«Затверджую»

Зав. каф. СМБА, к.мед.н., проф.

О.В. Пєшкова ____________

Протокол № __ від «___» __________20__р.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для проведення практичного заняття № 2

з навчальної дисципліни «Загальна теорія здоров’я»

ТЕМА

Санологія і нова парадигма охорони здоров’я

Навчальний потік

для студентів 2 курсу

галузь знань 0102 – Фізичне виховання, спорт і здоров’я людини

напрям підготовки 6.010203 Здоров’я людини

рівень підготовки бакалавр зі здоров’я людини

Навчальні та виховні цілі: ознайомити студентів з санологією та новою парадигмою охорони здоров’я

Навчальні питання і розподілення часу:

Вступ – 5 хв.

1. Три стратегії «протиепідемічної революціїї» - 15 хв.

2. Санологія, як медичний розділ валеології – 15 хв.

3. Об’єкт санології – 10 хв.

4. Основні завдання санології – 15 хв.

5. Методологічні основи санології – 15 хв.

Підведення підсумків заняття – 5 хв.

Навчально-матеріальне забезпечення

Слайди, презентація

Навчальна література

1. Апанасенко Г.Л. Санологія (иедичні аспекти валеології): [підручник для лікарів-слухачів закладів післядипломної освіти] / Г.Л. Апанасенко, Л.А. Попова, А.В. Магльований. – Львів, ПП «Кварт». 2011.– 303 с.

2. Бобрицька В.І. Валеологія: [навч. посібник для студентів вищих закладів освіти]: В 2 ч. / В.І.Бобрицька, М.В.Гриньова [та ін.] / за ред. В.І.Бобрицької. – Полтава: “Скайтек”, 2000. – Ч.2. – 160 с.

3. Бобрицька В.І. Валеологія: [навч. посібник для студентів вищих закладів освіти]: В 2 ч. / В.І. Бобрицька, М.В. Гриньова [та ін.] / за ред. В.І. Бобрицької. – Полтава: “Скайтек”, 2000. – Ч.1. – 146 с.

4. Брахман В.И. Валеология – наука о здоровье / В.И. Брахман. – М.: ФИС, 1990.

5. Вайнер Э.Н. Валеология: [учебник для вузов] / Э.Н. Вайнер. – М.: Флинта: Наука, 2007. – 416с.

6. Валецька Р. О. Основи валеології: [підручник] / Р.О. Валецька. – Луцьк: Волинська книга, 2007. – 348 c.

7. Грибан В.Г. Валеологія: [підручник] / В.Г. Грибан. - К.: Центр учбової літератури, 2008. – 214 с.

8. Основы валеологии. В трех книгах / [под общей редакцией академика В.П. Петленко].- К.: Олимпийская литература, 1998. – Т.1. – 444 с., Т.2. – 1999. – 351 с, ТЗ. – 1990. – 447 с.

Методичну розробку для проведення практичного заняття розробив

старший викладач Мелешков В’ячеслав Олександрович

Методична розробка обговорена та схвалена на засіданні кафедри

Протокол від _______ _______________ 20____р. № ____________

Вступ

Найбільш очевидний і ортодоксальний шлях використання досягнень медицини в охороні здоров’я – вдосконалення лікувально-діагностичних заходів. Цей шлях простежується по ходу всієї історії розвитку охорони здоров’я. Він не викликає сумніву в своїй правомірності. Основні засоби, що виділяються бюджетом охорони здоров’я, йдуть якраз на лікування хворих. Але цей шлях, як виявилося, відіграє незначну роль у загальному комплексі факторів, що визначають стан здоров’я населення.

Канадський міністр охорони здоров’я М. Лалонд в 1974 році опублікував свою знамениту доповідь «Новий підхід до збереження здоров’я канадців», е якому представив підтвердження того, що традиційна система охорони здоров’я і медицина взагалі відіграють зовсім не головну роль у комплексі чинників, які визначають здоров’я людини. Незважаючи на щорічне збіль­шення фінансування охорони здоров’я, наукових досліджень, зростання кількості лікарів і удосконалення лікувально-діагностичних заходів показ­ники здоров’я населення не поліпшуються відповідно до витрачених зу­силь. Було чітко сформульовано тезу про те, що головним чинником, який найбільшою мірою зумовлює стан здоров’я людей, є не рівень медичного обслуговування, а їх спосіб життя. Ця доповідь заклала нові уявлення в розуміння проблеми здоров’я населення, оприлюднила для політиків та широкої громадськості принципові основи нової системної діяльності на користь індивідуального і суспільного здоров’я. Ця діяльність отримала назву «Health promotion» – (буквально – «сприяння здоров’ю»), іншими словами – формування здорового способу життя (ЗСЖ). Було розпочато докорінне реформування системи охорони здоров’я за трьома основними напрямками:

• створення спеціальної державної структури, яка відповідає за формування здорового способу життя населення;

• розробка та проведення спеціальних програм досліджень, інформування населення і спеціалістів-медиків, просвітництво населення стосовно проблем здоров’я і формування ЗСЖ;

• охоплення практичними заходами щодо формування ЗСЖ дедалі більшої кількості населених пунктів.

Державний орган був створений у складі Міністерства національного здоров’я Канади в 1978 році і отримав назву «Федеральне управління з питань формування ЗСЖ». Проголошення фактично нової ідеології охорони здоров’я було позитивно сприйнято ВООЗ, що проявилося у проведенні під егідою цієї авторитетної організації циклу досліджень і заходів у різних країнах.

За ініціативою ВООЗ була розпочата міжнародна компанія під назвою «Здоров’я для всіх», у рамках якої досліджувалася, систематизувалася, узагальнювалася і оприлюднювалася інформація про існуючу загрозу антропологічної катастрофи. «Алма-Атинська декларація» (1978 p.), «Оттавська хартія» (1986 p.), «Аделаїдські рекомендації» (1988 p.), зустріч країн-членів ВООЗ під гаслом «Заклик до дії: пропаганда ЗСЖ у країнах, що розвиваються» (1989, Женева), Сундсвальська конференція (1991 p., Швеція), «Люблянська хартія» (1996 p.), Джакартська конференція (1997 р.) – ось неповний перелік результатів діяльності ВООЗ у галузі формування ЗСЖ. На 51-й сесії ВООЗ (травень 1998 р.) країни-члени ВООЗ звернулися до всіх народів і урядів із закликом прийняти та реалізувати концепцію «Здоров’я для всіх у 21-му столітті». Цей документ виступає як посібник з політики і стратегії досягнення здоров’я для населення всіх країн.

Аксіомою формування ЗСЖ стало положення про те, що умови і перспективи збереження здоров’я населення можна забезпечити тільки за умови спільної скоординованої діяльності всіх зацікавлених сторін: уряду, органів охорони здоров ’я, інших сфер і галузей суспільно-економічного життя суспільства, недержавних організацій, місцевих органів самоврядування, промисловості, засобів масової інформації тбщо.

У той же час вчення про ЗСЖ, будучи соціальною проблемою, не спроможне виділити індивідуальне здоров’я в самостійний предмет дослідження, що не дозволяє в процесі оздоровчих заходів «керувати» здоров’ям. У результаті заданими експертів ВООЗ за десятиліття 2005-2015 р р. смертність від хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ) у світі знову збільшиться на 17 %, від інфекцій – на 3 %. В останні десятиліття все більше з’являється як зарубіжних, так і вітчизняних наукових публікацій, що свідчать про недостатність регламентованих для профілактики ХНІЗ заходів: при реалізації повноцінних профілактичних програм смертність у групах спостереження не тільки не зменшується але, в ряді випадків, і збільшується.