2.2. Формування моральної свідомості і культури у дітей старшого дошкільного віку

Усна народна творчість – це невичерпне джерело виховання підростаючого покоління. Вона відображає життя народу, його традиції, мову, народну мудрість.

Щоб донести до дітей значення моральних та духовних категорій правди, справедливості, совісті доцільно використовувати загадки (« Хто завжди правду говорить?» (Дзеркало)), прислів’я та приказки (« Не одяг красить людину, а добрі діла», «Не живи сам для себе, бо не вродився сам для себе») та інші, мирилки (додаток № 3 ).

Усна творчість нашого народу багата і різноманітна. Найпопулярнішим жанром серед дітей є казка. У ній гармонійно поєднується реальне й фантастичне, задаровуючи дітей красою українського слова – мудрого, доброго, оптимістичного. Споконвіку старші покоління передавали в казках своїм нащадкам власний світогляд, морально-етичні та естетичні принципи, мрії про нездоланність добра і правди , про щасливе життя.

Зустріч малят з казкою – це уроки моралі, доброти, які не мають собі рівних за силою впливу на дитячі душі. Тому для казки бажано находити місце на заняттях, на прогулянці, в іграх, розвагах, святах , індивідуальній роботі з дітьми.

Познайомивши дітей із змістом казки, обговорюється сюжет, визначаються характери казкових героїв, оцінюються їхні дії, моделюються і програються ситуації, де дитині дозволяється відчути себе в різних ролях, відповісти за вчинки героїв, уявити свою поведінку на місці того чи іншого героя. Після прослуховування казок можна проводити з дітьми вікторини, дидактичні ігри, ігри морально-етичного спрямування: «Хто у світі наймиліший?»,« Хороший – поганий» та інші (додаток № 4).

Робота з казкою допоможе виховати в дитині чуйність і доброзичливість, милосердя і співчуття – риси, які допомагають формувати справжню Людину.

Діти старшого дошкільного віку легко сприймають легенди, залюбки їх переказують. Вони містять у собі великий виховний скарб, допомагають дітям розрізняти добро і зло, вдосконаленість, чутливість, совість.

Діти повинні знати, що в житті поряд із радощами, є горе, хвороби, самотність. Український учений, письменник і педагог В.Сухомлинський наголошував на тому, що не варто ізолювати дітей від видовища людських проблем і страждань. Він залишив нам у спадок безцінні епічні мініатюри, які й сьогодні слугують засобом пробудження в дітей почуття милосердя до хворих, немічних, бідних. Використовуючи ці твори вихователька привертає увагу дітей до того, що навколо нас чимало таких людей і варто з ними спілкуватися й пізнавати один одного (Оповідання В.Сухомлинського «У кого радість, а в кого горе») (додаток № 3).

Перед читанням твору « А серце тобі нічого не наказало?» (додаток №3), Тетяна Степанівна пропонує поспостерігати за дітьми, їхньою поведінкою з дорослими та порадити декотрим малюкам бути уважним до рідних, які про них піклуються.(Пояснити, що коли тато чи мама прийшли з роботи засмучені, то варто розпитати про те, що з ними трапилося. Коли ж хтось із батьків не схильний підтримувати розмову, то бажано проявити делікатність: варто помовчати або створити спокійну атмосферу і не затівати гомінких ігор).

Такі твори спонукають до необхідності усвідомлення моральної відповідальності за свою поведінку перед окремими людьми, оцінку своїх вчинків з погляду норм співжиття певного колективу. Самостійний характер свідомості має виявлятися в моральному задоволенні дитини своїм вчинком або відчутті сорому за нього.

Прикру історію, яка трапилась з півником ( В.Сухомлинський «Півень і сонце»), варто розповісти дітям, які виявляють свої егоїстичні нахили, а то й зневажають гідність іншої людини. Чистота думок і вчинків необхідна всім дітям.

Під час роботи по формуванню у дітей морально-етичних цінностей, вихователька переконалася, що розповідати дітям про різні чесноти потрібно так, аби малеча з цікавістю та розумінням сприймала розповідь, щоб у неї з’являлося бажання дотримуватись у житті моральних норм. Для цього вона використовує художнє слово (додаток № 3), яке стає неодмінною частиною кожного заняття. Під час бесід діти показують рівень засвоєння уявлень про моральні норми, рівень сформованості моральних почуттів і моральної поведінки.

Серед засобів, які полегшують виховання моральних якостей у дітей рекомендуються ігри. Гра в житті дитини посідає дуже важливе місце. В.Сухомлинський казав: «Духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, фантазії, творчості». У грі діти швидко і невимушено знайомляться, контактують, вчаться розуміти одне одного. Для подолання байдужості дитини та неприязного ставлення до однолітків вихователька використовує театралізовану діяльність за змістом улюблених казок. Виконуючи ролі, дошкільнята демонструють гуманне ставлення один до одного. Емоційні сліди лишаються в пам’яті, зринають при нагоді і викликають потребу продовжити позитивні взаємини.

Тетяна Степанівна в своїй роботі широко використовує ігри морально-етичного спрямування, які спрямовані на закріплення набутих знань: «Хто у світі найдобріший?», «Хороший – поганий», «Коли б я міг…» та інші; ігрові ситуації «Допоможи Незнайкові», «А ти б як?», «Покажи, як це робиться» (додаток № 4); сюжетно-рольові: «Іменини», «Сім’я», «Магазин», «Лікарня», які вчать дітей налагоджувати відносини між собою; народні, що ввібрали в себе все найдоцільніше з багатовікового досвіду попередніх поколінь; рухливі ігри.

Життя показує: недооцінка виховання так званої внутрішньої культури призвела до того, що наше суспільство гостро відчуває дефіцит вихованості, вміння людей цінувати, поважати, берегти одне одного у повсякденному житті. Тому у роботі з дітьми вихователька намагалась концентрувати свої зусилля на організації життя дитячого колективу так, щоб діти наслідували в своїй поведінці взірці моральності. Для цього вона використовувала правила поведінки для дітей, систему контрольних запитань, тести, які дають можливість виявити ступінь засвоєння дітьми норм і правил культурної поведінки.