12.Психологічна сутність самовизначення особистості.

В психологічній науці самовизначення особистості розглядають неоднозначно і по-різному. Так, за К.Абульхановою-Славською, самовизначення – це процес визначення особистістю своєї позиції по відношенню до власного життя; визначення суб'єктом способу свого життя, який формується в системі соціальних відносин. Вчена наголошує, що система ставлень до колективу, до свого місця у ньому та інших його членів визначає процес самовизначення, активність та цілеспрямований характер у ставленні людини до власної життєдіяльності . У іншій інтерпретації це означає, що самовизначення особистості нерозривно пов'язано з її спілкуванням, у якому відбувається самопізнання, сприймання та оцінювання себе, а також вибір особистістю свого місця в системі соціальних відносин.

В контексті ідеї самодетермінації, започаткованої С.Рубінштейном, самовизначення можна розглядати як процес формування особистістю ставлення до себе та до зовнішньої дійсності. При цьому зовнішня детермінація – соціальна, і залежить від внутрішніх властивостей об'єкта її дії (тобто особистості), а самовизначення виступає як самодетермінація, що являє собою механізм соціальної детермінації, який активно переломлюється самим суб'єктом . Таким чином, у самовизначенні існує діалектична залежність індивідуальної історії життя людини від її суб’єкта – особистості та, навпаки, залежність особистості від своєї життєвої історії. Це означає, що завдяки самовизначенню особистість включається у ту чи іншу соціальну взаємодію через свій індивідуальний вибір.

У межах системного та суб'єктно-діяльнісного підходів самовизначення – це особлива діяльність особистості, що виражається у двох смислових планах кожної людської дії: з одного боку, це зовнішній предметний план діяльності, з іншого боку – внутрішній психологічний план, робота особистості.

За В.Сафіним та Г.Ніковим, особистісне самовизначення – це "відносно самостійний етап соціалізації, сутність якого полягає у формуванні в індивіда усвідомлення мети і сенсу життя, готовності до самостійної життєдіяльності на основі співставлення своїх бажань, наявних якостей, можливостей і вимог, які висувають до нього оточуючі та суспільство"

Процес самовизначення детермінується суперечностями у "Я-концепції" особистості. Даний процес варто розуміти як самодетерміновану особистісну діяльність, яка спрямована на інтеграцію образів ідеального та реального "Я", близьких та віддалених цілей, а також всіх цих компонентів між собою та з програмою найближчих дій, спрямованих на реалізацію життєвого плану та досягнення сформованих образів майбутнього.

13.Мораль як регулятивний чинник поведінки особистості.

Більшість дослідників вважає головною, ведучою функцією моралі саме регулятивну, оскільки вона дозволяє їй виступа¬ти як особливий спосіб впливу на поведінку людини. Мораль регулює поведінку як окремої людини у всіх сферах її життє¬діяльності (на відміну від права, політики, релігії тощо), так і різних соціальних суб"єктів, суспільства в цілому. Вона ста¬вить перед людиною, іншими соціальними суб"єктами макси¬мальні вимоги, що йдуть від морального ідеалу. Кожен будує свою позицію, орієнтуючись на моральні цінності. Моральні цінності виступають центром духовного світу людини, спіль¬нот й здебільшого впливають на їх політичні, правові, релігій¬ні, етичні погляди, оцінки, позиції. Це й спричинює само¬регулювання соціальної поведінки, діяльності людей. Автономність моральної свідомості дозволяє людині обирати лінію поведінки, не посилаючись на авторитет або закон. У критичних, екстремальних ситуаціях моральність залишається єдиною опорою людини. Регулятивна функція моралі повязана із світоглядною, оцінювальною, іншими функціями, спирається на них й забезпечує погодження поведінки індивідів й інших соціаль¬них суб"єктів.

14.Загальна характеристика девіантної поведінки студентської молоді причини виникнення та подолання. Девіантна поведінка (або ж відхильна поведінка) розуміється як система вчинків (чи як окремий вчинок), які не відповідають моральним чи правовим нормам суспільства. Специфіка студентства як особливої соціально-демографічної групи актуалізує проблему вивчення девіантної поведінки в його середовищі на двох рівнях: суспільства в цілому, і соціального інституту, зокрема. Перший рівень включає в себе загальні девіації : зловживання алкоголем, наркоманію, делінквентність, проституцію, суїцид і т.д. Це пов'язано, по-перше, з особливим соціальним статусом студентства, яке є інтелектуальною основою суспільства і багато в чому визначає її майбутнє. По-друге, тісна взаємодія студентів один з одним сприяє швидкому поширенню різних відхилень серед даної соціальної групи. Виникнення загальних девіацій в студентському середовищі дослідники пояснюють впливом наступних факторів: тривалою кризою в усіх сферах суспільного життя, психолого - віковими особливостями студентів, соціальним оточенням, негативним впливом ЗМІ, великим навчальним навантаженням в університеті і т.д. Другий рівень девіантної поведінки студентства включає в себе відхилення від формальних норм, прийнятих у вузі: порушення дисципліни, несвоєчасна підготовка навчального матеріалу, платний спосіб здачі сесій, пропуски занять без поважної причини, використання шпаргалок на іспитах, і т.д. Ці відхилення пов'язані з навчальним процесом і характерні тільки для студентства, у зв'язку з чим їх можна охарактеризувати як специфічні девіації . У поясненні причин їх виникнення лідирує думка про роль мотивації отримання вищої освіти. Навіть незначні відхилення від норм, прийнятих у вузі, можуть передувати виникненню девіантної поведінки.

Причини девіантної поведінки:

Соціально-економічні:

- зниження життєвого рівня населення;

- майнове розшарування суспільства;

- обмеження можливостей соціально схвалених форм заробітку;

- безробіття;

- доступність алкоголю та тютюну для неповнолітніх;

- неконтрольована реклама психоактивних речовин. Соціально-педагогічні:

- криза інституту сім’ї;

- виховання в неповній сім’ї;

- завищені вимоги батьків до дитини;

- ворожість та конфлікти між батьками, батьками та дітьми;

- критицизм підлітка щодо школи, сім’ї, відчуженість від них;

- низький статус підлітка у класному колективі;

- слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді. Соціально-культурні:

- зниження морально-етичного рівня населення;

- поширення кримінальної субкультури;

- негативний вплив засобів масової інформації;

- лібералізація статевої моралі;

домінування серед молоді культу сили.Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

Психологічні:

- прагнення бути незалежним від дорослих;

- бажання бути визнаним в групі однолітків;

- потяг до самоствердження;

- бажання виглядати дорослим;

- гедоністичні мотивації;

- потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації;

- підвищена тривожність, низька самооцінка;

- підвищений, порівнянно з однолітками, рівень конформізму;

- акцентуації характеру, психопатії;

- психопатологічні синдроми (депресія, паранойя, мстивість тощо);

- негативні риси характеру (заздрість, лінощі, жадібність). Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушення тих

чи інших суспільних норм виокремлюють кілька видів девіації: де-лінквентна поведінка, адиктивна поведінка, наркозалежна поведін-ка, психопатологічна поведінка.