ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ
ЛЕКЦІЯ
з курсу „Педагогічна психологія”
ТЕМА
„Психологічні особливості педагогічного спілкування”
ЛЬВІВ
Тема: ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ
ПЛАН:
1. Поняття спілкування та його функції.
2. Структура педагогічного спілкування.
3. Характеристика стилів спілкування педагога.
4. Поняття педагогічного такту.
5. Конфлікти, управління ними та засоби їх подолання.
1. Поняття спілкування та його функції.
Дві головні фігури навчального процесу – педагог та учень. Їх спілкування на заняттях, поза межами аудиторних занять, в побуті стає важливою умовою ефективності навчально-виховного процесу, засобом формування особистості учня.
Спілкування – це форма взаємодії людей в процесі їх спільної діяльності. Спілкування може бути:
соціально орієнтовним (лекція, розповідь, виступ), де педагог формує або змінює переконання, систему цінностей, соціальні установки, де безпосередньо реалізуються суспільні відношення.
груповим предметно орієнованим, яке безпосередньо обслуговує колективну працю;
особистісно орієнтованим як спілкування однієї особистості з іншою (диктальне – ділове і модальне – “вияснення відносин”);
Типи спілкування:
пряме, безпосереднє;
опосередковане (посередництвом пере датчика інформації – лист, телефонна розмова , повідомлення через людину, книга і т.п.).
Види спілкування:
формальне або рольове – офіційне, вимагає дотримання певних правил і ритуалів, характеризується рольовою поведінкою, діями у відповідності з вимогами ролі, правилами і обов’язками відповідно інструкціям;
дружнє або неформальне – виникає на основі симпатії, спільних інтересів, поглядів, переконань;
неформальне ділове – виникає на основі спільних інтересів і певній сфері роботи (співробітництво, партнерство і т.п.);
інтимне – виникає на основі того, що в дану сферу ніхто більш не допускається;
анонімне – взаємодіють люди, які не пов’язані між собою ніякими стосунками або скривають їх.
Засоби спілкування:
вербальні (слово, мова); дуже важливі тон, тембр, голос;
невербальні (жести, міміка) – виразні рухи і пози, рухові дії. вчинки; у ФВ і спорті невербальні засоби спілкування виходять часто на перший план, адже спортсмени розмовляють на різних мовах.
Функції спілкування:
інформаційна – спілкування як процес передачі інформації;
управління – організація діяльності;
комунікативна – емоційного забезпечення та формування відносин між людьми, до праці, до людей, до самого себе;
самоактуалізації – посилання свого особистого випливу на інших.
2. Структура педагогічного спілкування.
Спілкування – найважливіший професійний інструмент педагогічної діяльності вчителя.
Педагогічне спілкування – це професійне спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним, яке має певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне і оптимальне) на створення сприятливого психологічного мікроклімату в учнівському колективі, а також у взаємостосунках між педагогом і учнями.
Характер спілкування вчителя і учнів створює емоційну напруженість на уроці і поза ним, але вона може бути двоякою: або власне емоціональною, яка дезорганізовує діяльність; або операційною, що стимулює діяльність. Емоційна, дезорганізуюча напруженість створюється під впливом минулих невдач, негативного відношення до дисципліни, яка вивчається, до викладача. Спілкування вчителя з учнями повинно знімати такого роду емоції, викликати радість пізнання, жагу діяльності, сприяти соціально-психологічній оптимізації навчально-виховного процесу.
Вимоги до особистості педагога:
любов до дітей;
товариські стосунки з учнями;
повага і вимогливість до учнів;
впливовість на дітей;
емоційна врівноваженість;
розуміння внутрішнього світу дитини.
Структура педагогічного спілкування:
Моделювання педагогом майбутнього спілкування з учнями (прогностичний етап);
Організація безпосереднього спілкування в момент початку взаємодії (комунікативна атака);
Управління спілкуванням в педагогічному процесі, що розвивається;
Аналіз впровадженої системи спілкування та моделювання її на майбутню діяльність.