3. Співвідношення філософії, науки і релігії

Важливим є питання про співвідношення філософії і науки. Філософію часто розглядають як один із різновидів наукового знання. Але не слід ототожнювати науку і філософію. Остання виступає як особлива форма суспільної свідомості. Так, вона тісно пов´язана з науковим знанням, як і з іншими формами суспільної свідомості, однак має свою специфіку, особливий предмет вивчення, характерні способи підходу до нього.

Наука формує так звану картину світу, яка є холодним, сухим зведенням даних про світ, взятий сам по собі, без людини як людини. Філософія є теоретично вираженим світоглядом, в якому "картина світу" є лише моментом, це – стрижень світогляду, який виражає відношення людини до світу.

Це не просто знання, а знання, "вдягнене" в ціннісні форми. Філософія досліджує не світ як такий, а смисл буття людини у світі. Людина для неї не просто річ серед речей, а суб´єкт, здатний змінювати світ і самого себе. Розглядаючи відношення "людина – світ", філософія прагне піднятися до усвідомлення питань про мету та сенс життя, про щастя та шляхи його досягнення. Але вирішення цих питань обумовлене складною системою суспільного буття й особливо тим, наскільки корінні інтереси соціальних суб´єктів (індивідів, груп, класів) можуть бути реалізовані в існуючій системі суспільних відносин і наскільки вони співпадають чи не співпадають з напрямком дії законів суспільного розвитку.

У цьому плані філософія, спираючись на наукові знання і використовуючи їх, може бути за своєю суттю як науковою, так і ненауковою.

При цьому вона не втрачає своєї специфіки – форми суспільної свідомості.

Наука, в свою чергу, потребує філософського усвідомлення дійсності. Вона також може спиратися на матеріалістичне чи ідеалістичне вирішення основного питання філософії, здійснюючи нові відкриття в пізнанні дійсності, нарощуючи нові достовірні знання про неї. При цьому філософія виступає як методологічна основа наукового пізнання. Докладно про це буде йти мова далі.

Одним зі способів духовно-практичного освоєння світу є релігія. Релігія прагне дати оцінку людським стосункам і поведінці в складному і суперечливому взаємовідношенні добра і зла. Вона звертається до віри, як до найефективнішої форми освоєння розмаїтої реальності. Але сучасні релігії, як правило, не заперечують досягнень наука, зокрема теорій, що пов´язані з будовою матерії, і, тим більше, практичного використання досягнень природознавства.

Священнослужителі завжди підкреслюють, що сферою науки, її першочерговою справою є дослідження лише фізичного світу, лише сфери поцейбічного. А потойбічне – сфера релігії і, можливо, філософії. Головним для сучасних релігій є стурбованість тим, щоб людство, захопившись земними проблемами, не забувало, що над ним існують вищі, вічні інстанції, які здійснюють невсипущий контроль та їх суд.

Релігія головним предметом своєї уваги робить співвідношення поцейбічного і потойбічного світів. Сфера людського і сфера божественного, земне і небесне – серцевина релігійних роздумів. Зв´язок їх – надзвичайно складний і суперечливий – релігійна свідомість прагне показати як впорядкований і зрозумілий людському розумові, але кращим і пріоритетнішим є пряме інтуїтивне осягнення цього зв´язку.

Наука будує картину світу навколо об´єктів, які розуміються як незалежні від людської суб´єктивності, від впливу наших бажань та особливостей сприйняття. Наука прагне бачити і показати світ "таким, яким він є", без, як уже зазначалося, людських прикрас чи, навпаки, нав´язаних йому негативів.