3. Проблема взаєморозуміння.

Взаєморозуміння передбачає наявність двох рівнів глибини стосунків, соціальної перцепції та взаємодії: 1) усвідомлення мотивів і мети поведінки партнера; 2) внутрішня згода з цими мотивами та метою, за певних обставин - пряме схвалення їх.

У першому випадку, наприклад, викладач може розуміти, що студент не виконав домашнього завдання, бо йому, з огляду на специфіку юнацького віку, хотілося цікаво, емоційно насичено провести час із друзями, проте "прийняти" таку поведінку він не зможе. Виходячи зі своєї соціальної позиції, педагог цілком слушно вважатиме, шо юнак має вміти правильно розподіляти свій час і не нехтувати навчанням заради розваг.

У другому випадку, скажімо, сам викладач може розуміти і погоджуватись з тим, що в цілому навіть обдарований студент не в змозі приділяти стільки ж уваги і часу навчальній підготовці скільки хотілося б викладачеві.

Пізнаючи інших людей, суб'єкт пізнає і самого себе, формується як особистість. Студент, оцінюючи успішність товаришів у навчанні, не може не порівнювати їх зі власними успіхами і здібностями; оцінюючи доброзичливість чи недоброзичливість у взаєминах одногрупників, неминуче намагатиметься зробити висновок щодо власних рис характеру. Залежно від своїх ціннісних орієнтацій він прагнутиме коригувати поведінку в стосунках з оточуючими.

Важливе значення в міжособистісному сприйманні має соціально-психологічна ідентифікація - вміння зрозуміти іншу людину, уподібнивши себе їй, тобто вміння стати на її позицію. Це допомагає краще зрозуміти партнера зі спілкування.

З ідентифікацією тісно пов'язана емпатія - емоційний аспект розуміння іншої людини, здатність емоційно відгукнутися на її проблеми, переживати разом з нею. Емпіричний досвід доводить, шо високий авторитет у своїх вихованців має лише той викладач, який захоплюється разом з ними тією чи іншою справою, сумує з приводу невдач і радіє з досягнутих успіхів.

Як уже згадувалося, одним з основних психологічних феноменів міжособистісного сприймання є соціально-психологічна рефлексія - усвідомлення суб'єктом того, як він сприймається оточуючими. Л.С. Виготський зазначав: "Особистість стає для себе тим, що вона є в собі, через те, що вона являє собою для інших". Наприклад, викладачам добре відомо, що в більшості навчальних груп є свій "штатний гуморист". Нерідко на такого учня "працює" уся група, підказує жарти, опосередковано зумовлює відповідні дії, вчинки, лінію поведінки взагалі. Студент поступово звикає до свого статусу, це накладає відбиток на всю систему його особистісних якостей і визначає лінію поведінки і в подальшому житті.

Зміст міжособистісного сприймання обов'язково включає в себе інтерпретацію поведінки іншої людини. У буденному житті суб'єкту, як правило, не вистачає інформації про мотиви дій і вчинків оточуючих, і тоді він вдається до приписування (атрибуції) причин їх поведінки.

Приписування здійснюється або на основі подібності поведінки партнера зі спілкування з якимось іншим зразком, що мав місце в минулому досвіді суб'єкта сприймання, або на основі аналізу власних мотивів, відповідних конкретній ситуації. В такому разі може діяти механізм ідентифікації.

Знання змісту та механізмів міжособистісного сприймання значною мірою полегшує налагодження комунікативних контактів і допомагає ефективніше рухатись у бажаному напрямі.