Адаптивний потенціал людини до зовнішнього середовища
У відповідь на дію різних факторів зовнішнього середовища організм реагує певними пристосувальними реакціями, які забезпечують збереження гомеостазу, а відповідно, і життя.
Жити – означає пристосовуватись, тобто адаптуватись. В основі адаптації (від adaptation – пристосування) лежить зміна обміну речовин, функцій і структури органів і систем.
Деякі фактори навколишнього середовища викликають комплекс однотипних змін. Таким чином, при адаптації до певних факторів можливо набути підвищеної резистентності до дії інших, наприклад, пристосування до гіпоксії збільшують витривалість до холоду, фізичного навантаження тощо. Це явище отримало назву підвищення неспецифічної резистентності або перехресна адаптація.
Будь-які фактори, які підвищують функціональну активність органів і систем організму, викликають схожий наслідок, а саме: виникає дефіцит енергетичних ресурсів (макроергів), посилюється процес фосфорилювання, мобілізуються запаси, зокрема глікогену. Така зміна енергетичного обміну є сигналом для генетичного апарата клітин, що прискорює синтез нуклеїнових кислот та білків, більшого утворення мітохондрій та ферментів. Завдяки цьому збільшується синтез АТФ, зростає об’єм клітин, вони починають розмножуватись. Усе це забезпечує кращу адаптацію організму до дії неспецифічних факторів середовища. Таким чином, активація генетичного апарату клітин через дефіцит енергії забезпечує зростання енергетичного потенціалу, а це є підґрунтям підвищення неспецифічної резистентності.
Така схожість у механізмах адаптації дозволяє організму пристосуванням до дії одного фактора стати більш стійким до дії інших факторів. Тому фізично треновані люди стійкіші до умов гіпоксії, змін температури навколишнього середовища, крововтрати, радіації, збудників тощо.
Хвороба наступає тоді, коли в організмі в цілому або в окремих його органах і системах завдяки різним причинам різко обмежена або втрачена здатність до пристосування (адаптації).
Таким чином, розвиток хвороби зумовлений порушенням взаємовідносин між організмом та навколишнім середовищем.
Людина є практично здоровою, поки її адаптаційні можливості відповідають потребам навколишнього її середовища. Хвороба наступає тоді, коли ці вимоги перевищують адаптаційні можливості людини.
Здоров’я і трудова активність
Зміцнення здоров’я, розвиток фізичних сил підвищують загальну життєдіяльність організму та сприяють підвищенню продуктивності в розумовій діяльності людини. Функціональний стан має безпосередній зв’язок з виробничою підготовкою та виробляє в людині якості, необхідні для високопродуктивної праці та трудової активності: правильну поставу, координованість рухів, уміння діяти економно, не витрачаючи зайвої енергії, швидко входити у потрібний темп роботи.
У сучасному виробництві працівники постійно взаємодіють із різними об’єктами і явищами навколишнього середовища (предмети та засоби праці, приміщення та споруди, атмосферні явища, світло, земля, рослини, тварини тощо). Серед усього цього розмаїття факторів зустрічаються і такі, які при певних умовах можуть несприятливо впливати на людину. Тому на сьогоднішній день людині не обійтися без загальної витривалості організму, його стійкості, здатності протистояти емоційним навантаженням – усьому, що відповідає за високу розумову та фізичну працездатність, трудову активність, за пристосування до умов, що змінюються.
Найкраще проявляється працездатність людини в умовах функціонального комфорту, тобто коли засоби й умови праці конкретної людини цілком відповідають її функціональним можливостям, а сама діяльність викликає позитивне емоційне ставлення. Це забезпечує досить високу активність та оптимальну мобілізацію наявних нервових і психічних функцій людини.
Проте створити ідеальні умови будь-якому видові людської діяльності неможливо, завжди існують більші або менші, зовнішні або внутрішні перешкоди, які позначаються на стані функціонального комфорту та вцілому на здоров’ї. Це може призвести до стресу, монотонічного стану, фрустрації та тривоги (занепокоєння).
Монотонія (від monos – один, єдиний, tonos – напруга, наголос) – стан, який виникає через зниження тонусу нервової системи, тобто він є протилежним стресу. Характеризується зниженням рівня життєдіяльності при тривалій дії одноманітних подразників. Проявами робочої монотонії є притуплення уваги, пильності, кмітливості (тямущості), ослаблення волі, сонливість, емоційне незадоволення.
Фрустрація (від frustratio – невдача) – це психологічний стан, який виникає внаслідок незадоволення власною професією (працею), її змістом і наслідками. Якщо у реальності досягти бажаної мети людині не вдалося, то вона дає вихід своєму невдоволенню шляхом утечі у світ фантазій або агресивною поведінкою.
Зменшення або повне зниження працездатності є втомою. А стомленість – це суб’єктивне відчуття втоми. Якщо, не звертаючи уваги на втому, робота продовжується, то виникає виснаження. Воно може бути гострим або хронічним. Гостре виснаження – це різке зниження працездатності відразу після виконання важкої роботи, а хронічне - внаслідок недостатнього відпочинку та відновлення сил після попереднього періоду напруженої або важкої праці. Виснаження часто буває у спортсменів після тривалих або надмірних тренувань.
Відпочинок – це стан спокою або особливий, специфічний організований вид діяльності, який знімає втому та сприяє відновленню працездатності, трудової активності. Тому відпочинок може бути пасивним та активним.
Активний відпочинок – це коли людина виконує інший вид роботи, який відрізняється від її звичної праці. Так, наприклад, інтенсивну розумову роботу слід замінити фізичною активністю та навпаки.
Праця, посильна робота є найбільш потужним стимулом людської активності, а ступінь розвитку самої потреби у праці є основною ознакою культури людини.