З.М. 21 Країни Західної Європи (1945 – поч.Ххі ст.)

Завдання:

1.Опрацювати текст лекції;

2.підготуватись до семінарського заняття;

3.письмово дати відповідь на питання для самоперевірки.

Семінар(2 год):

1.Європа після Другої світової війни.Італія в 1945-2014 рр.

2.Німеччина 1945-2014 рр.

3.Велика Британія 1945-2014 рр.

4.Франція 1945-2014 рр.

5.Інтеграційні процеси в Європі кінця XX ст-на початку XXI ст.

Список рекомендованої літератури:

1.Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія, 11 клас. Прем’єр, 2001.

2.Бураков Ю.М. та ін.. Всесвітня історія, 11 клас. Генеза, 1998.

3.Гісем О.В.,Мартинюк О.О.Всесвітня історія.Наочний довідник для 10-11 кл.

4.Дрібниця В., Рубльов О. Всесвітня історія, навчальний посібник для 11 кл. – К.: Фаренгейт, 2000.

5.Ладиченко Т.В. Всесвітня історія, 11 клас,К.:Генеза,2011

6.Пивовар С., Слюсаренко А., Стельмах С. Всесвітня історія. Новітній період 1900-1945. – К.: Академія, 1998.

7.Пивовар С., Слюсаренко А., Стельмах С. Всесвітня історія. Новітній період 1900-1997. – К.: Академія, 1998.

8.Ящук І.Я. Всесвітня історія.Новітня історія (1939-2011рр.)-З.:Прем`єр,2011.

Лекція (4 год)

1.Наслідки Другої світової війни для провідних країн Західної Євпропи.

2.Інтеграційні процеси в Європі.

3.Велика Британія (Тетчеризм).

4.Четверта та п`ята республіки у Франції.

5.Німецьке «економічне диво».

6.Проголошення республіки в Італії.

1.Наслідки Другої світової війни для провідних країн Західної Європи.

Друга світова війна значно погіршила соціально-економічне становище країн Західної Європи, війна зруйнувала промисловість та сільське господарство, розпочалась гіперінфляція. Велика Британія та Німеччина, які були гегемонами в Європі переживали чи не найважчі роки в своїй історії. Політичний центр перемістився до США, які тепер стали основним донором економічного розвитку Західної Європи та політичним гарантом територіальної цілісності країн Західної Європи. Ключова роль у відбудові економіки країн Західної Європи відіграв план Маршалла.. Його особливістю було те, що США надавали гроші європейцям, але право вибору проектів для фінансування та їх менеджмент залишалися за самими європейцями. Остаточно план Маршалла було затверджено 3 квітня 1948 р. Конгресом США. СРСР та його сателіти відмовились від економічної допомоги США.

Завдяки економічній підтримці США було взято під контроль інфляцію та відновлено довіру до національних валют. Також було усунено торгівельні бар’єри і звільнено Європу від залежності.

Розкол Німеччини.У першій половині 1948 р. США, Велика Британія і Франція скликали у Лондоні розширену конференцію за участю представників Бельгії, Нідерландів та Люксембурга, де обговорювалися питання проведення в Німеччині грошової реформи, припинення дії міжспілкової Контрольної Ради по управлінню Німеччиною, підготовки основних положень німецької конституції. Натомість у червні 1948 р. СРСР зібрав у Варшаві нараду міністрів закордонних справ Польщі, Болгарії, Угорщини, Румунії, Чехосло-ваччини, Югославії та Албанії, яка засудила рішення Лондонської конференції.

18 червня 1948 р. розпочалася грошова реформа в Тризонії. «Рейхсмарки» замінювались новою валютою — німецькою маркою. Метою реформи було насамперед приборкання інфляції та створення стабільної грошової одиниці. Незважаючи на протести уряду СРСР, закон про валютну реформу набрав сили. Відповідно до реформи було припинено стримування зростання цін, ціни на продукти харчування різко підскочили. Цілком очевидно, що валютна реформа провадилася з метою активізації капіталовкладень та стимулювання приватних інвестицій і, як засвідчило майбутнє, вона цілком виправдала надію німецьких громадян.

Проте ситуація різко загострилася. За вказівкою з Москви радянський представник у міжсоюзній комендатурі Берліна маршал В. Соколовський вийшов з неї на знак протесту з приводу проведення грошової реформи, і радянські війська взяли під свій контроль усі комунікації між Західним Берліном та західними зонами окупації Німеччини. Радянська сторона повністю блокувала Берлін, що призвело до проблем із забезпеченням населення продовольством, тому західним країнам довелося терміново налагоджувати "повітряний міст", який діяв близько року.

У вересні 1948 р. у Бонні розпочала роботу парламентська рада під головуванням лідера ХДС К. Аденауера, що завершила підготовку конституції, яка почала діяти 23 серпня 1949 р. після її ствердження окупаційною владою. Конституція закріпила основні цивільні та політичні права громадян і проголосила Західну Німеччину (ФРН) демократичною, федеративною й водночас перехідною державою. ФРН із самого початку свого існування висунула ідею об'єднання Німеччини на демократичній основі.

За формою правління ФРН стала парламентською республікою, вищий орган влади — Бундестаг (федеральний парламент). На спільному засіданні Бундестагу й такого ж числа депутатів ландтагів (парламентів земель), що утворювали Федеральні збори, обирався на 5 років президент республіки, який мав обмежені повноваження і виконував представницькі функції. Першим президентом ФРН було обрано професора Теодора Гойса, який належав до табору лібералів.

Лідер партії, що перемогла на виборах, призначався федеральним канцлером (главою уряду). Канцлер перебував при владі до закінчення повноважень Бундестагу, якщо останній не висловлював йому недовіри. Конституційний суд мав право скасувати будь-який закон.

У серпні 1949 р. на виборах до бундестагу переміг блок ХДС/ХСС, який утворив в коаліції з ВДП перший уряд ФРН. 15 вересня доктора Конрада Аденауера обрано федеральним канцлером.

20 вересня 1949 р. приступив до виконання своїх обов'язків коаліційний уряд. Цим актом скінчився процес формування Федеративної Республіки Німеччини.

У відповідь радянська сторона, готова до такого розвитку подій, З0 травня 1949 р. затвердила конституцію, розроблену Народною радою, а 7 жовтня 1949 р. проголосила утворення Німецької Демократичної Республіки (НДР). Як і усю Німеччину, на дві зони було розділено Берлін: його східна частина стала столицеюНДР, а західна — самокерованою територією, економічно політично пов'язаною з ФРН. Герб ФРН

Герб НДР

Президентом НДР став комуніст Вільгельм Пік, а главою уряду — соціаліст, близький до Соціалістичної єдиної партії Німеччини, Отто Гроте-воль. СЄПН фактично узурпувала всю владу у країні й розпочала будівництво соціалізму за радянським зразком. Розкол Німеччини, який тривав 40 років, завершився. У його здійснення зробили "свій внесок" обидві протиборствуючі сторони — СРСР та країни Заходу, кожна по-своєму.

Інтеграційні процеси в Європі в другій половині ХХ ст.

Європейська економічна інтеграція великою мірою залежала від подолання суперечностей між Францією та Німеччиною, які протягом останніх 70 років тричі віоювали між собою. Міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман дійшов висновку, що кращий спосіб уникнення нової війни – об’єднання сталеварноїта вугільної промисловості обох країн, що унеможливило б таємниче виробництво озброєнь, так званий «план Шумана». Вже в травні 1950 р. відбулося об’єднання виробництва сталі і вугілля Франції та ФРН. У квітні наступного року до них приєдналась Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург, які підписали договір про створення Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС).

У 1957 р. були створено Європейське товариство з атомної енергетики (Євроатом) та Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), відоме під назвою Спільний ринок. 25 березня 1957 р. 6 дрежав – ФРН, ФРанція, ІТалія, Бельгія, Люксембург та Нідерланди – підписали у Римі договір про створення ЄЕС. Вже в 1973 р. до ЄЕС придналась Англія разом з Данією та Ірланією. В 1981 р. новим членом СПільного ринку стала Греція, а в 1986 р. – Іспанія та Португалія, а в 1995 р. – Австрія, Фінляндія та Швеція. На межі 1990-х рр. Інтеграційні процеси і Європі пришвидшилися, 7 лютого 1992 р. країнами членами ЄЕС було підписано Договір про Європейський Союз, що передбачала трансформацію ЄЕС у політичний організм. Ця программа передбачала запровадження єдиної валюти – євро та часткову відмову від суверенітету у сфері зовнішньої та військової політики. У 2004 р. членами ЄС стали ще 10 країн: Польща, Чехія, Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Естонія, Мальта, Словаччина, а в 2007 р. до ЄС приєдналися Болгарія та Румунія, в 2013 р. – Хорватія.

Синій колір - країни члени ЄС, голубий - кандидати на вступ.

Важливою впливовою європейською оргнаізацією є РАДА Європи – міжнародна урядова оргнаізація, створена 5 травня 1949 р. в Лондоні. У роботі Асамблеї РЄ буруть участь іпредстваники парламентської більшості, і делегати від опозиції. Роль РЄ оосбливо посилилась після краху СРСР та значних геополітичних змін в Європі.