
Для успішного взаємовпливу з школярами слід перш за все адекватно оцінювати власну особистість.
Педагогічно доцільні відношення будуються на взаємоповазі вчителя та учнів, на управлінні гідності школярів і збереженні власної гідності педагога.
Педагогу необхідно потурбуватись про благо сприятливу самопрезентацію: показати учням силу своєї особистості, затоплюваності, вмілості, ширину ерудиції, не вип’ячуючи, безумовно, своїх достоїнств.
Вчителю необхідно розвити спостережливість, педагогічну уяву, вміння читати по обличчю емоційний стан, експресію поведінки, правильно її тлумачити. Творчий підхід до аналізу ситуації та прийняттю рішень базується на вмінні педагога приймати роль іншого – учня, батьків, колег, ставати на їх точку зору.
Педагогу необхідно навчитися в спілкуванні з учнями менше говорити самому (в розумних межах), а збільшити мовну активність дітей.
Необхідно пам’ятати важливий педагогічний принцип – опора на позитивне, тому треба бути щедрим на похвалу. Хвалити доцільно в присутності колективу, а зауваження робити та сварити спочатку краще наодинці.
В спілкуванні з батьками також потрібно дотримуватися принципу з п.8. Не можна зловживати жалобами на дітей, тим більше неефективно розпочинати з них розмову. Завдання педагога – зробити батьків своїми союзниками в педагогічній діяльності, необхідно частіше нести в сім’ю радість, а не шукати в батьках засіб покарання учнів.
Контакти з дітьми та їх батьками повинні будуватися на змістовній, продуктивній основі. Зміст розмови повинен бути цікавим обом сторонам, про це не обхідно потурбуватись в першу чергу педагогу.
У спілкуванні з учнями слід пам’ятати про підтримку авторитету колег-вчителів. Втрата авторитету колеги може бути в певній мірі і послабленням педагогічного впливу на школяра взагалі.