20.Класифікація мов світу.Генеалогічна класифікація мов.Індоєвропейська сім’я мов.Питання про загальну спорідненість мов.

На світі існує дуже багато мов, тому проблема їх групування є однією із найскладніших у лінгвістиці. Мови класифікують за генеалогічними зв’язками, типом організації і суспільним статусом, поширеністю.

Генеалогічна (грец. родовід) класифікація мов – групування мов за спорідненістю.

Ця класифікація мов передбачає виокремлення мовних сімей – сукупності мов, основою яких є одна прамова. Мовну сім’ю поділяють на групи за ступенем спорідненості, в яких можуть розрізняти ще й підгрупи. Нині у світі існує майже 200 мовних сімей, кожна з яких включає від однієї мови до кількох сотень мов. Найчисленнішими за кількістю носіїв є такі мовні сім’ї: індоєвропейська, китайсько-тибетська, афразійська, австронезійська, конгокордофанська, дравідська, японська, тюркська, австразійська, корейська, фінно-угорська, нілосахарська, андо-екваторіальна, кавказька, монгольська, тунгусо-маньчжурська.

Індоєвропейська мовна сім’я. Мовами цієї сім’ї розмовляє більше 2 млрд. осіб. До неї належать усі мови, що виконують функцію світових мов. У індоєвропейській сім'ї існують такі мовні групи: індійська, іранська, грецька, вірменська, італійська, романська, кельтська, германська, іллірійська, албанська, балтійська, слов’янська, тохарська, анатолійська.

21.Типологічна класифікація мов світу. Морфологічна класифікація мови, яку вивчаєте.

Кожна мова певним чином організована. За спільними структурними ознаками мови об’єднують у типи. Розробленням типологічної класифікації мов займається типологічне мовознавство.

Типологічна класифікація мов – групування мов за особливостями їх структури незалежно від спорідненості.

Теоретично типологічна класифікація може ґрунтуватися на будь-якому рівні мови. Нині існують розробки в галузі фонологічної та синтаксичної типології, започатковано створення лексичної типології. Оскільки фонем у мовах надто мало, а лексем надто багато, оптимальне групування мов на основі цих рівнів ускладнене. За синтаксичною побудовою теж важко об’єднати мови в однорідні типи, оскільки синтаксичні ознаки різних мов дуже складні.

Найзручнішим для типологічних досліджень є морфологічний рівень. Це зумовлене тим, що кількість морфем у мовах достатня для їх типологічного групування, до того ж морфеми більш стійкі щодо змін порівняно з іншими мовними одиницями.

22.Способи пізнання і методи лінгвістики……

Метод (від грец. теііюсіоз «шлях дослідження, пізнання») — система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці, тобто спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності.

1Методологія (від метод і грец. Іб£оз «слово, вчення») — 1) вчення про наукові методи пізнання; 2) сукупність методів дослідження, Що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки її об’єкта. У радянській науці цей термін переважно вживався в іншому (вужчому) значенні: філософська основа вчення, дослідження. У спеціально-науковому значенні слово метод означає шлях пізнання і витлумачення явищ, який

використовується в певній конкретній науці (математичні методи, соціологічні методи, лінгвістичні методи та ін.). Кожен такий метод має свою «ділянку» дослідження, своє коло вимог, свою мету. Наприклад, порівняльно-історичний метод застосовують до вивчення споріднених мов. Його метою є відкриття закономірностей розвитку цих мов. Структурний метод використовується при синхронічному вивченні будь- якої мови і має на меті дослідження структурної організації мови. Спеціальні дослідницькі методи перебувають в тісному зв’язку із загальнонауковими, залежать від них, видозмінюються під їх впливом.

Роль спеціально-наукових методів у розвитку конкретних наук є надзвичайно важливою. Дуже часто навіть виникнення науки пов’язують з появою методу. Так, зокрема, існує два погляди щодо часу виникнення науки про мову: 1) мовознавство виникло тоді, коли мова стала об’єктом наукового розгляду, тобто за декілька століть до нашої ери (у Давньому Римі, Давній

Греції і Давній Індії); 2) наука про мову виникла тоді, коли було відкрито порівняльно-історичний метод, тобто в першій чверті XIX ст. Що ж стосується нового напряму в науці, то його також, як правило, пов’язують

із виникненням нового (власного) методу, бо саме метод формує підходи до аналізу фактів. Так, порівняльно-історичне мовознавство пов’язане з

порівняльно-історичним методом, структурне — зі структурним, психолінгвістика — зі спеціальними психолінгвістичними методами, лінгвогеографія — з ареальним методом. Переважання відповідного методу в певну епоху багато в чому визначає загальний характер розвитку лінгвістичної науки, бо метод завжди перебуває в тісному зв’язку з теорією (можна стверджувати про існування єдності «метод — теорія»). Не буде перебільшенням, коли скажемо, що методом створюється предмет дослідження. Водночас потрібно зазначити, що зміна теорії (парадигми в науці) не заперечує наявних до цього наукових методів. Кожен спеціальний дослідницький метод втілюється в певну систему логічних дій ученого,

стандартизованих прийомів збору, обробки й узагальнення фактів. Таку систему прийомів, яку слід називати методикою наукового дослідження, нерідко називають методом. За висловом Б. М. Головіна, якщо метод — це шлях, який прокладають до істини, то методика — інструменти,

потрібні для розчищення цього шляху.