11. Дипломатичні візити, їх місце в дипломатичній практиці

Дипломатичний працівник не може обмежитися лише службовим ка­бінетом, вивченням місцевої та іноземної преси, електронних ЗМІ. Одне з найважливіших джерел інформації дипломатів - бесіди з впливовими особами країни перебування, а також акредитованими в ній дипломата­ми. За словами Ф. Молочкова, відомого радянського дипломата, автора праць з дипломатичної практики й протоколу, дипломатична бесіда -"найскладніше, найважче, найвідповідальніше, найцікавіше і корисне у дипломатичній діяльності". Проведення візитів і бесід - один із найго­ловніших політичних і професійних обов'язків дипломата за кордоном. Невипадково Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. має саме таку назву, оскільки під словом "зносини" мається на увазі поняття "контакти". Саме в ході проведення візитів і бесід дипломати можуть по­вноцінно реалізувати основні функції, визначені для дипломатичних представництв у ст. З Віденської конвенції про дипломатичні зносини: ведення переговорів з урядом держави перебування, з'ясування всіма законними засобами умов і подій у державі перебування, захист інтере­сів акредитуючої держави та її громадян, розвиток взаємовідносин у га­лузі економіки, культури й науки. У ході візитів і бесід виявляються важ­ливі аспекти міждержавних відносин, ліквідуються неточності в інформа­ції, закладаються основи важливих рішень. При безпосередньому спіл­куванні ефективність комунікативного зв'язку підвищується за рахунок використання живого слова, інтонації, невербальних засобів спілкування.

Про значення дипломатичних візитів і бесід згадував відомий україн­ський дипломат, міністр закордонних справ А. Зленко: "Прибувши в нову для себе столицю, глава дипломатичної місії постає перед титанічним завданням: зав'язати контакти з сотнями людей, починаючи від керівни­ків відділів міністерства закордонних справ і завершуючи главами всіх важливих посольств. Ця мережа контактів складатиме в наступні роки головний професійний здобуток і інструмент посла в країні перебуван­ня". Живої роботи з людьми в країні перебування, а не щоденного бю­рократичного сидіння над паперами вимагав А.Зленко й від дипломатів українського посольства у Франції.

 

Коло співрозмовників дипломата залежить від його рангу, службового становища, протоколу країни перебування. Ними можуть бути керівні діячі держави; офіційні особи МЗС та інших відомств; члени дипломати­чного корпусу; політичні та громадські діячі; парламентарі. У західних країнах досить важливу роль відіграють контакти з політиками у відстав­ці, представниками опозиції. Для контактів з останніми важливо дотри­муватися правила, сформульованого Е.Сатоу: "Дипломатичний предста­вник повинен вельми ретельно утримуватися від будь-якого втручання у внутрішні справи держави, у якій він акредитований". Під час таких бе­сід дипломат не повинен висловлювати своїх критичних зауважень на адресу дій влади у сфері внутрішньої політики країни перебування, да­вати в будь-якій формі поради й рекомендації, засуджувати ті чи інші якості офіційних осіб, публічно висловлювати прогнози стосовно можли­вої перестановки в урядових колах. Іншими словами, дипломат повинен вислуховувати, але не втручатися, робити висновки, але не діяти сам. Дипломат, який не дотримується цих правил, ризикує бути кваліфікова­ним як "persona non grata" з усіма відповідними наслідками.

 

Знайомства й контакти з діячами культури та мистецтва, науковця­ми сприяють підвищенню авторитету дипломата. До думки цієї частини суспільства прислуховуються урядові кола країни перебування. У свою чергу від представників наукових кіл можна отримати інформацію ана­літичного характеру. Важливими для дипломатів є контакти з діловими людьми, які є найвпливовішою та найбільш поінформованою частиною суспільства. їх не зв'язує закон про державну таємницю, вони більш незалежні й в оцінці урядової політики. Контакти з представниками ЗМІ використовуються дипломатами для створення позитивного іміджу ак­редитуючої держави за кордоном.

 

Існує класифікація дипломатичних візитів, яку деякі автори вважа­ють штучною. Згідно з цією класифікацією розрізняють протокольні ві­зити, або візити ввічливості, та ділові візити. Деякі науковці виділяють ще й приватні візити дипломатів. Незважаючи на такий розподіл, усі ди­пломатичні візити носять політичний характер, оскільки йде мова про контакти представників різних держав.