3. Критика анімістичної теоріїТайлора

С.А.Токарев у роботі «Ранні форми релігії» критикує теорію еволюції релігіїТайлора.Токарев пише таке: «Чи можуть призвести до успіху спроби розмістити форми релігію у суворо послідовний ряд, де кожна форма хіба що виростає з попередньої, де одне вірування сприймається як логічне розвиток іншого. Такі схеми хіба що іманентного розвитку релігії будувалися неодноразово, починаючи з схемВольнея і Гегеля і по конструкціїЛеббока, та їх змінили схемимноголинейного чи хіба щовеерообразного розвитку релігії (>Тайлор, Вундт та інших.), де вже ззародишевого вірування, приміром, із віри на людину, виростають на кшталт віяла за напрямами дедалі більше і складніші форми релігійних вірувань. Подолавшиупрощенную однолінійність, б ці схеми усе ж таки не подолали основного пороку – ідей спонтанної еволюції релігії, де кожна стадія сприймається як логічно яка виростає з більш ранньої діагностики та всі разом кінцевомусчете виводяться з первинного елементарного вірування – з тієї ж віри в душучеловека».[17]

Відповідно до пануючій теорії, яку пов'язують звичайно з ім'ямТайлора, ідея душі коріниться у спостереженнях дикуна над явищами сну, сновидінь тощо. п., а як і хвороби та смерті. Ця теорія незважаючи наобщераспространенность, не особливо переконливою, по крайнього заходу у тому її редакції, як і вона викладається уТайлора та інших представників анімістичноїшколи.[18]

Школа Тайлора – Спенсера вважала ідею духу померлого логічним розвитком елементарного ставлення до людини. Такого погляду і далі панує у літературі і досі. Він, проте, грунтується не так на фактах, а на апріорно – дедуктивномурассуждении.[19]

На думку автора, секрет цієї популярності лежить далеко поза здоровим глуздом, який прибічники безбожних гіпотез нехтують щокроку. Усьому корінь сатанинська гординя людини, якій непотрібен Бог, котрій вона сама міра всіх речей. Основа солідарності безбожного,отступившего від Христа світу одна в усі часи – це богоборство, найрізноманітніших його варіаціях. Форми богоборства бувають, звісно, різні, найчастіше зі свого зовнішнім виглядом цілком протилежні одна одній (як, наприклад, теорії Канта і Гегеля), але завжди єдині одному – небажанні пізнавати виконувати Волю Божу. Тож не дивно, як і ідеї сераЭ.Б. Тейлора, знайшли дуже добру грунт умонастроївнизвергающейся у безодню духовно-морального розпусти “прогресивної” частини людського роду.

7. У чому полягає специфіка еволюціонізму англійського філософа г. Спенсера?

Одним з головних представників еволюціонізму вважається англійський соціологГ. Спенсер (1820 – 1903 рр.), який за декілька років до Ч. Дарвіна зробив спробу обґрунтувати ідею еволюціонізму в праці „Соціальна статика”. В статті „Прогрес, його закон і причина” та праці Основи соціології” Г. Спенсер обґрунтував універсальний характер закону еволюції, згідно якому виникнення різних форм культури обумовлюється природними потребами людей та особливими умовами життєдіяльності. Тільки після того, як будуть задовільнені потреби в їжі, захисті від ворогів, в житлі, одязі, вважав дослідник, виникають політичні потреби, політичні інститути та література, наука і мистецтво.

Досліджуючи стадії еволюції, Г. Спенсер був переконаний а однолінійному характері розвитку культури від „дикості” до сучасного суспільства. Кожний новий щабель культури є більш складним, але зменшує вплив стихійних чинників, конфліктності та сліпої віри. На його думку в історії людства виділяються два типи суспільства і відповідних їм типів культур - войовничий і промисловий типи. Удосконалення цивілізації веде до переходу людства від войовничого суспільства до промислового, в основі розвитку якого лежить розвиток техніки і розуму. Відповідно змінюється і людина, яка стає менш войовничою, більше просякнута духом альтруїзму і співпереживання. Концепція Г. Спенсера, незважаючи на всі недоліки і критику на свою адресу, мала велике значення для розвитку еволюціоністської парадигми.