Опис досвіду Вступ

«Поведінка – дзеркало, в якому кожний

показує своє обличчя»

В.Гете.

Найдорожчий скарб кожного народу – діти. Адже все починається з дитинства. Саме в дитинстві формуються уявлення про довкілля, накопичуються знання, і що найголовніше, закладаються основи духовності, моралі, засвоюються правила поведінки майбутньої людини в суспільстві.

Дошкільне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду. Воно органічно поєднує родинне і суспільне виховання (Заходи щодо реалізації Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття).

Пріоритетним напрямком у реформуванні дошкільної освіти є розвиток гармонійно розвиненої особистості (Закон України «Про дошкільну освіту»).

Сьогодні дедалі актуальнішим стає свідоме існування людини, що ґрунтується на врахування нею власної природи і підпорядковується завданню самовдосконалення. Тому життєво компетентною, життєпридатною можна вважати лише таку дитину, яка не тільки має належні знання, а й усвідомлює їх сенс, прагне реально їх використати, радіє здобутому, діє раціонально і з користю для себе та інших (Базовий компонент дошкільної освіти України).

Перед нами постає сакраментальне питання: з якого віку починати виховання Людини, формування якостей та чеснот?

Дослідження вчених дають на нього однозначну відповідь: з першого дня зачаття. Показово, що в наших давніх національних традиціях був вироблений цілий кодекс поведінки вагітної жінки та ставлення до неї людей, які її оточували.

Виховувати в дітей почуття любові, справедливості, правди, співчуття, милосердя сьогодні як ніколи - актуально.

Здавалося б, до цього прагнуть педагоги, батьки. Але ж результат не завжди буває задовільним. Чому? Насамперед зазирнімо у себе, як радить видатний італійський педагог Марія Монтессорі, пригадаймо її слова: «Якщо ми хочемо нашим дітям дати «моральне виховання, то насамперед варто було б запитати в самих себе: чи справді ми їх любимо і чи щирі в своєму прагнення прищеплювати їм «моральність»? Гадаймо, М. Монтессорі усвідомлювала глибокий зміст понять: любов, послух, чемність, взаємодопомога, вдячність, пошана тощо і відчувала велику відповідальність за формування цих якостей у дітей. «Ми – казала вона, - є для них «стимулами…». чисті душі дітей мають брати свою духовну поживу від нас, їхні серця повинні спинатися на нас. у любові до нас вони мають піднестися до внутрішньої творчості». Відтак, проблему морального виховання дітей М. Монтессорі трактує як проблему духовної сфери людини: розуміння та розрізнення нею добра і зла, вдосконалення чутливості, совісті, виховання моральних почуттів тощо. Відрізнення нею добра від зла одна з функцій совісті, осуд чи виправдання власних вчинків – ще одне її призначення. Думки М. Монтессорі про те, що насамперед треба плекати духовні сили малюків, діставали підтвердження та розвиток у дослідженнях багатьох учених, зокрема й українських. Скажімо, над цими проблемами працювали: Я. – А. Каменський, К. Ушинський, М. Рубін штейн, Е. Еріксон, С. Русова, В. Зеньківський, А. Макаренко, В. Сухомлинський та інші.

Усім відомо, що виховання моральних почуттів – складний педагогічний процес. Методика його розроблялась тисячоліттями. але, на жаль, на практиці часто-густо забувається найголовніша запорука успіху: добро виховується добром, чесність – чесністю і т.д. Батьки й вихователі мають бути гідними наслідування і дітям разом, наслідуючи один одного.

Формування у дітей моральних цінностей – складний і тривалий процес. Потрібна клопітка наполеглива праця, щоб виробити у дитини моральні підвалини, які не дають їй чинити поза принципами моралі.

І. Ростемо ввічливими і доброзичливими