49. Проблема періодизації історичного процесу.

Періодизації історичного процесу Й. Ґ. Фіхте

Оригінальний підхід до періодизації історичного процесу запропонував Й. Ґ. Фіхте. Усього німецький філософ визначає п'ять епох:

1) епоха, коли людські відносини встановлюються без примушення, завдяки одному розумному інстинкту;2) епоха, у яку цей інстинкт, що став слабкішим і виявляється лише в деяких обраних, перетворюється останніми на примусовий для всіх зовнішній авторитет;3)епоха, у яку відкидається цей авторитет і разом з ним розум у єдиній формі, у якій він виявлявся до цього часу;4)епоха загального поширення в людському роді розуму у формі науки;5) епоха, у яку до науки приєднується мистецтво, щоб твердою і вірною рукою перетворити життя згідно з наукою...

Потім рід людський вступає у вищі сфери іншого світу. Позиція Фіхте багато у чому навіяна Просвітництвом та Великою Французькою революцією. Начебто немає нічого простішого, ніж назвати періоди всесвітньої історії: Давній світ, Середні віки, Новий час, Новітній час — от ті періоди, котрі багато хто назве безпомилково. Відкинемо Новітній час і матимемо класичну тріаду — періодизацію, що існує не одне століття. О. Шпенглер був одним з перших, хто піддав сумніву «наочно-популярне членування» всесвітньої історії на три епохи. XX століття стало часом, коли багато філософів, соціологів й істориків, звертаючись до досвіду минулого і досліджуючи тенденції сьогодення, намагалися створити свої періодизації історії. Зрозуміло, що однаковості в підходах до проблеми періодизації історії немає: адже виділення періодів в історії залежить від критеріїв, що покладені в основу періодизації. За основу періодизації історії бралися, приміром, знаряддя праці, зростання кількості населення, географічне середовище. Кожна історична епоха відрізняється від іншої своєю специфічною історичною ситуацією. Можливе виникнення подібних історичних ситуацій. Так, приблизно в той самий час виникають однакові історичні ситуації в Китаї, Індії, Персії, Палестині та Давній Греції, коли формується тип сучасної людини. Це й є «осьовий час» світової цивілізації. Проблему періодизації історичного процесу в сучасній філософії історії можна розглянути з точки зору відмінності на його єдність, або на різноманіття історичних епох і часів. Філософія Нового часу виробляє раціональні пояснення ходу історичних процесів. Тричленне ділення "всесвітньої історії" на Древню, Середню і Нову історію було запропоноване ще в 15 столітті (в епоху відродження). Тоді за цією схемою стояло уявлення про середні віки, що розділяє античність і Відродження. Це була одна з перших періодизацій - гуманістична періодизація історії. Основи наукової типізації історичного процесу заклав Гегель. Гегель виділявтритакихісторичнихступенюівідповіднотритиписуспільства :східнийсвіт, античність, німецькийсвіт.

50. Поняття соціальної структури. Основні підходи до структурування суспільства.

Під структурою суспільства розуміється:

а) сукупність різноманітних угрупувань і спільнот (соціальна структура суспільства);

б) система основних сфер життєдіяльності суспільства (матеріально-економічна, соціально-політична,

духовно-культурна) і відповідних суспільних відносин (економічних, політичних, правових, моральних, релігійних тощо).

Сукупність різноманітних соціальних спільнот та зв’язків між ними складають соціальну структуру суспільства.

Серед факторів, що зумовлюють формування соціальних спільнот та груп, є і природні ознаки (статі, віку, раси), і соціальні (професійні, культурні та інші). Так, можна виділити соціально-територіальні спільноти (мешканці міста і мешканці села), соціально-демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери), соціально-етнічні (сім’я, рід, плем’я, народність, нація, етнос). Для К.Маркса основним критерієм соціального структурування було відношення до засобів виробництва, до власності. На цьому ґрунтується класовий поділ суспільства – на рабів і рабовласників, селян і феодалів, пролетаріат і буржуазію. У сучасній соціології поряд з поняттям «клас» вживається термін «страта». Теорія стратифікації виділяє певні верстви і спільноти (страти) за ознаками культури, освіти, стилем життя, родом занять тощо. Так, М.Вебер включає в число таких ознак, крім відношення до власності і рівня прибутку, відношення до влади і соціальний престиж. У процесі багатогранної життєдіяльності людей складаються певні суспільні відносини. Вони охоплюють всі сфери суспільного життя та діяльності. Матеріально-економічні відносини включають в себе виробничі відносини, технологічні, відносини розподілу, обміну. Соціально-політичні відносини – це політичні, правові, моральні, класові, національні, соціально-групові. Духовно-культурними відносинами є моральні, релігійні, художньо-естетичні, наукові. Вирішальним моментом у структуруванні соціуму на сфери життєдіяльності є ті три основних чинники, завдяки яким стало можливим саме існування суспільства: трудова діяльність, колективність ідуховність.

Економічна сфера є вихідною структурою суспільства. Основне призначення суспільства – відтворити існування живих людських істот, які є субстратом суспільства.