53. Філософське осмислення культури: Основні концептуальні підходи.

Культуру досліджує ціла низка наук. Серед них можна назвати етнографію і культурну антропологію,

які зайняті описом і аналізом культур різних народів, окремих елементів культури (побуту, звичаїв, традицій, вірувань), соціологію з її специфічним розглядом культури як засобу стабільного існування і розвитку суспільства, історію, що досліджує динаміку культури в межах історичного процесу людства. Особлива роль у вивченні культури належить культурології, яка є інтегративною галуззю наукового знання, що розглядає культуру як загальнолюдське надбання.

Філософія, на відміну від усіх названих конкретних наук, покликана розкрити проблему людини в

культурі, сутність і сенс культури як вияву людського духу, як історичного процесу самостворення,

вдосконалення людини, розвитку її суто людських якостей.

Проблема культури виникла в історії філософії в період Нового часу, коли здійснилися значні зміни у

соціально-економічному становищі людей, в їх взаємозв’язках з природою, коли з’являється ідея людини –

володаря природи. Культура – латинський термін, спочатку він означав цілеспрямоване перетворення

природи – культивування, обробку землі, а пізніше і перетворення природи самої людини – її виховання,

освіту. Є й інша версія терміну «культура»: культура починається з релігійного культу і історично, і

термінологічно.

Історія дослідження феномену (тобто явища) культури – це процес пошуку її суттєвих характеристик,

уточнення і поглиблення самого поняття культури.

Необхідно враховувати її тлумачення залежно від конкретного аспекту розгляду культури, тобто конкретного підходу до осмислення культури. Аксіологічний (ціннісний) підхід полягає у зосередженості уваги на сфері буття людини, яку можна назвати світом цінностей. Саме до цього світу, на думку прихильників підходу, і прийнятне поняття культури. Головними проблемами аксіологічного підходу є розуміння природи цінностей, їх походження та загальнозначущість. Діяльний підхід. Культуру розуміють як діалектичний процес реалізації в єдності об'єктивних і суб'єктивних моментів, передумов і результатів. Вона виступає способом регуляції, збереження, відтворення і розвитку суспільства. Культура – це свого роду "технологія" людської діяльності. Семіотичний підхід. Оскільки культура є суспільним утворенням, то принципово важливим для її розуміння є розгляд, аналіз ролі знакових систем, що забезпечують соціальну спадкоємність. Структуралістський підхід. Культуру розглядають як сукупність соціальних елементів – носіїв ціннісних відносин, що регулюють людську діяльність, тобто сім'ї, шлюбу, звичаїв, символів, текстів тощо. "Соціологічний" підхід. Культуру тлумачать як соціальний інститут, що дає змогу розглядати суспільство як стійку цілісність, відмінну від природи. Гуманітарний підхід. При цьому підході зосереджується увага на вдосконаленні людини як духовно-морального суб'єкта культури. Культуру розуміють як процес, що поєднує всі види людської творчості і який регулюється людиною як членом колективу. Отже, філософія вивчає культуру не як особливий об'єкт, що досліджується поряд із природою, суспільством, людиною, а як всезагальну характеристику світу як цілого. Культура відображає прагнення до безмежності й