Навчально-методична карта заняття № 35-36

Назва та № спеціальності 501010101 «Дошкільна освіта»

Рівень підготовки ПОВНА ЗАГАЛЬНА СЕРЕДНЯ ОСВІТА

ДИСЦИПЛІНА: Малювання та ліплення

ТЕМА : Мистецтво українських писанок.

Тип заняття : Практичне

Мета заняття : Познайомити з особливостями писанкарського мистецтва України, основними осередками виготовлення писанок, символами, видами писанок, символікою кольорів; послідовністю виконання декоративного візерунку на писанці.

Навчитись малювати візерунки і орнаменти, передавати ритм, симетрію., гармонічні поєднання кольорів, знаходити різні композиційні рішення при малюванні візерунків.

Розвивати мислення, пам'ять, увагу, спостережливість.

Виховувати інтерес до народного мистецтва.

Забезпечення заняття :

* наочно-демонстраційний матеріал

Таблиці, динамічні таблиці з послідовністю виконання роботи.

* Роздатковий матеріал

Інструкційні карти, таблиці.

* ТЗН

ЛІТЕРАТУРА :

Основна

Кириченко М. А. Основи образотворчої грамоти. - К., 1982.

Бутник-Сіверський Б.С. Українське народне мистецтво.- К., 1967.Кузин В.С.

Кириченко М.А. Український народний декоративний розпис. – К., 2006.

Практичне заняття.

Тема. Мистецтво українських писанок.

Мета. Познайомитисьз мистецтвом писанкарства, його символікою.

Навчитись

• аналізувати композиційне рішення, колір, національні особливості візерунків для писанок;

• копіювати зразки візерунків, використовуючи характерні прийоми.

Матеріали і обладнання. Фарби, пензлі, папір, інструкційні карти.

Література.

1. Бутник-Сіверський Б.С. Українське народне мистецтво.- К., 1967.

Хід роботи.

1. Підготовча частина.

1.1.Українська народна писанка.

Пташине яйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писанкою. Назва її походить від слова "писати", тобто прикрашати орнаментом. Оздоблюються писанки геометричним, рослинним, зооморфним (риби, птахи, звірі, людина), пейзажним орнаментами, християнськими символами. Писанка - одна зі стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращу­ри втілювали свої прагнення, віру.

Зрештою, писанка — це символ весни, сонця, повернен­ня природи до життя.

Писанки характерні майже для всіх європейських наро­дів, як і для давніх народів Африки та Азії (під час розкопок знайдено розписані страусині та гусячі яйця, в тому числі й гли­няні, а також золоте яйце страуса, датоване 3300 р. до н. е., що свідчить про початок писанкарства ще в далекому доісто­ричному періоді.

Багато народів світу шанували яйце і мали власну атри­бутику його возвеличення, у багатьох стародавніх народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом жит­тя, світла, тепла, навіть зародком усього Всесвіту.

В античній Греції і Римі вважали, що Всесвіт виник з яй­ця казкового птаха Фенікса, який поклав його у святилище Геліоса (сонця). Яйце для римлян мало магічну силу, тому вони використовували фарбовані яйця в різноманітних об­рядах і забавах.

Звідки ж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні? Досліджуючи матеріали археологічних експедицій з ви­вчення трипільської культури (V—II тис. до н. е.), вчені по­бачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нага­дують орнамент на сучасних українських писанках. Так, зо­бражена на малюнку богиня Лада дуже нагадує образ Бере­гині, їх поєднують благально піднесені догори руки та інші характерні елементи.

Біля села Лука Врублівецька було знайдено декілька ке­рамічних яєць з так званими торохкальцями — маленькими камінчиками, що вільно торохтіли всередині яйця. їх вико­ристовували як засоби, що відлякують злих духів. Завдяки цій важливій знахідці вчені змогли визначити, коли почав розвиватися рослинний і геометричний орнамент.

У І тисячолітті н. е., коли відбувався перехід від пер­віснообщинного ладу до феодалізму, мистецтво східних слов'ян було важливою потребою побуту, що виявилося в ор­наментах, які мали певний зміст у системі язичницьких вірувань. Декоративні візерунки, створені людиною, мали призначення — оберігати її від лиха, допомагати в житті та праці. Найбільш поширеними й улюбленими орнаментами давніх слов'ян буди: розетка — символ Сонця, хвиляста лінія - вода, жінка з руками-гілками, яка знаменувала ве­лику богиню землі, праматір Берегиню.

На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в X—ХШ ст.

Запроваджуючи християнство на Русі, церква вдало ви­користала язичницькі вірування і народні звичаї, в тому числі й святкування Великодня навесні як пробудження всього живого на землі, що збіглося а християнськими пас­хальними святами на честь воскресіння Ісуса Христа.

Звичайне куряче яйце недовговічне, тому в Київській Русі майстри майоліки у великій кількості виготовляли ке­рамічні розписані яйця, і це дало змогу багатьом поколін­ням милуватися ними. Найулюбленішим мотивом був мо­тив сосонки — яскраво-зеленої травички, що найперша про­кидається після зими і плететься, сповіщаючи про прихід весни. Улюбленими кольорами майстрів були жовтий та світло-зелений иа темному, здебільшого коричневому або чорному, тлі. Рідше траплялися комбінації білого, червоно­го і чорного кольорів. Такі писанки можна побачити у Дер­жавному музеї історії України.

Татаро-монгольська навала на Русь припиняє діяльність ремісничого цеху, який репродукував українські писанки з глини, що експортувалися в інші країни. У цей період по­ступово розвивається писанкарство, починається розподіл традицій мистецтва за регіонами. За період з XIII до другої половини XIX століття у писанкарстві майже не виникає но­вих елементів. Найдавніші писанки, виготовлені з курячих яєць, зберігаються в музеях і датовані другою половиною XIX — початком XX ст. Вони мають характерні ознаки кожного регіону їх виготовлення.

В Україні писанки відзначаються поліфункціональністю, виконуючи обрядову, ігрову, декоративну та інші функ­ції. Обрядова функція писанки пов'язана зі святкуванням перших днів Пасхи. Зі свячених писанок починався вели­кодній обід, їх дарували на знак поваги, любові, з побажанням добра. Писанки були своєрідним оберегом у хаті, тому їх намагалися зберегти до наступної весни.

Писанки служили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними проводили ігри "навбитки" (з двох гравців виграє той, у кого яйце після вдаряння одне об одне залишається ці­лим), "навкатки" (необхідно з відстані влучити в писанку ін­шого, котячи своєю по землі) та ін.

В Україні з писанками чинили магічні дії. Дбаючи про майбутній урожай, на весняного Юрія писанки котили по зе­леній пшениці і закопували їх у землю. У великодній ранок молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки і срібні монети, що мали надавати їм сили й краси. Писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин охороняли від лихого ока.

Прикрашені відповідними узорами, писанки водночас були яскравою оздобою кошика з харчами, який несли до церкви святити, а потім їх виставляли на видному місці на столі. З випорожнілих писанок виготовляли так звані голу­би, додаючи з кольорового паперу хвіст, крила, а голову ро­били з тіста. Цими голубами та писанками, нанизаними на шнурочки, прикрашали житло, насамперед поблизу ікон.

У 20—30-х роках XX ст., у часи войовничо-атеїстичної пропаганди, писанки були зараховані до шкідливих культо­вих атрибутів, а ті, хто їх виготовляв, заслуговували знева­ги, висміювання, а пізніше — покарання.

Виготовлення писанок припинилося у центральних та східних, а потім і західних областях, за винятком віддале­них карпатських сіл.

У 60-х роках XX ст. у зв'язку з посиленням інтересу до народного мистецтва відновилося й писанкарство. Навесні, перед великодніми святами, у Вижниці, Косові та Коломиї народні майстри продавали писанки на ярмарках, сприяючи цим стихійному виникненню писанкарського промислу. Проте писанкарство не сягало далі Прикарпаття і відроджу­валося дуже повільно, оскільки було майже повністю забуте і втрачене.

У 70-х роках писанки як твори народного мистецтва вже експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок. Відновилося виготовлення писанок із дерева, відо­ме у XVIII—XIX ст.

У 80-х роках до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри старшого покоління.

У містах виникають музеї писанок (м. Коломия). Великі експозиції писанок має Львівський музей етнографії та ху­дожніх промислів України — понад 11 000 штук з 20 облас­тей України. Українські писанки можна побачити за межа­ми України: в Лондонському королівському музеї, у Санкт-Петербурзі в колишньому музеї етнографії народів СРСР, в музеях Праги і Кракова.

Щорічно організовуються зарубіжні виставки писанок, у яких беруть участь майстри як з України, так і з україн­ської діаспори.

Писанкарство виникло як своєрідне відображення уяв­лення людини про Всесвіт. Ще з часів язичництва для одних орнаментальна писанка символізувала світ, що пішов від яйця, була схемою його побудови, іншим вона нагадувала сонце, служила його символом (згадаймо, наші предки — язичники — то сонцепоклонники, які за головного бога ма­ли Сонце). З прийняттям християнства почалося витравлю­вання колишньої релігії, внаслідок чого загинуло багато стародавніх пам'яток — храмів, скульптур, рукописів, власне, загинула ціла культура. Але християнство не змогло здо­лати багатьох атрибутів і ритуалів язичництва: згадаймо язичницьке свято Івана Купала, писанки, що стали атрибу­том християнства, символом Великодня.

Дослідження візерунків писанок XVI—XVII ст. свідчать про те, що кожний з них — це не просто орнамент-фантазія окремих людей. Візерунки мали алегоричний зміст і відповідали іграм-молитвам на святі весни — гаївкам, вес­нянкам — та іншим звичаям і ритуалам.

Наші пращури вірили, що писанка має магічну силу, на­діляли її особливою святістю, яка приносить добро, щастя, здоров'я, захищає людину від усього лихого, і відповідно розмальовували ту чи іншу писанку.

Яйце птаха — це зародок життя, символ Бога — Сонця. Фарби "писанки" символічні. Червоне яйце — любов, радість, життя; жовте — місяць, зорі; блакитне — небо, по­вітря, здоров'я; зелене — весна, воскресіння природи; брон­зове — земля; чорне з білим — пошанування духів — душ по­мерлих. Писанки тісно пов'язані з багатьма юнацькими ігра­ми — "Закликання весни", "Молодята", "Воротарі", "Сорок клинців" тощо.

Найдавнішу українську писанку знайдено археологами на Київщині, вона датується до X—XI ст.

Своїм походженням писанка пов'язана зі стародавніми народними обрядами, ще язичницькими, присвяченими вес­няному пробудженню природи, зародженню життя, початку сільськогосподарських робіт. Поширений здавна в Україні звичай розписувати пташине яйце пов'язаний із дохристи­янським народним обрядом зустрічі весни. Було це свято ра­дості, перемоги життя над смертю — весни над зимою.

За елементами розпису писанки починаючи з архаїчних елементів, що символізують зображення сонця — джерела всього сущого на землі, а також квітки, зірки, води, дерева, серця, риби, бджоли тощо, можна простежити дуже довгий, складний і цікавий шлях розвитку українського народного розпису.

У народі кажуть, що писанка — це енциклопедія україн­ського народного орнаменту. Значення яйця як життєдай­ної сили було надзвичайно великим у наших далеких пред­ків. Писанка в минулому, згідно з повір'ями, лікувала людей, охороняла житло від блискавки й пожежі, сприяла родю­чості фруктових дерев, мала різноманітне культове призна­чення. Такою писанка увійшла і в усну народну творчість — пісні, казки, прислів'я. Невипадково писанка стала тради­ційним елементом дівочих та юнацьких ігор і цілої низки звичаїв, пов'язаних із весняними святами.

Пізніше писанка зі своїм животворним змістом продов­жує побутувати і в християнстві, в період святкування Пасхи, передусім у взаєминах між дівчиною і хлопцем. І досі за давньою традицією на Великодні свята дівчина дарує хлоп­цеві писанку. Найкраща писанка дарується найближчому до серця хлопцеві. Завдяки неофіційному художньому зма­ганню за найкращу писанку мистецтво її досягло неабияко­го художнього рівня, перетворилось у прекрасне народне мистецтво декоративного розпису.

Матеріалом для писанки є пташине яйце. За технікою виконання сучасній писанці передувала крашанка — яйце, пофарбоване в один колір рослинними фарбами. Пізніше з'явилася крапанка, яка побутує і досі. Яйце опус­кають у фарбу, потім крапають на нього гарячим воском. Коли віск вихолоне, яйце кладуть у темнішу фарбу. Після цього яйце опускають у гарячу воду, де віск сходить з нього, залишивши різної величини і форми крапочки по кольоро­вому тлі .

Із кінця XIX ст. поряд із писанками створюються дря-панки і мальованки.

Дряпанка — це крашанка, на якій орнамент видряпано голкою або металевим стержнем .

Мальованка — це яйце, розписане фарбами за допомо­гою пензля.

Часто в оздобленні писанок використовують поєднання двох і більше прийомів розпису (крапанка, писанка, дря­панка).

Фарбувалися писанки рослинними фарбами (навари лу­шпиння цибулі, листя, різноманітного коріння, кори дерев, наприклад дуба), органічними речовинами тваринного по­ходження, а з початку XX ст. — аніліновими фарбами.

Техніку воскового письма застосовували й у виготовленні писанок. Тільки тут віск не накрапується, а на­кладається тоненьким писачком, що має вигляд дерев'яної палички з маленькою бляшаною трубочкою на кінці, ледь товщою від голки. Орнаментальні лінії наносять розтопленим воском. Віск застигає, і яйце кладуть у найсвітлішу фарбу, переважно жовту. В місцях, де були воскові лінії, фарба не візьметься — там залишаться чисті лінії природного кольору шкарлупи. Після цього наносяться воскові лінії вже на жовті поверхні, а яйце кладеться у темнішу фарбу і т. д.

Білі писанки (галунки), що належать до найвишукані-ших мистецьких творів нашого народу, трапляються здебіль­шого на Київщині та Чернігівщині. Після нанесення кольоро­вого орнаменту решту поверхні яйця знебарвлюють міцним капустяним квасом або галуном, і тоді на сніжно-білому тлі розквітають неперевершеної краси та яскравості малюнки.

Традиції писанкового розпису розвивалися в Україні здавна. Мотиви й елементи розпису тут тісно пов'язані з життям, побутом, звичаями і фольклором народу. Цим ви­дом мистецтва займалися переважно жінки.

Кожна писанкарка має в своїй уяві певний план, схему розташування орнаментальних елементів на поверхні пи­санки.

Побудову орнаментальної композиції на сферично-яйце­видній поверхні писанки описує С. Колос. Вона зводиться до таких етапів:

а) поділу поверхні писанки вздовж навпіл;

б) поздовжнього поділу "меридіанами" на сегменти;

в) поділу впоперек навпіл;

г) поділу на поперечні "широтні" паси з самостійним оформленням "бігунів";

д) одночасного поділу "меридіанами" та "широтами";

е) поділу на чотири сферичні чотирикутники, центри яких розташовані у шаховому порядку;

є) поділу поверхні писанки на 24 та 48 клинчиків;

Види оздоблення яйця: а — крашанка, б — крапанка, в — дря-панка, г — мальованка, д — писанка, є — галунка

ж) діагонального поділу писанки з діагональним напря­мом орнаментів.

Розроблені схеми дають можливість створювати безмежну кількість декоративних композицій в оздобленні писанок. І вже в ході розпису майстриня розцвічує цю схему безліччю ком­позиційних варіантів, що народжуються в процесі творчості.

Приступаючи до розпису писанки, готують необхідні ма­теріали: писачок, бджоляний віск, свічки, біле куряче яйце, фарби, скляні баночки з широкими шийками, малий пен­зель, серветки, олівець, лак, гумові рукавички та стояк для яйця. Спочатку налагоджують "писачки". У скляних баноч­ках або череп'яних мисочках розводять фарби, виготовлені з кори і корінців різних дерев та кущів.

Вибирають чисте біле гладеньке яйце без тріщин і плям, якщо потрібно, можна вимити яйце водою і витерти сервет­кою. Інколи обробляють яйце оцтом, розсолом квашеної ка­пусти або галуном. Відтак вибирають орнамент і тупим олів­цем геометрично ділять яйце .(За бажання можна намалювати орнамент олівцем на білому яйці: якщо ці лінії легкі, вони зникнуть, коли писанку буде закінчено). У чер­пачку розігрівають віск. Умочивши писачок у розтоплений віск, наносять ним контур перших ліній орнаменту або за­кривають певні площини потрібної конфігурації, що мають бути білими. Віск "охоронятиме" шкаралупу яйця від інших фарб. Потім обережно кладуть яйце в ложку й опускають у барвник найсвітлішого кольору, переважно жовтого. Яйце має залишатись у холодному барвнику протягом 5—7 хви­лин, потім його виймають з барвника і легенько витирають чистими серветками.

Після цього на жовтій поверхні шкарлупи знову розтоп­леним воском покривають писачком ті частини узору, які мають залишитися жовтими, й опускають у барвник тем­нішого кольору, припустімо оранжевого і т. д.

Поступове накладання воском що далі, то нових елемен­тів орнаменту й опускання яйця у барвники все нових і но­вих кольорів утворює дуже вишукані й складні композиції.

Якщо в орнаменті є маленькі елементи, які мають бути голубі або зелені, треба малим пензлем зафарбувати ці елементи потрібною фарбою і покрити їх воском, щоб зберегти насиченість і красу кольору.

Після закінчення всього процесу яйце опускають у хо­лодний найтемніший барвник, як правило синій або чор­ний. Завершивши фарбування писанки, її виймають і вити­рають чистою серветкою.

Коли фарби висохнуть, писанку ставлять у гарячу піч (або тримають над свічкою). З неї стікає віск, який витира­ють серветкою, доки на яйці не стане воску і проступлять чарівні кольори писанки.

Техніка воскового письма при виготовленні писанок дає змогу створювати дуже складні за малюнком, виключно ефектні й багаті за кольором орнаментальні композиції.

Розписану писанку покривають лаком і кладуть на сто­як, щоб вона висохла. Лак зберігає кольори писанки і ро­бить шкарлупу яйця менш крихкою.

Усі орнаменти можна поділити на геометричні та "об­разні", або "фігурні", які створюють символи чи узагальню­ють ритмічне уявлення про те, що майстер бачить у природі. Значення та зміст багатьох символів ми вже не зможемо роз­шифрувати і тому сприймаємо їх як суто декоративні еле­менти.

Одним з найпоширеніших елементів у писанковому ор­наменті українців є зображення сонця.

Сонце — джерело світла, символ життя. Це найдавні­ший і найпоширеніший орнаментальний мотив, форми його графічного зображення необмежені. Сонце зображується іноді як коло, рожа, спіраль; часом воно спокійне, іноді в ру­сі, деколи промінне.

Культ Сонця у наших пращурів був чи не найго­ловнішим. Після довгої зими на повернення Сонця чекав увесь народ. Його урочисто зустрічали, на його честь співа­ли пісень, водили хороводи. Цей день наші предки називали Великим Днем, або Великоднем. Бога Сонця улещували зоб­раженнями на писанках. Це були різноманітні хрестики й зірочки різної величини, жовті і червоні плямочки.

Віра в таємничу силу Сонця, страх перед ним та пошана до нього зберігалися ще в середньовіччі. Різноманітні явища. Символіка писанок: а — символи Берегині, б — християнські

символи, в — тваринні символи, г — рослинні символи

в'язані з сонцем, по-різному тлумачилися в людському су­спільстві, найчастіше вважалося, що вони провіщали недобре. Прихилити Сонце до себе людина прагнула з давніх-давен, тому вона зображала його на різноманітних предметах домаш­нього вжитку. Згодом Сонце стало предметом науки. Тепер зо­браження Сонця в узорі стало звичайним орнаментальним мо­тивом, який бере початок з глибокої давнини.

Безконечник, або меандр, — своєрідний елемент у ви­гляді хвилеподібної смуги — посідає певне місце серед різно­манітних геометричних орнаментів сучасних українських писанок. Він дуже поширений у писанках Гуцульщини, Бу­ковини, а в деяких писанках Поділля, Волині, Херсонщини, Київщини та інших регіонів виступає домінуючим елементом орнаменту. Меандр походить від мистецтва трипільської культури (4—3 тисячоліття до н. е.). Зокрема, більшість ке­рамічного посуду того часу прикрашено різноманітними фор­мами хвиль — знаками заклинання богині води — Дани. З хвилястими "безконечниками" пов'язане цікаве повір'я. Без­конечник на писанці не має ні початку ні кінця, отже, зло, яке потрапить у хату і в цю "пастку", ніколи більше не турбувати­ме власника.

Серед інших геометричних узорів драбинка — символ по­шуків кращого життя, решето — символ відокремлення доб­ра від зла, доріжки — символ вічності.

Різновидом геометричного орнаменту писанки є зобра­ження чисел . Щоб ритмічно використати числову символіку, яйце ділять "широтами" на кілька пасків, у яких потім розміщують символи. Розглянемо це на прикладі "Бродівської" писанки. Спочатку майстриня виділяє місце, де будуть розміщені паски символів. Потім пишеться дата події, якій присвячується писанка. Першим пишеться рік. Цифри розташовуються послідовно від верх­ньої лінії вниз і теж виділяються. Нижче можливе подання фази Місяця (молодий, старий, новий).

На цій же "Бродівській" писанці можна побачити й текст. Він лаконічний, кожне слово пишеться у вигляді квітки. У її центрі розміщується перша літера. Залежно від того, скільки пелюсток квітки писатиме майстриня, стільки буде

Безконечник, або меандр: а — писанка зі Східної Волині ївщини; в — з Волині; г, д — з Полтавщини

Зображення меандра (безконечника)

ПИСАНКИ

"Бродівська" писанка: а - елементи розпису; б - загальний вигляд

й радіальних ліній, на які нанизуються літери наступного рівня. Літери певного рівня розміщуються праворуч від ра­діальних променів і тільки в проміжках між ними за закона­ми симетрії. Орієнтація символів літер довільна. Квітка, утворена написанням власного імені, відокремлюється. При узагальненні напису використовується колір, який полег­шує читання писанки.

Християнські мотиви у писанковому розписі з кінця XIX — початку XX ст. в Україні набули значного поширен­ня (мал. 248). Християнські мотиви спочатку обмежувались написами "Христос воскрес" або "X. В.". Тепер такі мотиви найбільш поширені та збагачені на Гуцульщині. Писанки стали справжніми шедеврами декоративного мистецтва. Цікаво вирішені в писанкарстві зображення розп'яття Ісуса Христа, капличок, хоругов, "Серця Христа", які на писанці займають центральне місце в композиції. Здебільшого їх зо­бражено в оточенні прадавнього орнаменту.

Більшість дохристиянських символів було пристосовано до нової віри, інтерпретація їх змінилася. Так, крапки, які символізували зорі на небі або зозулині яйця (символ весни) стали символом сліз Матері Божої, риба — первісно символ здоров'я — символізує Ісуса Христа, хрест, який колись був суголосним з чотирма сторонами світу, набув християнсько­го значення. Трикутник спочатку репрезентував трійцю — землю, небо й вогонь — нині він є символом Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого.

Богиня Берегиня — символ життя і родючості, матері усього живого на землі. Найдавніший її культ завжди був пов'язаний з культом життєдайної Матері-Землі. Образ жін-ки-праматері був широко відомий у різних народів: Ізіда у єгиптян, Іштар у вавилонян, Гера у греків, Табіті у скіфів-землеробів. Спочатку богиню Берегиню зображали у вигляді перехрещених подвійних рисок ("черепашка"), потім серед багатьох варіантів побутував і такий, де "черепашки" на кін­чиках рисок мають надлами, що нагадують руки. Пізніше, коли в наших пращурів запанував матріархат, з'явилися лю­диноподібні зображення богині Берегині з піднятими догори руками.

Писанки з християнськими символами: а, б - серцева; в -цер­ковця; г - святкова; д - воскресна; е - риби; ж, з - хрести: и -капличка

Писанки із зображенням Берегині: а — "Берегиня" (Східне

Полісся); б — "Княгиня" (Західне Поділля); в — "Берегиня" (Західне Поділля)

Наші предки поклонялись Берегині, яку зображали з піднятими вгору руками, що відіграло певну роль і під час переходу українців до християнства. Образ Оранти, запрестольної Божої Матері у київському соборі Святої Софії, яку зображено з піднятими догори руками, мав типовий вигляд великої язичницької богині — богині Берегині. Оранта була близькою для тогочасних людей, хоча собор було побудова­но більш як через два століття після запровадження христи­янства.

Зображення сосонки — яскраво-зеленої травички, що однією з перших прокидається після зими і плететься, неначе змійка, сповіщаючи про весняне пробудження землі, харак­терне для писанкарства. І ця деталь з'явилася невипадково: пов'язана вона з культом Небесного Змія, що, як вважали наші предки, запліднював усе живе жіночої ста­ті. Символічний знак Небесного Змія зображали на писанках і рушниках, а на Великдень писанки обкладали сосонкою.

Сосонка в українських писанках, як правило, комбіну­ється з іншими орнаментами, проте може й домінувати на поверхні всього яйця, як у давні часи Київської держави. Тепер це характерно для лемків і поліщуків.

"Дерево Життя" — цей мотив дерева в народній орнамен­тиці, а в писанковій зокрема, є одним з найпоширеніших елементів. У народних віруваннях існував фантастичний зв'язок між людиною і деревом, адже дерево — це диво з див: восени воно помирає, а навесні оживає. Коли навесні з бруньок на верхівці гілки з'являлися три нові пагони, люди сприймали їх як триєдиний символ продовження роду (бать­ко — мати — дитина).

"Дерево Життя" вишивали на великих рушниках, ство­рюючи неперевершені українські орнаменти, а на писанках вони набували лаконічної форми загальновідомих нині "ва­зонів" і "трилисників". Разом з тим ще в давні часи почало панувати абстраговане зображення "Дерева Життя" — "Тризуб", що згодом став гербом України.

На українських писанках крім "сосонки" і "Дерева Жит­тя" дуже часто зображають "ружі", "яблуневий цвіт", "ви­ноград", "огірочки" та інші рослинні символи.

Сосонка: а - варіанти зображення; 6 писанка "Сосонка' (Полтавщина); • писанка "Соооика" (Полюси); г - писанка чінмуч і со­сна" (Волинь)

Тризуби: а — варіанти зображення; б — писанка "Курячі лапки" (Київщина)

Писанки з рослинними символами: а ~ "Сливки" (Причор­номор'я); б - "Квітка" (Київщина); а - "Квіти" (Львівщина); г —"Виноград" (Поділля)

Тваринні мотиви писанок мали подвійне значення: вони покликані надати їхнім власникам найкращих рис звірів, наприклад здоров'я та силу, а також забезпечити довге й плідне життя для тварин. Малювали оленів, баранів, коней, риб і птахів абстрактно і по-різному в одному й тому ж регіо­ні; інколи писанкарки відтворювали лише симво­лічні елементи зображень тварин: заячі вуха, курячі лапки, вовчі зуби, ведмежі лапи. Доволі популярними писанко-вими мотивами були зображення коня, який символізував силу й витривалість, та оленя, що уособлював довге життя і заможність. Птахів вважали вісниками весни, тому малювали їх на писанках.

Вдалим і улюбленим мотивом писанкової орнаментики є ластівка, яка виступає і самостійно (у формі орнаментальної стрічки), і в поєднанні з іншими мотивами. У народному світобаченні ластівка належить до пташок ніжних, милих і корисних, яких гріх убивати, а її гніздо заборонено скидати з-під стріхи. Ластівка є символом весни, урожаю, щастя.

В українському писанкарстві зображали навіть комах. Наприклад, бджола є символом працьовитості, чистоти душі. Працелюбність бджоли відзначено у приказці: "Пра­цьовитий як бджола". У народному розумінні бджола нале­жить до тих комах, яких не можна вбивати, а якщо вона впа­ла у воду — її треба врятувати, покласти на сонце, зігріти. У народній медицині бджола (мед та інші продукти її жит­тєдіяльності) допомагає лікувати людей від різноманітних хвороб. Отже, найвище пошанування бджоли породило цей мотив орнаментального розпису в народному мистецтві.

Мотив павука — це символ наполегливості, терплячості та художнього промислу. В минулому ця комаха мала визначне культове значення. Віддавна павука вважали корисним, його наділяли позитивними властивостями, поважали й охороняли.

Метелик символізує радісне, безжурне дитинство, а та­кож перехід душі у вічне життя.

Кожен із регіонів України має свій вид орнаментики з характерними особливостями і за змістом, і за формою, і за кольоровою гамою.

в - "Метелики" (Курщина); б - Риби (Поділля); в - "Голуби- (Полтавщина); г - "Олені" (ґуцульщина)

Приклади композиційного рішення писанок: а — "Бузьки"

(Лемківщина); б — 'Циганські дороги"

На писанках зображали також й людей. Вза­галі за своєю композицією писанки могли бути дуже різно­манітними, часом дуже оригінальними.

Так, писанки Поділля (кінець XIX ст.) мають типові, рослинно-геометричні орнаменти. Колорит стриманий, пе­реважають чорний, червоний та білий кольори.

Писанки Київщини і Полтавщини надзвичайно багато­барвні: ясно-зелені, жовті з червоним, коричневим, зеленим і чорним розписом. Цікаві писанки майстра Ю. Безпалька з с. Червона Мотовилівка на Київщині, розписані мзіркамип, "курячими лапками", "трикутниками". Часто трапляються в них квітковий орнамент, а також композиція з вазонами.

У композиціях писанок Дніпропетровщини майстерно поєднані геометричний і рослинний мотиви. Таким чином виникає яскрава і виразна гама з інтенсивних кольорів.

Для писанок Чернігівщини характерний чіткий орна­мент графічно витонченого малюнка, заповненого червоним та чорним кольорами з білим контуром.

Серед писанок Черкащини виділяються писанки, вико­нані технікою "воскового письма"; як символ нового життя виразно читається мотив сходу сонця.

На Тернопільщині вражають красою коричневі, черво­но-білі, темно-червоні писанки а с. Пригівці і м. Зборів, роз­писані "хвильками", сосонками", "безконечником», стилі­зованими розетками, багатопелюстковими квітами.

Писанки Прикарпаття» особливо Космача, Калуша, Яво­рова, Косова, захоплюють складністю орнаменту і наси­ченістю кольорової гами з характерними жовтими, червони­ми і чорними барвами.

У наш час мистецтво писанок чарує око розмаїттям ор­наментальних мотивів і буянням насичених фарб, викли­каючи загальне захоплення. Писанкарство вважається одним із найцінніших різновидів українського декоративного роз­пису.

У художньому відношенні писанки міцно пов'язані з ін­шими видами народного мистецтва певної місцевості ті.

Закарпаття

Писанки з різних регіонів (початок)

Покуття Холмщина

Писанки з різних регіонів (продовження)

Харківщина Запоріжжя

Писанки з різних регіонів (продовження)

Чернігівщина Чернігівщина Чернігівщина

Писанки з різних регіонів (продовження)

Київщина

Писанки з різних регіонів (продовження)

Південна Буковина

Писанки з різних регіонів (продовження)

прослідковуються давні традиції та древні форми українсь­кого народного орнаменту.

Колорит та орнаментику писанкового розпису широко використовують для створення й оздоблення сучасних тка­нин, килимів, гобеленів, гардин тощо.

Вдало використовують орнаментальні мотиви писанок у декорі сучасних художніх виробів і особливо у виготовленні сувенірів. Цікаві також листівки з малюнками оленів, пта­хів, квітів, що виконані за мотивами писанкових орнамен­тів. Історія засвідчує вдумливе ставлення до художньої спадщини нашого народу протягом багатьох століть.

Традиції писанкарства сьогодні продовжують молоді майстри-учні та студенти, які вивчають історію писанки, що налічує багато століть, техніку її виготовлення, присвячують цьому мистецтву реферати, курсові й дипломні роботи, вчать­ся використовувати набуті знання та вміння у власній твор­чості, оздоблюючи предмети побуту, інтер'єр приміщень, ек­стер'єр будівель. Серед них — студенти Національного педа­гогічного університету імені М. П. Драгоманова Юлія Стрельник, Ніна Терник, Людмила Пєтухова та багато інших.

Писанки — це витвір вашої руки і вашої душі. Винагоро­дою за вашу творчу працю, за вашу терпеливість та наполег­ливість буде прекрасна, барвиста, чарівна українська пи­санка.

Символи кольорів

Зелений — воскресіння природи, молодість, красу та радість, добробут.

Блакитний — безхмарне небо, чисте повітря, космічний простір, майбутнє.

Червоний — сонце, радість, ранішню зорю, любов і надію, літнє тепло, зрілість.

Чорний — ніч, тьму, надра землі, землю й родючість.

Білий — день, світло сонця, життя, вічність, багатство, радість добра та краси.

Білий і чорний — день-ніч, зима-літо, південь-північ.

Жовтий — Сонце, зорі, Місяць, урожай, приріст покоління.

Коричневий — земля й родючість.

На кожне свято тло яйця має свій колір:

Різдво — жовтий, білий.

Великдень — білий, червоний.

Трійця — зелений.

Івана Купала — червоний.

Маковій — червоний.

Спас — білий.

Богородиця — блакитний.

Піст — чорний, фіолетовий.

0

2. Основна частина.

2.1. Копіювання декоративних візерунків для писанки за інструкційною картою.

Інструкційна карта 1.

Копіювання декоративних візерунків для писанки.

1. Проаналізувати конкретно вибраний зразок для копіювання (визначити композицію, підпо­рядкування елементів розпису формі, характер елементів, кольорове рішення).

2. Обвести шаблон писанки олівцем.

3. Намітити олівцем композиційне розміщення елементів, допоміжні лінії.

4. Підібрати відповідну гаму фарб; затонувати фон; виконати розпис шаблону за зразком, ви­користовуючи характерні прийоми розпису.

3.Заключна частина.

3.1. Усний порівняльний аналіз студентських робіт; визначення та обговорення типових помилок.

3.2. Здача робіт на перевірку.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ім. О.ГОНЧАРА