60. Ієрархія цінностей. Цінність та ідеал.
За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей — одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні — моральні, релігійні, художні, політичні та ін. Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльності матеріальне і духовне взаємопроникають і чітко розмежовувати їх неможливо. Наприклад, нелегко зарахувати єгипетські піраміди чи грецькі храми до матеріальних чи духовних цінностей. Правильніше було б, напевне, вести мову про цінності, які задовольняють матеріальні і духовні потреби. Однак і це розмежування не вичерпує проблеми, адже, куди віднести такі цінності, як душевний комфорт, мир? Тому крім цінностей, які задовольняють матеріальні і духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цінності, які задовольняють відповідні потреби. Так, переживання радості, щастя, душевного комфорту, до яких людина прагне і які цінує, не належать ні до духовної, ні до матеріальної сфер. Вони є душевними, а не духовними, цінностями. Соціальні потреби також задовольняються певними цінностями — такими, як соціальна захищеність, зайнятість, громадянське суспільство, держава, церква, профспілка, партія тощо. Їх також не можна однозначно кваліфікувати як матеріальні чи духовні цінності. Однак на побутовому рівні цілком достатнім є поділ цінностей на матеріальні і духовні. При цьому матеріальними цінностями (їх іноді називають благами) вважають економічні, технічні і вітальні (стан здоров´я, екології) цінності, які задовольняють тілесне буття людини, а духовними — релігійні (святість), моральні (добро), естетичні (прекрасне), правові (справедливість), філософські (істина), політичні (благо суспільства) цінності, які роблять буття людини людським, гарантують її існування як духовної істоти.
У суспільстві існує певна ієрархія цінностей, тобто серед усіх цінностей виокремлюють провідні і залежні від них. Ця ієрархія мінлива і залежить від історичної епохи або типу культури. Так, у середньовіччі панували релігійні цінності, відчутно впливаючи на мистецтво, філософію, політику. В Новий час у класичному буржуазному суспільстві провідними були економічні цінності, які впливали на всі інші, в тому числі й духовні. У сучасному світі, крім економічних, значну роль відіграють науково-технічні, вітальні цінності. Протиставлення матеріальних і духовних цінностей позбавлене сенсу, оскільки без усіх них людина не може існувати. Однак нерідко окремі люди, навіть цілі спільноти виявляють свою зорієнтованість переважно на матеріальні чи духовні цінності. Щодо цього простежується така закономірність: чим вища моральна, правова і політична свідомість людей, тим вищий у них і рівень матеріальних благ. Безперечним є факт, що бути моральним економічно вигідно, а той, хто жертвує мораллю заради нагальної вигоди, програє не лише морально, а й економічно. Крім того, матеріалісти в онтології не завжди надають перевагу матеріальним цінностям, а ідеалісти — духовним.
З огляду на роль цінностей у житті людини виокремлюють цінності-цілі і цінності-засоби. Цінностями-цілями вважають найзагальніші життєві орієнтири, які не потребують обґрунтування, а мають значення самі по собі. Їх людина сприймає на віру, вони є очевидними для неї. Такими цінностями є, наприклад, істина, добро, прекрасне, життя, кохання, щастя. Цінності-засоби втілюють у собі певну ситуативну мету, вони служать засобами досягнення інших, значиміших цілей. Наприклад, молоді люди важливим у своєму житті часто вважають одяг. Для модниць він навіть може бути самоціллю, але для більшості — засобом самоствердження, привернення до себе уваги, що також може розглядатися лише як засіб у досягненні життєвого успіху (кар´єри, кохання), а кар´єра — як засіб здобуття слави, багатства.
Цінності-цілі та цінності-засоби мають узгоджуватися між собою. Благородну мету, наприклад, не можна втілювати ницими засобами, а якщо для її утвердження потрібні саме такі засоби, то вона не є благородною.
До вищих належать і вітальні цінності, адже ставлення до природи як до засобу (інструменту), як до чогось, позбавленого самоцінності, є серйозною загрозою існуванню людини. Ідеал — ціннісна характеристика певного явища у вигляді належного і виконує роль стратегічного орієнтира на шляху досягнення мети. Ідеал не ототожнюється з метою, планом або нормою, тому що ідеал є цінністю. Ідеали виражаються звичайно в емоційно-насичених образах або уявленнях, в яких синтезуються вищі досягнення культури. Зміст ідеалу зв'язаний з прагненням людини до єдності, гармонії, подолання конфліктів і суперечностей. На відміну від норм, ідеали не стільки результат досвіду минулого, вираження необхідності, скільки передбачення майбутнього, його бажана модель. Мінливості і суперечності історії служать людині уроками - не тільки формують людину, але й дають можливість усвідомити себе, свою людську суть і ті цінності, що їй відповідають. Тому ідеал - найбільш значущий для соціального прогресу вид моральних цінностей. Кожна епоха висуває свої ідеали, в яких ніби переборюються властиві їй суперечності. Християнський ідеал людини, яка страждає, яка жертвує собою, помирає від рук тих, гріхи яких хоче спокутувати - цей ідеал породжений суперечливістю, роздвоєністю «земної основи» суспільства.
61.Кому належить вислів « я мислю отже існую» і що він означає
- Вислів належить Декарту «Cogitoergosum»
Ввівши свою тезу “Мислю, отже існую”, Декарт вперше визначив умову, за якою людина може постати у визначенні суб’єкта пізнання: для цього в самій собі людина повинна віднайти дещо, що спродуковане нею самою і що потім постає вихідним пунктом для будь-яких інших кроків пізнання.61)Cogito ergo sum (фр. Je pense donc je suis, укр. Думаю, отже існую) — засадниче положення філософії Рене Декарта. Уперше Декарт висловив його французькою в «Розмірковуваннях про метод» (1637)[1]. У «Засадах філософії» 1644 року він використав латинську форму. Методологічне значення фрази для Декарта в тому, що існує твердження, яке є безумовно істинним. Декарт закликав до універсального сумніву. Сумніватися можна у всьому — в існуванні зовнішнього світу, Бога, матерії тощо, однак суб'єкт міркування не може сумніватися у власному існуванні, оскільки, якщо він не існує, то хто ж тоді розмірковує? Але я переконав себе, що у світі немає зовсім нічого, ні неба, ні землі, ні розумів, ні тіл. Чи слідує з цього, що я не існую? Ні. Якщо я преконав себе в чомусь (чи, взагалі, подумав, про будь-що), то я неодмінно існую. Втім, хай є шахрай надзвичайної сили й хитрості, який свідомо й постійно мене обдурює. І в тому разі, я безумовно існую, якщо він дурить мене, хай собі дурить, скільки може, він ніколи не зможе стверджувати, що я ніщо, якщо я думаю, що я є щось. Тож, обміркувавши все ретельно, я повинен нарешті завершити таким судженням: Я є, я існую неодмінно істинне, якщо воно висловлене, або сфромульоване в моїй думці. (AT VII 25; CSM II 16—17) Декарт першим із значних філософів почав використовувати термін свідомість. Принцип cogito ergo sum стверджує, що свідомість безумовно існує, втім Декарт був дуалістом на відміну, наприклад, від Берклі, і крім світу думок (res cogitans), визнавав існування також світу речей протяжних (res extensa), тобто матеріального світу. Йосип Бродський перекривив Декартів вислів у вірші «Не виходь з кімнати» (рос. Не выходи из комнаты, 1970). Там є такі рядки:И вообще инкогнито эрго сум, как заметила форме в сердцах субстанция. «Інкогніто ерго сум» можна перекласти як «Існую, оскільки нікому невідомий».
62. В чому полягає основне гносеологічне питання середньовіччя
Гносеологічна сторона основного питання філософії формулюється так: чи пізнаванний світ? В залежності від відповіді філософи знову розділилися на два табори — агностицизм, який заперечує принципову пізнаванність світу, та табір, який вважає світ принципово пізнаванним. Проблема пізнання. Християнський бог недоступний для пізнання, але він розкриває себе людині, і його відкриття явлено в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основним шляхом пізнання. Вивчення Святого Письма привело до створення спеціального методу інтерпретації історичних текстів, який дістав назву екзегетика. Отже, знання про створений світ можна одержати тільки надприродним шляхом, і ключем до такого пізнання є віра.
65..«Все тече, все змінюється»
- афоризм, приписуваний Геракліту Ефеської. У підручниках філософії вчення Геракліта зазвичай протиставляється вченню еліатів, які вважали буття в якості нерухомого моноліту. У світі немає нічого постійного і стійкого.
66. Дайте оцінку «симфонії» віри і науки Фоми Аквінського
За часів Томи Аквінського значно збільшилася роль наукового і філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягнення розуму і науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка б дала можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою. Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». За цією теорією наука і філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від них теологія здобуває істину в божественному одкровенні. Таким чином теорія двоїстої істини поділила так би мовити сфери впливу між теологією і наукою.
67.Дайте оцінку детермінізму Лапласа.
Детермінізм - вчення про взаємозв'язок і взаємозумовленості відбуваються процесів і явищ, доктрина про загальної причинності.Лаплас був прибічником абсолютного детермінізму. Він постулював, що якщо б яке-небудь розумна істота змогло дізнатися положення і швидкості всіх частинок в світі в якийсь момент, воно могло б абсолютно точно передбачити всі події Всесвіту. Таке гіпотетичне істота згодом було названо демоном Лапласа
68. Розкрийте зміст поняття «августиніанство» і «томізм» та «платонізм» і «арістотелізм».Августиніанство - напрям у середньовічній схоластиці, пов'язане з впливом ідей Августина Блаженного. Для августіанства характерні: орієнтація більше на Платона і неоплатонізм, ніж на Аристотеля; в теології - аналогія між трьома здібностями душі (пам'яттю, розумом і волею) і трьома особами Трійці, а також перевага, що віддається т. н. онтологічним доказам буття Бога.Томі́зм — учення в схоластичній філософії і теології католицизму, засноване Томою Аквінським. Доктрина томізму виступає не стільки вченням про догмати віри, скільки вченням про способи збагнення цього вчення за допомогою розуму. Цим томізм відрізняється від августиніанства, що звертається до інтуїціїПлатонізм (Платонічний реалізм) — філософська традиція, що виникла (бл. 385 р.до н. Х.) у грецькій Академії Платона (427–347 рр. до н. Х.), учня Сократа і вчителя Арістотеля. В період середнього платонізму (1 ст. до н. Х. — 2 ст.) інтерес зосереджувався на думці Платона про Бога та надчутливий світ. Арістотелізм — система мислення, яка в загальному слідує принципам і вченню Аристотеля, особливо що стосується особистої та суспільної етики (а так й політики) і тлумачення властивих людині благ.
69.Кому належить вислів: «Я знаю тільки те, що нічого не знаю»
За свідченням філософа Платона, так говорив великий мислитель Стародавньої Греції Сократ (470-399 до н. Е.,). І пояснював цю думку так: люди зазвичай вважають, ніби вони щось знають, а виявляється, що вони не знають нічого.
Сенс виразу: чим глибше, ширше знання людини, ніж він мудріший і освіченіші, тим ясніше він усвідомлює, наскільки малі і умовні всі його пізнання.
70. Назвіть автора «Логіко-філософського трактату».
Людвіг Вітгенштейн. Австрійський філософ (1989-1951)
71. Назвіть автора «Нового Органону».
емпірист Френсіс Бекон(1561-1626), англійський філософ
72. Дайте оцінку панлогізму Г.Гегеля.
Панлогізм (від грец. - думка, слово, розум) - філософський погляд, згідно з яким все існуюче являє собою втілення мислячої субстанції, світового розуму, логічної ідеї. Вважається, що класичним виразом панлогізма є філософія Гегеля. Проте в системі Гегеля панлогізм є лише проміжним моментом побудови концепції абсолютного духу, який вільно вважає логічну ідею, природу і кінцевий дух в якості моментів свого внутрішнього життя, так що аж ніяк не зводиться до логічної ідеї та її самосвідомості: положення «усе є логічна ідея» (момент панлогізма) знімається становищем «все є абсолютний дух» і, далі, «все є в абсолютному дусі».
73.Дайте оцінку класифікації наук Арістотеля.
Великий старогрецький мислитель Аристотель (IV ст. до н.е.) залишив перший досить упорядкований перелік розділів науки. За назвами, що були дані цим розділам явно простежується, що в основу структури науки покладена її загальна функціональна роль у людській діяльності. По суті Аристотелем дана не класифікація, а перелік існуючих наук і відображення їх ролі у житті суспільства. Ця роль полягала у задоволенні трьох потреб:
1). пізнання природи,
2). удосконалення матеріального виробництва,
3). розвиток духовної діяльності.
За Аристотелем, вся наука була об'єднана спільною назвою філософія і
розподілена на три частини. Перша з них має назву теоретична філософія і охоплює логіку, фізику (природничі науки), математику, метафізику (філософію у сучасному сенсі). Друга частина – практична філософія включає етику, економіку, політику. Третя – образотворча філософія, до якої входять поетика, риторика,різноманітні мистецтва. Такий поділ науки віддзеркалює досить глибоке розуміння старогрецьким мислителем суті пізнавально-практичної діяльності людини. Виділені три частини науки демонструють взаємозв'язок процесу пізнання матеріального
світу, що реалізується через теоретичну філософію, з практичною діяльністю, спрямованою на задоволення матеріальних (практична філософія) і духовних потреб (образотворча філософія). Зазначимо, що присвоєні Аристотелем назви пізніше закріпилися за багатьма науками й увійшли у сучасну термінологію.
74. Основні етапи розвитку середньовічної філософії
У розвитку філософії Середньовіччя можна умовно виділити такі етапи: апологетика (ІІ-Ш ст.); патристика (III-VIII ст.); схоластика (IX - кінець XIII ст.); містика (кінець XIII-XV ст.)2.
Апологетика Розпочинається становлення філософії Середніх віків періодом так званої апологетики (від грец. apologia - захист).
Патристика Зміни в суспільному стані християнства не могли не відбитися на характері його ідеології: відпала необхідність захищатися і обґрунтовувати своє право на життя, настав час вказувати шлях і вести світ, що руйнувався, до спасіння1.
Схоластика це своєрідне поєднання філософських ідея з педагогікою. Схоластика є досить специфічний тип релігійної філософії, де теологія панує над філософією.
75. Назвіть представників класичної німецької філософії
Представники нім класичної філософії Кант. Фіхте. Шеллінг. Гегель. Феєрбрах
Кант , Лессінг, Гаман, Гердер, Гете, Фіхте , Гумбольдт , Гегель, Шеллінг, Фейербах
77. В чому полягає позиція об’єктивного ідеалізму?
Ідеалізм — протилежний матеріалізму напрям філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ об'єктивної дійсності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовний початок: світовий розум, ідея, відчуття і т. ін. Об'єктивний ідеалізм в основу всього існуючого кладе свідомість як таку, світовий дух, абсолютну ідею.
Об’єктивний ідеалізм – це напрямок філософської думки, представники якого вважали першоосновою світу індивідуальне духовне начало. Об'єктивний ідеалізм як першооснову буття розглядає дух або ідею, що існує об'єктивно, поза суб'єктом.
78. Сутність суб’єктивного ідеалізму. Поясніть.
Суб'єктивний ідеалізм виходить з визнання, що первинним і реально існуючим є лише наші відчуття, наше «я», а все те, що оточує нас, є лише продуктом, комплексом наших відчуттів. Суб'єктивно-ідеалістичні погляди можуть привести до соліпсизму, тобто визнання існування тільки свого «я». Система суб'єктивного ідеалізму найбільш повно була викладена у XVIII ст. у філософії англійського єпископа Дж. Берклі. У формі скептицизму та агноцистизму суб'єктивний ідеалізм розробляли англійський філософ Д. Г'юм та німецький філософ І. Кант. Відомим представником суб'єктивного ідеалізму був Й. Фіхте. В Україні суб'єктивний ідеалізм пропагували П. Юркевич та інші. Сучасний суб'єктивний ідеалізм розпадається на численні школи: емпіріокритицизм, прагматизм, семантичний ідеалізм, логічний позитивізм, емпіричний реалізм, екзистенціалізм та інші. Для більшості течій сучасного ідеалізму характерний ірраціоналізм — заперечення об'єктивного змісту логічного мислення та заміна його інтуіцією.
79. поясніть філософську позицію «дуалізм».
Дуалі́зм — доктрина, котра стверджує, що фізичні предмети є незалежними у своєму існуванні у природі від розумового акту пізнання і знання. Дуалізм теж вважає, що існує різниця між «ментальними» (розумовими) та «реальними» предметами і подіями, так що останні існують незалежно від того чи вони є пізнаними чи непізнаними спостерігачем.Іншими словами, дуалізм це — філософська теорія, яка стверджує, що всесвіт складається з двох незмінних і незалежних речовин, або вчення, що він базується на двох фундаментальних принципах (наприклад, добро і зло). Цим дуалізм відрізняється від монізму — вірування лише в одну речовину чи принцип а також від плюралізму, який дотримується погляду що таких перших початків є багато. Одною з найпоширеніших дуалістичних теорій у філософії з часів Декарта, є думка, що світ складається з ментальної субстанції.
80.Поясніть сутність позиції»пантеїзм».
Пантеїзм — філософська доктрина, яка стверджує, що всесвіт є ідентичним з Богом; редукція Бога до всесвіту або всесвіту до Бога. Іншими словами, пантеїзм це — вірування чи вчення, яке представляє природний світ, включаючи людину, частиною божества. Пантеїзм є панівною тенденцією в індуїзмі, даосизмі та дзен-буддизмі. Традиційні християнство та іслам його відкидають, водночас певною мірою він присутній у містичних течіях: відповідно, у споглядальному християнстві МайстераЕкгарта та суфізмі.У пантеїстичних концепціях нерідко ховалися натуралістичні тенденції, що розчиняють Бога в природі і підводили до матеріалізму, являючи собою вчення, опозиційні до панівного теїстичного релігійного світогляду. Іноді ж у форму пантеїзму вдягалися релігійно-містичні прагнення, що розчиняють природу в бозі.
81. Сутність деїзму. Поясніть
82.Основні течії сучасної філософії
Деїзм (від лат. Deus - Бог) - релігійно-філософський погляд, характерне перш за все для філософії Нового часу.Найвищий розвиток Д. отримав у філософії Просвітництва. Деїсти була більшість фр. енциклопедистів. У Великобританії до деїстом відносять Дж. Толанд, А. Шефтсбері, М. Тін-дала, Г. Болінгброка. У Німеччині до Д. примикали Д. Реймарус, М. Мендельсон, Г.Е. Лессінг. Вирішуючи проблему відносини Бога і світу, деїсти намагалися уникати опори на релігійну догматику і одкровення.
Неопозитивізм - сучасна форма позитивізму, у якій в свою чергу виділяються три основні форми або щаблі еволюції.
Позитивізм (від positivus - позитивний) - філософський напрямок, заснований на принципі, що позитивна свідомість досягається лише конкретними науками, а філософія як наука не має права на існування.
кзистенціалі́зм або філософія існування (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування) — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.
83. Що таке рух і розвиток. Визначте.
Рух є невід'ємною, всезагальною, необхідною, вічною властивістю матерії. Матерія не може існувати поза рухом. Вона невідривна від руху. Рух – це вічний атрибут матерії. Всюди і ніколи немає і не буде жодного матеріального об'єкта, жодного явища, які б були позбавлені руху.З філософської позиції можна стверджувати, що рух – це будь-які взаємодії, а також зміни стану об'єктів, що відбуваються в процесі цих взаємодій. Тому рух є зміна взагалі, починаючи від простого переміщення і кінчаючи мисленням. Рух має певні властивості: об'єктивність,рух незнищуваний,загальність (універсальність) руху; абсолютність і відносність руху; суперечливість руху. три типи руху: прогресивний; регресивний ; кругообіг. Розвиток – це поява нових якісних станів, нових типів організації, систем, що народжуються з попередніх систем. Це зміни, які є розгортанням можливостей, що знаходяться в попередніх якісних станах.
84.Які зміни є суттю процесу розвитку?
Тільки одночасна наявність всіх трьох зазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін: оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій); відсутність закономірності характерно для випадкових процесів катастрофічного типу; при відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії.
85.Що таке гілоїзм і панпсихізм?
Гилозоизм - вчення про загальну натхненність матерії. Заперечує кордон між живим і неживим і вважає життя невід'ємною властивістю матерії. Представники - Анаксимен, Фалес, Геракліт, Платон (В «Тимее» - Космос постає живий організм), елементи очевидні у Аристотеля, пізніше - у Дж. Бруно, Д. Дідро та ін Співпадає з Панпсіхізм;
Панпсіхізм - уявлення про загальну натхненність, згідно з яким всі речі, а може бути, навіть світ в цілому, одухотворені, володіють життям і психікою; Форма метафізичного ідеалізму, який стверджує, що вся природа складається з психічних центрів, подібних людській душі.
86. Известные агностики
Иммануил Кант, Мэтт Стоун, Бертран Рассел, Томас Хаксли, Давид Юм, Роберт Антон Уилсон, Карл Саган, Стивен Джей Гулд, Фридрих фон Хайек, Майкл Фарадей, Чарльз Дарвин, Альберт Эйнштейн, Стинг, Эдвард Сноуден.
87. Сутність філософії сенсуалізму.
Сенсуалізм – філософська сфера чуттєвого досвіду людини. Інакше кажучи так називають напрям у теорії пізнання, завдяки якій відчуття і сприйняття є основною формою достовірного пізнання людини. Сенсуалізм виступає прямою протилежністю раціоналізму. Основний принцип сенсуалізму звучить таким чином: не має нічого в розумі, чого б не було у відчутті. Засновником цього напрямку вважається англійський філософ Томас Гоббс; представниками цієї течії стали Локк, Берклі, Юм, а пізніше Кондільяк, Ламетрі, Гельвецій, Дідро і Гольбах, у ХІХ столітті – Фейєрбах, а в ХХ – Авенаріус і Мах
89. Назвіть автора вчення про ноосферу.
В.І.Вернадський
90.Філософ засновник атомізму
Демокріт
76. Автор коперніканського перевороту у філософії.
Іммануїл Кант
Аналізуючи підвалини розуму в своїх трьох книгах Кант поставив собі в заслугу “коперніканський переворот” в філософії (Копернік довів, що не Земля, а Сонце в центрі системи, і Земля обертається навколо нього, як і всі планети). До Канта вважали : пізнання формується у людини за рахунок того, що вона все сприймає, що діє на неї. Тому вона пізнає. Кант довів, людина пізнає те і на стільки, що і на скільки здобуде своєю активністю, своїми діями. Ніяке середовище знання не дає. Людина сама рухає себе. Вона задає природі запитання і заставляє її відповідати. Він ввів принцип активності в пізнанні. Кантівський “коперніканський переворот”, поставивши на перший план думку, а не предмет, активне-творче діяння, а не пасивне споглядання, оказав значний вплив на розвиток