3. Світогляд як духовно-практичне засвоєння світу

Кожна людина розмірковуючи про навколишній світ, про своє місце в ньому, про мету і зміст свого існування, про смерть і безсмертя, тим самим звертається до питань, зміст яких є філософським, світоглядним. Філософія спочатку виконує світоглядну функцію, вона становить теоретичну основу соціальної групи, суспільства, індивіда. У науково-філософський літературі світогляд визначається як узагальнена система погляду людини на світ в цілому і місце в ньому, як розуміння і оцінки людини своєї діяльності і долі людства. За змістом він охоплює сукупність наукових, філософських, політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних переконань і ідеалів людей. Світогляд включає в себе спектр поглядів і узагальнень людської особистості, її уявлення про оточуючу дійсність, аспекти особливостей, переконань. Світогляд ґрунтується в основному на знаннях.

Поняття світогляд може вживатися і у вузькому розумінні. В цьому розумінні говорять про: релігійний, моральний, політичний світогляд. Однак світогляд відбиває життєву позицію особистості, її ціннісні орієнтації а також програми дій.

Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. Основна помилка у тлумаченні даного феномена, яка трапляється іноді в літературі, криється в ототожненні світогляду зі знанням. Проте зв’язок світогляду зі знанням не означає їхньої тотожності.

У структурному плані прийнято виділяти в світогляді такі підсистеми або рівні як світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. За способом свого існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система.

Світовідчуття – спосіб ствердження світогляду, в якому світ і ставлення людини до нього відтворюються у чуттєво-емоційній формі. Переживання та оцінки звернені не до окремих явищ, а до світу в цілому і до загальної позиції людини в ньому. Це є духовний стан людини, який визначає прийняття чи неприйняття людиною світу, її довіру або недовіру у ставленні до людей тощо.

Світосприйняття – на цьому рівні світогляду світ дається людині як цілком предметна реальність, яка певним чином організована та впорядкована. На цьому етапі переважають різного типу знання, просторово-часові уявлення про світ, які об’єднуючись утворюють цілісний образ світу.

Світорозуміння – рівень світогляду, на якому відбувається подальша конкретизація світосприйняття, що перетворює його в вищий рівень організації світогляду, що дозволяє надати людині мотиви та орієнтири вибору у кожній життєвій ситуації. Тобто світ набуває цілісності. Світорозуміння – абстрактне мислення + теоретичне пізнання.

За ступенем та чіткістю самосвідомості світогляд поділяється на життєво-практичний, тобто здоровий глузд, та теоретичний, різновидом якого і є філософія. Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та у духовному житті народу, а теоретичний світогляд – у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат. Проте будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об’єднує наявність переконання. Це − ядро та смисл світогляду як такого, оскільки саме переконання і з’єднує думку з дією, втілює ідею у практичну діяльність. Немає переконань – немає й світогляду, він або не сформувався, або девальвувався.