82.Поняття, предмет та метод права соціального забезпечення

Право соціального забезпечення – це система правових норм, які регулюють суспільні відносини з матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок спеціально створених фінансових джерел особам, які зазнали соціального ризику.

         Під предметом права розуміють сукупність суспільних відносин, які можна і потрібно врегулювати правом.

Предмет права соціального забезпечення формують відносини:

матеріальні розподільчі (майнові). До них відносять пенсійні відносини по забезпечення громадян страховими та державними пенсіями, відносини із забезпечення страховими та державними допомогами, відносини з надання соціальних послуг непрацездатним, інвалідам та особам похилого віку.

Процедурні відносини. Це відносини з приводу встановлення юридичних фактів, які мають значення при вирішенні питання про право на той чи інший вид забезпечення..

Процесуальні відносини, які виникають з приводу поновлення порушеного права громадянина на той чи інший вид соціального забезпечення.

Методи правового регулювання права соціального забезпе­чення — це способи впливу за допомогою певних прийомів на поведінку людей у сфері соціального забезпечення, зокрема, при прийнятті державними органами відповідних юридичних норм, виникненні соціально-забезпечувальних правовідносин та реалізації фізичними особами права на конкретний вид соці­ального забезпечення у разі настання передбаченого законом соціального випадку.

У праві соціального забезпечення використовуються два основні методи правового регулювання: диспозитивний та імперативний

Правове регулювання суспільних відносин у сфері соціаль­ного забезпечення здійснюється за допомогою таких прийомів, як дозвіл, припис, заборона. їхня комбінація складає той чи інший метод права соціального забезпечення.

84.Джерела права соцзабезпечення

Джерелами права соціального забезпечення є: 1). нормативно-правові акти : закони, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств та органів місцевого самоврядування; 2). нормативно-правові договори: міжнародні договори, Генеральні, галузеві і регіональні угоди та колективні договори

Особливості джерел права соціального забезпечення:

Відсутність єдиного кодифікованого акту, який врегулював би весь комплекс суспільних відносин, які становлять предмет права соціального забезпечення.

Особливе місце серед джерел права соціального забезпечення належить актам Міністерства праці і соціальної політики України, та органів соціального страхування. 

Особливе значення законів про державний бюджет на поточний рік.

Джерела права соціального забезпечення можна класифікувати за різними критеріями:

за юридичною силою:  закони (загальні і спеціальні) та підзаконні акти;

за сферою дії: загальні (закони, угоди, постанови Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти міністерств та відомств) та локальні (нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади, а також нормативно-правові акти, які приймаються на підприємствах, установах та організаціях);

за видами відносин, які вони регулюють: такі, що регулюють відносини загальнообов’язкового державного соціального страхування, щодо пенсійного забезпечення, щодо надання допомог, щодо надання пільг та соціального обслуговування.

85. У 84

86.КУ – основне джерело права соцзабезпечення

Традиційно Конституція України вважається основною фор­мою всіх галузей права і, зокрема, права соціального забезпе­чення. В ієрархії нормативних актів вона посідає особливе місце, вимагає, щоб інші правові акти і міжнародні договори не суперечили її основним положенням.

Перш за все, у ст. 1 Конституції України закріплено, що країна є соціальною державою. У людський свідомості сформу­вався ідеал соціальної держави. Така держава повинна створю­вати умови для забезпечення громадян роботою, перерозподі­ляти доходи через державний бюджет, забезпечувати людям прожитковий мінімум і сприяти збільшенню числа дрібних і середніх власників, охороняти найману працю, дбати про осві­ту, культуру, сім'ю, охорону здоров'я, постійно поліпшувати соціальне забезпечення громадян. Крім соціальної політики, така держава мусить вести і соціально зорієнтовану економіч­ну політику. Вона повинна допускати конкуренцію й економі­чну свободу, заохочувати індивідуальну ініціативу, посилюва­ти стимул до зростання особистого благополуччя, тобто боро­тися не проти багатства, а проти злиднів шляхом взяття на себе обов'язку соціальном у захисту найбідніших груп населення.