4. Базисні умови поставки товару.

Базисними умови зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу є тому, що встановлюють базис ціни залежно від того, чи включаються витрати на транспортування в ціну товару, чи ні. Базисні умови визначають:

1. Хто і за чий рахунок забезпечує транспортування товарів по території країн продавця, покупця, транзитних країн, а також при перевезенні товару морським, річковим і повітряним транспортом;

2. Становище вантажу по відношенню до транспортного засобу, що визначає обов”язок продавця за встановлену в контракті ціну доставити вантаж у певне місце або повантажити товар на транспортний засіб, або підготувати його до навантаження, або передати транспортній організації;

3. Обов”язки продавців щодо пакування та маркування товарів, а також обов”язки сторін зі страхування вантажів;

4. Обов”язки сторін щодо оформлення комерційної документації відповідно до існуючих у практиці міжнародної торгівлі вимог;

5. Де і коли переходять від продавця до покупця права власності на товар;

6. Заходи, пов”язані з ризиком випадкової втрати чи пошкодження товару, а також витрати, які можуть виникнути у зв”язку з цим.

Базисні умови спрощують складання і узгодження контрактів, допомагають контрагентам знайти способи розподілу відповідальності та вирішення неузгодженостей. Особливості базисних умов регламентовані міжнародною практикою. Міжнародна торгова палата розробила і випустила в 1953, 1980, 1990 рр. “Міжнародні правила тлумачення торгових термінів” ІНКОТЕРМС.

Подані в ІНКОТЕРМС торгові терміни становлять універсальний набір умов, знання та застосування яких полегшує здійснення торгових операцій. Однак, слід враховувати, що використання правил ІНКОТЕРМС має низку особливостей. По-перше, ІНКОТЕРМС не регулює наслідки, які може мати контракт щодо права власності на товар і не містить засобів правового захисту у разі порушення контракту однією зі сторін. По-друге, тільки пряме посилання на застосування умов ІНКОТЕРМС у тексті контракту є підставою для тлумачення цього контракту відповідно до ІНКОТЕРМС. По-третє, при наявності у контракті посилання на умови ІНКОТЕРМС і статей, які суперечать їм, або обмежують їх, такі статті є превалюючими.

Вживаний при позначенні базисних умов термін “франко” походить від франц. слова “вільно”. Він означає, що покупець є вільним від ризику і всіх витрат на доставку до пункту, позначеного словом “франко”. У контрактах після позначення базисної умови вказується назва географічного пункту. Цими пунктами можуть бути морські та річкові порти, залізничні станції, аеродроми, склади, місце перебування продавців, покупців, бірж, аукціонів, прикордонні пункти, тощо.

У вересні 2010 року Міжнародна торгова палата оголосила про випуск нової редакції правил щодо використання національних і міжнародних торгових умов Incoterms 2010. Ці правила, які застосовуються компаніями при проведенні численних операцій по всьому світу, набули чинності 1 січня 2011 року.

Incoterms 2010 - це остання редакція міжнародних стандартних правил з тлумачення найширше використовуваних торгових умов в галузі зовнішньої торгівлі, які регламентують момент передачі права власності на товар і всіх пов'язаних із цим ризиків.

Загальна кількість термінів порівняно у новому Інкотермс скорочена з 13 до 11. Також у Правилах з'явилися 2 нових умови: DAT (Постачання на терміналі) і DAP (Постачання в пункті). Крім того, нова версія містить невелике керівництво до кожної умови, щоб допомогти користувачам Правил Incoterms 2010 вибрати потрібну умову.

У Incoterms за версією 2000 року умови поділялись на 4 групи. Нова версія 2010-го року поділ на групи скасовує.

Загальний перелік умов Інкотермс-2010.

Усі умови можна розділити на 4 категорії:

Категорія E – Обов’язки продавця обмежуються поставкою товару у розпорядження покупця. Ця категорія регламентує зобов”язання покупця та продавця при здійсненні поставки тільки на умові “франко-завод” (EXW). За цієї умови зобов”язання продавця вважаються виконаними після того, як він надав покупцеві товар на своєму підприємстві. Продавець не відповідає за навантаження товару на наданий покупцем транспортний засіб або очистку товару від мита на експорт, якщо не обумовлено інше. Покупець бере на себе всі витрати та ризик, пов”язані з перевезенням товару з підприємства продавця до місця призначення. Ця умова передбачає мінімальні зобов”язання для продавця.

Категорія F – Обов’язки продавця обмежуються відправкою твоару, основне перевезення ним не оплачено.

До цієї категорії відносять умови:

“Франко-перевізник” - FCA;

“Франко - вздовж борту судна” - FAS;

“Франко - борт судна” - FOB.

Відповідно до цих умов вважається, що продавець виконав свої зобов”язання після того, як передав товар перевізнику згідно з інструкціями, отриманими від покупця. Ці умови передбачають, що в обов”язки покупця входить вибір перевізника, укладення з ним договору перевезення. Продавець повідомляє покупця про готовність товару до відвантаження, після чого покупець укладає договір перевезення і дає продавцеві інструкції з приводу того, кому, коли і як передати куплений товар. Тому у контрактах, укладених на F-умові, вся ця процедура повинна бути визначена якомога ясніше для обох сторін.

Умова “франко-перевізник” застосовна для перевезень будь-яким видом транспорту. При цьому під терміном “перевізник” розуміють не лише фірму, яка справді виконує перевезення вантажів, але і ту, яка забезпечує здійснення перевезень, бере на себе зобов”язання щодо перевезення товару. Такі фірми називаються експедиторськими.

Категорія С – Продавець організовує і оплачує основне перевезення без прийняття на себе пов’язаних з цим ризиків. Вона включає такі умови:

“Вартість і фрахт” - CFR;

“Вартість, страхування і фрахт” - CIF;

“Доставка оплачена до ...” - CPT;

“Доставка та страхування оплачені до ...” - CIP.

За цими умовами продавець самостійно укладає договір перевезення, оплачує перевезення до вказаного у контракті місця прийому товару покупцем, а також повідомляє покупця про деталі відправки та очікуваний час прибуття вантажу в узгоджене місце.

За контрактами на С-умовах продавець звільняється від відповідальності та ризику в момент передачі товару перевізнику у своїй країні, хоч і зазнає витрат на доставку товару у країні-покупця. Продавець зобов”язаний оплатити перевізнику всю вартість транспортування товару, незалежно від того, чи фрахт повинен бути оплаченим до навантаження товару, чи оплата допускається після його доставки у місце призначення.

Якщо доставка товару потребує перевантажень у проміжних пунктах, то продавець може укласти кілька договорів перевезення. Він повинен оплатити всю вартість доставки до місця призначення, включаючи вартість перевантажень товару. Але якщо перевантаження спричинене необхідністю уникнути наслідків непередбачених обставин (природні явища, страйки, урядові акти, війна), то додаткові витрати повинен нести покупець.

Укладаючи контракт, сторони мусять домовитися про те, хто оплачуватиме навантаження товару у місці призначення. При перевезенні товару на регулярних судноплавних лініях у вартість фрахту, як правило, вже входить вартість навантаження. Тому ці витрати автоматично несе продавець.

Категорія D – Доставка. Витрати і ризики продавця максимальні. Вона включає такі умови:

“Доставлено до місця” - DAР;

“Доставлено на термінал” - DАТ;

“Доставлено зі сплатою мита” - DDP.

Загалом умови групи D є найпривабливішими для покупця, оскільки продавець зобов”язаний доставити товар у вказане місце, беручи на себе всі витрати та ризик щодо поставки товару. Тому контракти на D-умовах відносяться до групи “доставкових контрактів”, тоді як контракти на С-умовах називаються “відвантажувальними контрактами “.

З усіх базисних умов учасники зовнішньоекономічних угод надають перевагу умовам ФОБ і СІФ, а в практиці міжнародної торгівлі ціна ФОБ розглядається як експортна ціна товару, ціна СІФ - як імпортна.

Поставка товару на цих умовах вигідна для продавця, оскільки ризик випадкової втрати чи пошкодження товару з моменту навантаження товару на судно і отримання коносаменту переходить на покупця. До того ж, уклавши угоду на умовах СІФ, продавець має змогу фрахтувати судно на свій розсуд, отримуючи тим самим додатковий прибуток за рахунок різниці між вартістю фрахту, закладеної в ціні та фактично сплаченою фрахтівнику, а також за рахунок використання зафрахтованого тоннажу для перевезення зворотнім рейсом своїх імпортних вантажів.

Загалом же, Одинадцять термінів Інкотермс 2010 можна розділити на дві окремі групи:

Перша група включає сім термінів, які можуть бути використані незалежно від обраного способу перевезення і незалежно від того, використовується один або декілька видів транспорту. До цієї групи відносяться терміни EXW (Франко завод), FCA (Франко перевізник), CPT (Перевезення оплачена до), CIP (Перевезення і страхування оплачені до), DAT (Постачання на терміналі), DAP (Постачання в місці призначення) і DDP (Постачання з оплатою мита). Вони можуть бути використані, навіть якщо морське перевезення взагалі відсутнє. Разом з тим важливо пам'ятати, що ці терміни можуть бути застосовані, коли частково при перевезенні використовується судно.

У другій групі термінів Інкотермс 2010 обидва - пункт поставки і місце, до якого товар перевозиться покупцем, є портами, і тому ці терміни іменуються «морські та внутрішні водні правила». У цю групу входять терміни FAS (Вільно вздовж борту судна), FOB (Вільно на борту), CFR (вартість і фрахт) і CIF (вартість, страхування і фрахт).У трьох останніх термінах опущено будь - яка згадка поручнів судна (the ship's rail) як пункту поставки, так як товар вважається поставленим, коли він перебуває «на борту» судна. Це більш точно відображає сучасну комерційну реальність та виключає уявлення про те, що ризик переміщається взад-вперед відносно уявної перпендикулярної лінії.