4. Реальність буття та небуття.
Будь-яке філософське міркування починається з поняття про буття. Питання про те, що таке буття, постійно є присутнім у будь-якому філософствуванні. Воно виникло разом із зародженням філософії і буде постійно супроводжувати її, поки буде існувати мисляче людство. Це вічне питання. І глибина його утримання невичерпна.
Під буттям у самому широкому змісті цього слова мається на увазі гранично загальне поняття про існування, про існуюче взагалі. Буття і реальність як всеохоплючі поняття - це синоніми. Це і матеріальні речі, це і всі процеси (фізичні, хімічні, геологічні, біологічні, соціальні, психічної, духовні), це їх властивості, зв'язки і відношення. Плоди фантазії, казки, міфи, навіть марення хворої уяви - усе це теж існує як різновид духовної реальності, як частина буття. Антитезою буття є Ніщо.
Буття і Ніщо не можуть існувати одне без одного: якщо їх розділити так, щоб вони не могли переходити одне в одне, то усе зникнуло б. Чому? А тому що перестало б рухатися: суще позбавилося б одного зі своїх фундаментальних і невід'ємних атрибутів, без якого воно розсипалося б у «пил небуття».
Небуття́ — відсутність, заперечення буття, неіснування взагалі, неіснуюча реальність, абсолютний початок усього сущого. Ніщо — спосіб існування небуття. За Демокрітом небуття знаходиться серед буття, наповнюючи і пронизуючи його.
Небуття — онтологічна категорія, що є запереченням поняття «буття». Складність осмислення «небуття», зазначена у свій час ще Парменідом, полягає в наступному: в загальному сенсі, небуття — це відсутність, проте опис відсутності має спиратися на якісь ознаки, а наявність ознак, у свою чергу, обумовлює наявність об'єкта опису. Таким чином, виникає парадокс наявності відсутності.
Парменід, родоначальник елейської філософської школи, вперше поставив проблему усвідомлення буття, проводить пряму відповідність між останнім і реальністю. Протиставляючи буття небуттю, Парменід відмовляє небуттю у самій можливості існування. Відповідно до вчення елейської школи, небуття не існує, внаслідок цього його не можливо помислити, описати раціонально: («Можна лише щось говорити і мислити, що є: буття адже Є, а ніщо НЕ Є.»)
Розвиток філософії атомістів, головним чином завдяки Демокріту і Левкіппу, приніс нове сприйняття поняття «небуття». Тут небуття розглядалося як «порожнеча» (ніщо), і за ним визнавалося право на існування в реальності. Знаменитий постулат Демокріта свідчив, що буття не реальніше, ніж небуття. Атомісти сприймали небуття як якийсь простір, протяжність.
З розвитком діалектичної філософії Платона знову виникає питання про існування небуття. Оскільки діалектика Платона мала на увазі перехід об'єкта в щось інше, то буття має переходити в небуття. Таким чином було вироблено тезу про існування небуття, необхідність якого дорівнює необхідності існування самого буття.
Християнство проповідує буття, (вічне життя), можливе тільки із самого початку. І завжди існував Бог, який завжди мав задум про світ і в певний момент вічності створив небуття (ніщо). З цього небуття Бог потім і створив усіх ангелів і матеріальний Всесвіт.
Згідно з даними сучасної фізики, античне розуміння небуття як порожнього простору позбавлене сенсу.
Всі конкретні форми існування матерії, наприклад, самі міцні кристали, гігантські зоряні скупчення, ті або інші рослини, тварини і люди, як би випливають із небуття (їх саме от таких колись не було) і стають наявним буттям. Але їхнє буття ніколи не сприймається так, щоб водночас убачалася неможливість їх небуття. Буття речей, як би багато часу воно не продовжувалося, приходить до кінця і «спливає» у небуття як дана якісна певність, наприклад, саме ця людина. Перехід у небуття мислиться як руйнація даного виду буття і перетворення його в іншу форму буття. Точно так виникаюча форма буття є результат переходу однієї форми буття в іншу: безсвідома спроба уявити собі самостворення усього з нічого. Отже небуття мислиться як відносне поняття, а в абсолютному змісті небуття немає. Спробуйте уявити собі небуття, і ви зрозумієте, що це нездійсненна задача: у свідомості буде витати якась форма буття, якесь Щось. Людина в цій спробі буде весь час блукати в предметній або духовній реальності. Абсолютне буття протистоїть небуттю як тому, що було і чого вже немає або ще не стало, а може, і ніколи не стане.
Таким чином, погляди сучасної фізики на небуття в матеріальному світі Всесвіту близькі до точки зору Парменіда: «небуття немає».