3. Характеристика стилів спілкування педагога.
Стиль спілкування складається з стилю відношення і стилю керування.
Стиль відношення – це типове для даного педагога внутрішнє емоційно-оціночне відношення учнівського колективу, це характер його відношення до учнів, їхнього колективу, який проявляється в його установках, оцінках, способах впливу на особистість і колектив.
Стилі відношення педагога до учнів:
стійкий – позитивний – характеризується стабільним емоційно-позитивним становленням до учнів, турботою про них, допомогою при труднощах, діловою реакцією на недоліки в навчальній роботі та поведінці, спокійним і рівним тоном у спілкуванні з дітьми, потребою у неформальному спілкуванні з ними;
пасивно-позитивний – характеризується нечітко вираженою емоційно-позитивною установою у відношенні до учнів; сухість звертання і офіційний тон являються в основному результатом педагогічної установки: тільки вимогливість і сугубо ділові стосунки можуть забезпечити успіх в навчанні та вихованні учнів;
нестійкий – характеризується ситуативністю відношень при загальній емоційно-позитивній установці; вчителі цієї групи нерідко попадають під вплив своїх настроїв та переживань; оцінка особистості учня і манера поведінки залежать від того, як складається ситуація в даний момент; поділяється на:
а) ситуативно-негативний;
б) ситуативно-позитивний;
стійкий – негативний – характеризується стабільним емоційно-негативним ставленням до учнів, нелюбов’ю до дітей і своєї професії з усіма витікаючи ми звідси наслідками.
Стиль керування – це домінуючі способи впливу на окремого учня та колективу в цілому.
Стилі керування педагогом:
авторитарний, командний – орієнтується на себе, сам визначає направленість діяльності групи, присікає будь-яку ініціативу, всю інформацію замикає на собі; завдання дає поетапно, не пояснюючи значення даної операції та її зв’язок з наступними; основні форми зв’язку з членами групи – наказ, вказівка, інструкція, догана, подяка і т.п.; керує за формою “проби як сказав”;
демократичний – прислуховується до думки колективу, старається довести мету діяльності до свідомості, підключає членів групи до активного обговорення роботи; керівник бачить свою мету не лише в контролі і координації, але і в вихованні членів групи, тому завдання мотивуються, зусилля кожного учасника заохочуються; у членів групи формує впевненість в собі, розвиває в них самоуправління; старається найбільш оптимально розподілити навантаження, враховуючи індивідуальні схильності та здібності учасників; заохочує активність, лідерство інших; розвиває їх ініціативу, делегує свої повноваження іншим членам; основні способи спілкування з членами групи у такого керівника – прохання, порада, інформація;
ліберальний – старається не втручатися в життя колективу, не виявляє активності, питання розглядає формально, легко піддається сторонньому впливу; фактично він знімає з себе відповідальність за те, що відбувається;
змішаний – буває авторитарно-демократичний та ліберально-демократичний – передбачає в повному співвідношенні наявність як одного так і другого стилів спілкування з учнями; перевага одному з них віддається в залежності від ситуації, а часто створюється своєрідний синтез.