36. Гуманізм

Гуманізм (лат humanus —людяний) —1) ідейний напрям у культурі Відродження який обстоював право на існування незалежної від релігії світської культури, 2) риса світогляду, яка в розумінні людини виходить з “вічних цінностей” і “природних прав” Г. долає національні, расові, релігійні та соціальні обмеженості у ставленні до людини.

Гуманізм у філософії починає формуватися в епоху античності, перші його визначення ми зустрічаємо в роботах Аристотеля і Демокріта.

Гуманізм в античній традиції

Що таке гуманізм у розумінні античних мудреців? В осмисленні філософів античності – це вища ступінь розвитку і розквіту кращих можливостей і здібностей людини. Індивід повинен прагнути до самоздійснення, самовихованню; особистість повинна бути гармонійною, етично і естетично досконалою.

У Середні століття ідеї гуманізму відійшли на другий план, були перекреслені похмурим теоріями релігійного аскетизму, умертвіння природних для будь-якої людини прагнень і потреб . Головними чеснотами стали вважатися наступні: самообмеження, смиренність, переконання в споконвічної гріховності людської істоти. Ідеї та філософські теорії античної епохи були надовго забуті, філософи Стародавньої Греції та Риму були оголошені помиляються язичниками.

Ренесансний гуманізм

Інтерес до спадщини античності помітно посилився тільки в часи Відродження. Вплив церкви на життя суспільства відчутно зменшилася, наука і мистецтво перестали бути суто богословськими, з’явилися більш вільні, нетеологіческіе філософські теорії та вчення. Збереження, систематизація та вивчення праць філософів і вчених античності стало головним завданням гуманістів Нового часу. Обов’язковим для них стало вивчення мов античності – латини і давньогрецької.

В усвідомленні ренесансних філософів про те, що таке гуманізм, з’явилася частка оригінальності і самобутності. Гуманізм Відродження своєрідний і неповторний. Саме в той час визнаною всіма стала важливість гуманітарного знання; загальнолюдські цінності (увага і повага до почуттів і потребам людини, співчуття, співпереживання) були не менш значущими, ніж, приміром, релігійність, дотримання церковних вимог і обрядів.

Витоки ренесансного гуманізму закладені в наукових працях і художніх творах великих італійців – Данте Аліг’єрі і Франческо Петрарки. Завдяки загальній атмосфері свободи, поклонінню красі, потягові до нових форм у мистецтві, виявилося можливим існування великого феномену – короткого періоду Високого Відродження (1500-1530). Саме в цей час геніями Ренесансу (Рафаель Санті, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело) були створені найбільші художні твори.

З часом ренесансний гуманізм поширився і на північні регіони Європи. Необхідно відзначити, що північне Відродження, на відміну від італійського, було ближче до релігійної традиції. Основна ідея християнських гуманістів – удосконалення людини як основна умова спасіння. Проаналізуємо, що таке гуманізм у розумінні релігійного філософа. Тільки дотримуючись божим заповідям, дотримуючись усіх вимог релігії і священних книг, людина може очиститися, наблизитися до ідеалів добра, краси, гармонії.

Найбільш яскраво ідеї теїстичного гуманізму проявили себе в роботах Еразма Роттердамського, Віллібальда Піркгеймера.

Свою відповідь на питання про те, що таке гуманізм, дають і сучасні вчені-філософи. Традиції ренесансного гуманізму досі не здають своїх позицій в новітній філософії Західної Європи. Віра в сили людини, побожне захоплення всемогутністю, всесиллям особистості, оптимістична переконаність у можливості вдосконалення суспільства – все це робить гуманізм найбільш прогресивним і продуктивним плином сучасної філософії.