Паспортизація запису

Перед початком запису чи електронні носії, його треба паспортизувати, тобто позначити, від кого записано, вказавши на прізвище, ім’я та по батькові, треба зазначити вік, стать, освіту, фах, ким працював. Важливо записати чи проживала особа в інших населених пунктах, коли і скільки часу. Запис на касету чи електронні носії повинен бути чіткий, запитання студента грамотні і змістовні. Питання треба ставити так, щоб не було слова, яке треба почути від інформатора. Необхідно виявити й записати всі властиві значення слова, фразеологізми, проілюструвати кожне необхідними прикладами (вислови, словосполучення) в контексті яких розкривається значення діалектних слів.

Паспортизація оформляється за зразком:

Запис (розповідь) зроблено 10 січня 2013 року від корінної жительки (жителя) села Іванівка Уманського району Черкаської області Прокопчук Тамари Василівни, 1925 року народження, освіта 3 класи, все життя працювала дояркою в рідному колгоспі.

Якщо респондентів декілька, то треба паспортизувати кожну бесіду.

Запис діалектного матеріалу

Усі записи відповідей на питання «Програми» живої розмовної мови слід подавати спрощеною фонетичною транскрипцією. Здійснюється порядкового питання у питальнику. Позначається номер питання, відповідь на яке записується спрощеною фонетичною транскрипцією. Матеріали записуються на стандартному аркуші (А).

Фонетична транскрипція – спосіб передачі на письмі усної мови з усіма її звуковими особливостями. Вона ґрунтується на таких вимогах: кожна літера позначає на письмі лише один і той самий звук, а кожен звук передається завжди тією самою літерою. Усі записи живої розмовної мови слід подавати спрощеною фонетичною транскрипцією, в якій, крім звичайних букв української абетки а, б, в, г, ґ, д, е, ж, з, и, і, й, к, л, м, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, використовуються ще такі знаки:

і – голосний переднього ряду високого підняття, нелабіалізований (л’іс);

і^е – звук, проміжний між і та е, але ближчий до і (чи^|таі^еш);

і^и – звук, проміжний між і та и, але ближчий до і (в·і^и|с’іл’.а);

и^і – звук, проміжний між и та і, але ближчий до и (ви^і|с’іл’.а);

и – голосний переднього ряду, нелабіалізований (^|дин’а);

и̂ – закритий напружений голосний и (час^|ни̂к);

и^е – звук, проміжний між и та е, але ближчий до и (ви^еш^|невиĭ);

е^и – звук, проміжний між е та а, але ближчий до е (се^и|ло);

е – відкритий голосний переднього ряду (^|поле);

ê – закритий напружений голосний [е] (тê^|пêр’);

е^а – звук, проміжний між е та а, але ближчий до е (т^|ре^аба);

а – задньорядний нелабіалізований голосний низького підняття (мак);

а^о – задньорядний голосний, проміжний між а та о, але ближчий до а (да^оў);

о – лабіалізований голосний заднього ряду (^|колос);

ô – закритий і напружений голосний [о] (кô^|рôва);

о^у – звук, проміжний між о та у, але ближчий до о (ко^у|жух);

у^о – звук, проміжний між у та о, але ближчий до у (ку^о|жух);

у – лабіалізований голосний заднього ряду високого підняття (дуб);

ÿ – лабіалізований голосний переднього ряду високого підняття і (вÿл);

ы – голосний середнього ряду високого піднесення (сын);

ы˚ – лабіалізований задньорядний голосний високого підняття (во^|лы˚);

іе̑, уо̑, уе̑, уи̑, уі̂ – дифтонги (на ва^|д’іе̑, куо̑н’);

й – йот (^|йама);

ў – нескладовий у (воўк, хо^|диў, ў^|чора);

ĭ – нескладове і (краĭ, ^|син’іĭ);

с^з, ш^ж, п^б, т^д і т. ін. – часткове одзвінчення глухих приголосних (молот’^д’|ба);

б^п, д^т, з^с, ж^ш та ін. – часткове оглушення дзвінких приголосних (дуб^п, ^|каз^ска);

л˙ – апікальний боковий ясенний сонант (бу^|л˙о);

U – передньоязикова-ясенна дзвінка африката (^|Uинси);

V – передньоязикова-зубна дзвінка африката (^|ґуVик);

зміна [д’] > [ґ˙] ^|ґ˙іўка (дівка);

зміна [т’] > [к˙] ^|к˙істо (тісто).

Знак апострофа (’) справа над літерою позначає м’якість (т’, н’, с’, л’ та ін.);

Дорсально-палатальна вимова приголосних звуків позначається знаком секунди (") (^|с"іно);

Напівм’якість приголосних позначається крапкою (·), праворуч угорі літери (б˙ік, к˙і^|но).

Довга вимова приголосних і голосних позначається двокрапкою (жи^|т’:а, ^|з’іл’:а), а напівдовга – однією крапкою після літери (п^|лат’.а, ^|н’іч’.у).

Місце наголосу позначається вертикальною рискою, яка ставиться перед знаком приголосного, що передує голосному наголошеного складу, а коли в наголошеному складі немає попереднього приголосного, то риска ставиться перед літерою голосного (^|рана, фа^|та, ^|око).

Нероздільна вимова двох слів передається дужкою, що сполучає останню літеру попереднього слова й першу наступного (ў´нас, то^|д’і´ж).

Довга пауза в кінці фрази позначається знаком (//), а коротка пауза в середині фрази – (/).

Питальна інтонація позначається знаком питання (?), а оклична – знаком оклику (!).

Власні назви і початок речення слід писати з великої літери.

ЛІТЕРАТУРА