Ми — діти твої, Україно!

Мета: розширити знання дітей про Україну, розвивати почуття патріо­тизму; виховувати любов до рідного краю.

ХІД БЕСІДИ

1. Розповідь вчителя.

— У світі немає нічого вищого, дорожчого, як рідна Вітчизна, адже вона дала нам крила для польоту, відкрила цей чарівний дивосвіт, вона, як мати, у світі — одна.

Україна — наш рідний край, наша дорога і мила Вітчизна, земля, де ми народилися, уперше побачили і пізнали світ, почули колискову пісню, рідну мову, відчули любов і ласку,— це все наша найдорожча у світі Батьківщина.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

— Так написав відданий син України Василь Симоненко, поет, патріот, мужній громадянин.

Як і рідну матір ми не вибираємо, так і Батьківщину людина не обирає, але прикипає до неї всім серцем, як і до рідної неньки, проймається великою і світлою любов'ю на все своє життя. От і почнемо нашу дорогу до знань із найсвітлішого — з любові до рід­ного краю...

Любов — найвище в світі почуття,

Вона не має меж — безкрая.

З любові починається життя,

Вона усе найкраще починає.

Кожен народ любить свою Батьківщину, робить усе для процвітання своєї держави, для її слави, свободи, неза­лежності. Погляньте на карту Європи. Тут багато різних країн (називає країни). Кожна з них має свою тери­торію — землю, свою мову, культуру, історію. Україна, наша держава, розміщена у центрі Європи, вона також має свою землю, мову, культуру, звичаї, традиції і державні символи.

2. Бесіда за малюнками із зображенням символів України.

• Якими є державні символи України?

• Як називається столиця нашої держави?

• Ось столиця України — чарівний і квітучий Київ. Через усю Україну протікає Дніпро — одна з найбільших річок Європи.

Ми з вами — патріота і громадяни, які покликані захищати свій край від во­рогів, працювати так невтомно й за­взято, щоб жилося всім добре, найкраще у світі, бо кожна людина має право на достойне і радісне життя.

• А яке завдання стоїть перед учнями?

• Ви, діти, повинні наполегливо опанувати знання, щоб у майбутньому добре працювати, заможне і цікаво жити та приносити велику користь Україні. Сьогодні держава дбає про вас, як рідна мати про свою дитину, а ви повинні дбати про неї, щоб вона була красива і багата.

Тепло долонь, розуму, і серця

Я Україні милій віддаю.

Люблю твої поля, річки й джерельця,

Люблю Вітчизну дорогу мою.

3. Висловлення дітьми своїх почуттів до Батьківщини.

— А зараз кожен із вас подумає, прислухається до свого серця і скаже заповітні слова про Україну.

4. Робота з віршем.

— Слова, що йдуть від серця — найщиріші і найтепліші. Тому настав час скласти колективний вірш про Украї­ну зі щирих і теплих слів. Я почну, а ви добиратимете останнє слово другого рядка в риму.

Ось небо блакитне і сонце в зениті!

Моя Україна — найкраща... (у світі).

Моя Україна — це ліс і озерця,

Безмежні степи і чарівні... (джерельця).

Красиві пейзажі і гори високі,

Маленькі струмочки і ріки... (глибокі).

Міста старовинні і замки прекрасні,

Великі будови і дуже... (сучасні).

Моя Україна — козацькая слава!

Така волелюбна і мирна... (держава).

Вона дорога нам, і рідна, і мила,

Бо світ перед нами, як мати,... (відкрила).

Вітчизно свята, дорога Україно,

Для кожного з нас ти у світі — єдина.

Хто є патріотом Батьківщини

Мета: розширити і поглибити понят­тя громадянськості; формувати націо­нальну свідомість; виховувати повагу і глибоку любов до країни, бажання берегти і примножувати багатства рідного краю.

ХІД БЕСІДИ

• Що для кожного з вас означає слово Україна?

• Якою кожний із вас уявляє собі Україну?

• Україна — це безмежні колосисті поля, пишні вишневі та яблуневі сади, повноводні ріки, синьоокі озера, різнобарвні луки і затишні гаї, мальовничі села і великі міста, це мудрі й талановиті люди. Ми з вами — діти цієї чудової землі.

Знайте: хай життя існує, бо хоче зміни,

Хай холодами б'є, хай спекою пече,

Ми будем тим, чим є: ми діти України,

Бо українська кров у нас тече.

(Василь Онуфрієнко)

Сьогодні ми поговоримо про те, що нам слід зробити для своєї любої Бать­ківщини, щоб вона процвітала, щоб усім нам щасливо жилося в рідно­му краю.

— Уявіть собі, що ви — учасники конкурсу «Моя Україна». На цей конкурс : вам потрібно запропонувати картину. Що б ви намалювали? Якою б представили нашу країну?

— Україна — наша ненька, це отча і земля, де ви народилися і живете.

Є щось святе в словах «мій рідний край».

Для мене — це матусі пісня ніжна,

І рідний сад, від квіту білосніжний,

І той калиновий у тихім лузі гай.

Для мене — це твої стежки й мої,

В містах і селах стоптані любов'ю,

Й пісень людські прозорі ручаї,

Усе, що серцю рідне невимовно.

— Складіть павутинку до слова Україна.

— Послухайте текст «Я твій син, Україно»

Закінчується літній день. Сонце ховається за верхівки дерев. Я сиджу біля вогнища й вдивляюсь у його блискавки. Вони нагадують мені фантастичні візерунки, десь тихо шелестить листя, ледве-ледве помахує крилами сова, що виглядає собі здобич. Навколо починається нічне життя.

Я готуюсь до сну. Але щось коле мені під бік — я повертаюсь й виймаю з-під спального мішку розбиту пляшку. Отже, тут побували «завойовники природи». Кинув знахідку у кущі — почувся крик. Що це? Невже тут є хижий звір? Ні, це ліс відгукнувся болем, не в змозі більше терпіти зну­щання людини і не встигаючи ліку­вати рани від вогнищ, не маючи нічого, щоб відгородитися від звалищ сміття, від жорстокого знищення своїх жителів.

Накочується сльоза чи то від диму, чи то від розпачу. Переді мною відкривається дивовижна мара. Нібито я бачу дивну країну, де всі міста вкриті якимись ковпаками. Ніде нема жодного деревця, жодної травинки. Велика і брудна ріка несе свої води до піщаній пустелі. Важко дихати. Спускаюсь під землю. Бачу, що табличка на і одному з будинків вказує на вулицю Хрещатик. Невже це Київ? Так. А де ж Дніпро? Де ж знамениті каштани? Навколо тільки роботи й незрозумілі чудернацькі машини. Люди сумні, з сірим обличчям.

Зупиняю хлопчика, питаю, чому Київ такий чудний.

Хлопчик відсилає мене до інформера. Виявляється, інформер — це бібліотека. Тільки книги в ній — комп'ютерні. Гортаю сторінки — і мені становить­ся жахливо.

Виявляється — зникли всі ліси, пе­ресохли або стали отруйними ріки, земля більше не дає врожаїв. Рап­том мені стало важко дихати, я став задихатися й — прокинувся. Вогонь вже згас, ліс спить, а я плачу й смі­юсь одночасно. Я щасливий, бо я те­пер знаю, чого від мене чекає наша земля. Я збережу спокій лісів, непо­вторну красу Дніпра, щоб нащадки теж змогли відчути неповторну кра­су літньої української ночі.

Ліс, тиша, ніч... Все відпочиває. Д летять високо в небо. До далеких зірок, досягти яких можна лише тоді, коли збережеш свою власну планету.

• Які почуття викликав у вас цей твір хлопчика?

• Як ви гадаєте, цей текст фантастичний чи реальний?

• Що є в тексті реалістичним?

• Чому хлопчик прокинувшись, одночасно плакав і сміявся?

• Який висновок зробив для себе хлопчик зі свого сну?

• Ви згодні з цим висновком?

• Як відчути себе справжнім сином України? Насамперед необхідно добре вчитися, щоб у майбутньому стати справжнім фахівцем і бути корисним своєму народові. Змалку потрібно брати активну участь ужитті класу і школи, відчувати свою причетність до життя країни. Берегти рідну природу, примножувати її багатства. Саджати дерева, квіти, розчищати джерельця, щоб не міліли річки, допомагати братам нашим меншим. Продовжувати традиції своїх предків. А для цього потрібно розвивати свої здібності, гартувати волю, постійно прагнути успіху. Тільки вольова, працьовита людина з добрим і чуйним серцем може бути справжнім громадянином своєї держави.