13.Охарактеризувати наукові знання Давнього Єгипту.

Єгипет – це один із найдавніших центрів цивілізації в Пн-Сх регіоні африканського континенту.4-3тис. до н.е. склалася держава Давніх єгиптян,існувала в долині Нілу, до І тис. до н.е.,захоплена Римом. Єгиптяни називали свою країну Кемет (чорна земля). Клімат не дуже приємний вітри,суховії,відсутність дерев,в будівництві переважає вапняк,камінь. В Єгиптi виникли елементарнi алгебраїчнi уявлення. Геометрія займала особливе місце. Iснували знання в галузi планiметрii та стереометрii. Підтвердженням цього є точність будівництва пірамід, палаців, скульптурних монументів. Сiрiйський фiлософ Ямвлiх (4-3 ст. до н.е.) вiдзначав, що у єгиптян багато геометричних розв’язань, тому що ще за давнiх часiв з-за повенi Нiлу i спаду води вони вимушенi були все вимiряти. На основі спостережень за небесними світилами ними створено сонячний календар. Припускають, що перший календар увів єгипетський жрець Імхотеп. Тридцятиденний мiсяць був подiлений на декади. Рiк мiстив 36 декад. Вони присвячувались особливим божествам - сузiр'ям. Наприкiнцi року до них додавали ще 5 днiв. Такий календар сприяв потребам сiльского господарства. Внеском в астрономiю став подiл доби на 24 години. Єгиптяни створили карту неба, згрупували зiрки та сузiр’я.В Єгипті вважали,що світ являє собою хаос.Хаос – це ніби пучина вод.З неї вишли Боги. Небо,це водна поверхня. Древньоєгипетські лікарі займались діагностикою. Лікар одночасно був жрецем і магом, що є характерною рисою для всього Сходу, де не існувало чіткої межі між медициною і релігією. Але саме у Древньому Єгипті вперше у світовій історії виникла реальна медицина в сучасному розумінні цього слова. В основу європейської медицини покладено древньоєгипетську медицину. Широко розповсюджений звичай бальзамування сприяв знайомству з анатомією людського тіла і розвитку такої галузі медицини, як, наприклад, хірургія. Для муміфікації людського тіла єгиптяни використовували натрон. Аналіз показав, що він містить карбонат і бікарбонат, хлорід і сульфат натрію. В процесі муміфікації вони виймали мозок через ніздрі і занурювали тіло в натрон на 70 днів. Великим досягненням стародавньоєгипетської культури був винахід писемності. Для письма на камінні єгиптяни використовували особливі знаки – ієрогліфи, а на папірусі – спрощений скоропис.

.

14.Охарактеризувати наукову думку Давної Індії.

Культура Стародавньої Індії пройшла у своєму розвитку кілька основних етапів:

Протоіндійська цивілізація (ІІІ-ІІ тис до н.е)

Арійський період (середина ІІ-середина І тис до н.е.)

Період династії Маур’їв (ІV-I ст. до н.е)

Кушано-гуптський період (І ст. – VI ст до н.е.)

Особливістю міського будівництва була упорядкованість, тобто споруджували за планом (широкі, прямі вулиці, що пересікалися під прямим кутом). Головні вулиці розміщувалися паралельно одна до одної, ширина їх досягала 10 м. У "верхньому місті" жили адміністратори і жерці, у "нижньому" — інше населення. Багаті люди зводили будинки в 2—3 поверхи. Прокладали керамічні водопровідні труби. основною діяльністю населення Стародавньої Індії було іригаційне землеробство, що ґрунтувалося на використанні водоналивного колеса. З найдавніших часів індійці вирощували пшеницю, ячмінь, рис, бобові, дині, бавовник, льон, цукрову тростину. Ще у ведійську добу (XIII— VII ст. до н. е.) населення Північно-Східної Індії завдяки тропічному клімату та вдалій сівозміні навчилося збирати 2—3 врожаї щороку Із найдавніших часів важливе господарське значення мало також тваринництво. Вже за ведійської доби в долині Гангу функціонували велетенські тваринницькі ферми, розраховані на десятки тисяч голів великої рогатої худоби. Населення країни тримало багато корів і буйволів не лише тому, що харчувалося переважно молочними продуктами, а й щоб мати тяглову силу для багаторазового спушування ґрунтів, переплетених корінням ліан (в індійський плуг впрягали одразу по шість буйволів)  І тис. до н. е. — І тис. н. е. У цей період ткачі виробляли на архіпримітивних ручних верстатах найтоншу бавовняну тканину. Центрами ткацтва були міста Варанас, Матхура, Удджайн. За межами країни славилися золототкана індійська парча, вироби зі слонової кістки. Мечі з індійської сталі носили перські царі. У хараппську добу (XXIII—XVIII ст. до н. е.) в Індії розвивалися гончарство, будівництво, ткацтво, ковальство, суднобудування, виробництво фаянсу та скляного посуду тощо.