87.Закони України та підзаконні нпа в галузі соцзабезпечення

Формами вираження права можуть бути закони і підзаконні акти. Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, в тому числі і на соціальне забез­печення, є Конституція України. Закони як нормативно-правові акти наділені вищою юридичною силою. Це означає, що всі інші правові акти не повинні суперечити закону. В Україні, згідно Кон­ституції України, закони приймаються єдиним вищим органом за­конодавчої влади - Верховною Радою України.

Закони України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р., «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р., «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 року, «Про пенсійне забезпечення військовослуж­бовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутріш­ніх справ» від 9 квітня 1992 р., «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 22 березня 2001 р., «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р., «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовт­ня 2000 р., «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 1 червня 2000 р. і т. ін.

Серед нормативних актів соціального забезпечення важливе місце належить «Основам законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р., де сформульовані основні принципи, форми і види соціального страхування працівників і членів їх, сімей.

Підзаконні нормативні акти, як різновид правових актів, вида­ються відповідно до законів, на основі законів, на виконання їх, для конкретизації законодавчих приписів чи їх тлумачення, а та­кож для встановлення первинних норм. Вони є своєрідним засобом забезпечення виконання законів. Другим після законів видом нормативних актів за своєю важ­ливістю вважаються Укази Президента України. Одним із перших указів у цій сфері був Указ Президента України від 27 грудня 1991 р. «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін», яким вперше після прийняття Закону «Про пенсійне забезпе­чення» від 5 листопада 1991 р. було збільшено розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100 %.

88.Міжнародно правові акти як джерела права соцзабезпечення

джерелами права соціального забезпечення України є міжнародні договори (угоди), що їх Україна уклала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них, чи в порядку правонаступництва підтвер­дила свої зобов'язання з міжнародних договорів колишнього СРСР про співробітництво в сфері соціального забезпечення і на які дано згоду Верховної Ради України.

Одним із таких договорів є угода «Про гарантії громадянам країн - учасниць Співдружності Незалежних Держав (СНД) у сфері пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 р. Цією уго­дою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони мешкають. Всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні заліки не проводяться, якщо інше не передбачається двосто­ронніми угодами. Право на соціальний захист та соціальне забезпечення визнані світовим співтовариством, що закріплено у міжнародних правових актах: Загальній декларації прав людини (1948 р.), Міжнарод­ному пакті про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейській соціальній хартії (1961 р.), Європейській хартії про основні соціальні права трудящих (1989 р.) [11, с. 201—205]. Соціальні нормативи та принципи закріплені в Конвенціях Міжнародної організації праці. Питання соціального забезпечення регулюються 48-ю, 102-ю та 157-ю Конвенціями МОП. На жаль, вка­зані Конвенції не ратифіковані Україною, тому вони не мають обо­в’язкової сили для нашої країни.