54. Сутність, види та роль рефлексії у професійній діяльності викладача.

Рефлексія (лат. - роздум про свій внутрішній стан) - повернення назад, тобто здатність людини неодноразово звертатися до початку своїх дій, думок, уміння посісти позицію стороннього спостерігача, розмірковувати над тим, що ти робиш, як пізнаєш, у тому числі і самого себе. Іншими словами це механізм подвоєного, дзеркального відображення суб'єктів. Р. Декарт ототожнював рефлексію зі здібністю індивіда зосереджуватись на змісті своїх думок, абстрагуючись від усього зовнішнього, тілесного.

Психологи розрізняють такі види рефлексії:

Комунікативна	Особиста	Інтелектуальна
Об'єкт - уявлення про внутрішній світ іншої людини і причини її вчинків (пізнання іншої людини)	Об'єкт - сама особистість, їївластивості, якості, поведінкова характеристика, система стосунків з іншими	Виявляється в процесі розв'язання різного роду завдань, умінні аналізувати

В залежності від функцій, які виконуються рефлексією в різних ситуаціях, А. В. Карпов та деякі інші її дослідники, наприклад А. С. Шаров, виділяють наступні її види:

Ситуативна рефлексія - виступає у вигляді "мотивувань" і "самооцінок", що забезпечують безпосередню включеність суб'єкта в ситуацію, осмислення її елементів, аналіз того, що відбувається. Включає в себе здатність суб'єкта співвідносити з предметною ситуацією власні дії, а також координувати і контролювати елементи діяльності відповідно до мінливого умовами.

Ретроспективна рефлексія - служить для аналізу вже виконаної діяльності і подій, що мали місце в минулому.

Проспективная рефлексія - включає в себе роздуми про майбутню діяльності, уявлення про хід діяльності, планування, вибір найбільш ефективних способів її здійснення, а також прогнозування можливих її результатів.

Роль рефлексії: Опираючись на дослідження науковців Г. Андріанова, Т. Давиденко, І. Підласого, А. Хуторського можна визначити, що педагогічна рефлексія:

- допомагає сформувати отримані результати та визначити мету своєї навчальної діяльності, а в разі необхідності здійснити корегування своїх дій;

- дозволяє усвідомити свою індивідуальність і унікальність;

- забезпечує аналіз та дослідження уже виконаної діяльності з метою фіксації її результатів та здійснення подальшого удосконалення даної діяльності.

55. Рушійні сили розвитку особистості студента.

Рушійні сили психічного розвитку - це виникнення та розв'язання протиріч, які є результатом розвитку студента на попередніх вікових стадіях. Розв'язання протиріч призводить до виникнення нових властивостей, нових видів діяльності, нових характеристик свідомості та особливостей особистості дитини. Це і складає зміст його психічного розвитку.

Джерелом та внутрішнім змістом розвитку є боротьба протилежностей, внутрішні суперечності і протиріччя. Внутрішні суперечності перетворюючись в об'єкт самосвідомості, вони спонукають індивіда на свідоме цілеспрямоване самовдосконалення. Рушійні сили розвитку самі розвиваються в ході цього процесу, набуваючи новою змісту та нових форм прояву. На ранніх етапах розвитку особистості суперечності не усвідомлюються нею і лише поступово стають предметом свідомості та самосвідомості і переживаються у формі невдоволення, прагнення подолати їх.

Види­_протиріч:  1. Між наявними старими і новими утвореннями, між наявним рівнем знань (наявними способами дій і умінь ) та недостатністю цього рівня у розв'язанні нових пізнавальних завдань в нових ситуаціях; між узагальненнями, що вже склалися і новими фактами. 2. Між новими цілями, прагненнями, потребами особистості і рівнем оволодіння засобами і можливостями, необхідними для їх задоволення (наприклад, розходження між потребою спілкуватися за допомогою мови і рівнем оволодіння мовою); між досягнутим рівнем розвитку індивіда, фізичними, психічними, соціальними можливостями дитини і наявним соціальним статусом (між бажаним майбутнім і теперішнім місцем в системі суспільних відносин); між фізичними та духовними можливостями дитини і старими формами взаємин і способами діяльності. Суперечності виникають також в процесі підпорядкування безпосередніх, близьких, індивідуальних мотивів більш опосередкованим, віддаленим, суспільним мотивам діяльності. 3. Між зовнішніми і внутрішніми умовами розвитку; між біологічним і соціальним, коли фізичний і фізіологічний розвиток випереджає соціальний; між вимогами суспільства до особистості і рівнем її психічного розвитку; 4. Між динамічністю і статичністю, між інертністю (стійкістю) і мінливістю (рухливістю); між звичними способами життя і необхідністю їх змінювати зі зміною умов. 5. Між досягнутим рівнем психічного розвитку та способом життя особистості, тим місцем, яке вона займає в системі суспільних відносин.