2.1. Любов – як засіб виховання духовних цінностей у дітей

Розвивати духовний потенціал дітей – це формувати вміння любити, бо саме любов є основою духовного розвитку людини.

Великого значення надавала дитячим рокам Софія Русова. «Коли дитячий «ранок» проходить у несприятливих обставинах, - писала просвітителька, - дитина виростає слабкою, з хиткою волею та небезпечними нахилами». Тому саме дошкільний вік є найсприятливішим для закладання будь-яких основ виховного процесу.

Сьогодні дедалі більше людей починають розуміти, що моральне відродження нашої нації має відбуватись через засвоєння дітьми саме загальнолюдських цінностей, виховання загальної культури у дітей.

Оскільки любов, доброчинність, милосердя – то сфера прояву людського духу, потрібно прагнути до того, щоб діти могли проявити ці чесноти повсякденно. Пошук адекватних засобів впливу на вихованців, які б сприяли пробудженню у них вищих духовних почуттів – це справа усіх педагогів.

Перед працівниками дошкільних закладів постають нові начально-виховні завдання, зумовлені необхідністю формування у дітей почуттів любові, справедливості, правди, співчуття, милосердя та інших чеснот. Люблячими хочуть бачити дітей їхні батьки, рідні, вихователі, однолітки. Вкладаючи у вихованців любов, дорослі сподіваються отримати від них довіру, чуйність порозуміння. Тому для справжніх фахівців любов є принципом педагогічної дії, перетворившись у безумовну, стає засобом морального виховання підопічних.

Оскільки любов, благодіяння, милосердя – це сфери прояву людського духу, то й дітей потрібно привчати до того, що ці чесноти мають виявлятися в їхньому житті щоденно і не повинні залежати від власних симпатій чи антипатій до інших. Вихователь має лише добирати адекватні засоби впливу на дітей, пробуджувати вищі духовні почуття. Дитина, яка часто чує теплі, добрі слова, та, яку голублять, завжди бадьора, здорова, в неї стійкіша імунна система, така дитина врівноважена, уважна, слухняна. Кожне добре слово породжує інше добре слово і добрі справи.

Тетяна Степанівна застосовувала цілий комплекс педагогічних методів та прийомів: ласкаве фізичне доторкування, схвалення, навіювання, опис, пояснення, зосереджена увага, дисципліна, прохання, твердість характеру, гнучкість реакцій, стимулювання, вимоги, модифікація поведінки, вказівки, інструкції, створення можливостей, позитивний приклад для наслідування, прихильне ставлення до почуттів та ідей, контакт «очі до очей» (зустріч поглядів) та ін. Це допоможе дитині відчувати беззастережну, безумовну любов до неї з боку дорослих.

Завдання педагогів – виховати люблячу дитину. Адже «любов покриває багато гріхів. Навіть якщо шрам не можна знищити, добре ставлення робить його непомітним… Любов подібна до того художника, котрий маючи портрет друга, у якого більмо на оці, зображає його профіль з іншого боку… Велике і благородне діло – приховувати недоліки і прощати помилки друга: намалювати його образ, ще непокритий плямами, і підкреслити його достоїнства, завісою мовчання покрити його слабкі сторони, але піднести його доброчинства».

Сформувавши у дітей любов, послух, чемність, вдячність, пошану, працьовитість, співчуття та інші чесноти, будемо певні того, що відкриємо їм очі на сутність і призначення людського життя.