43.Метаморфози (видозміни) листка

Вчення про метаморфози у рослин висунув Й. В. Гете у 1790 р. Він розвивав ідею єдності всіх органів рослини, які є видозмінами (метаморфозами) листка.Метаморфози листка виникли в процесі еволюції не просто так. Вони є пристосуванням рослин до певних умов. Розглянемо це на конкретних прикладах. Цікаво, що багато видозмін листків, схожі з видозмінами пагона (стебла).

• Вусики характерні для лазаючих рослин, у яких частина листка або навіть весь листок перетворюються на нитковидні вирости. Чудовий приклад — горох посівний. У нього на вусики перетворена верхня частина рахісу та 3-7 листочків. Виноград теж має вусики, проте вони не листкового походження, оскільки, по-перше, відходять з пазухи листка, а по-друге — можуть галузитись, що властиво пагону, а не листку.

• Колючки виникають як пристосування до посушливих умов зростання, наприклад, у кактусів, таким чином зменшуються втрати води рослиною. Колючками можуть ставати закінчення жилок, рахіс, прилистки. Такі колючки захищають рослину від поїдання тваринами. Колючки пагоневого походження також легко відрізнити від листкових: вони знаходяться в пазусі листка та інколи галузяться (наприклад, колючки глоду, сливи, гледичії, барбарису — це все приклади видозмін пагону).

• Ловильні апарати, певно, найвищий ступінь спеціалізації листка. Вони властиві комахоїдним рослинам. Зростаючи на бідних ґрунтах, росичка, непентес та інші комахоїдні рослини, змушені були шукати додаткове джерело поживних речовин, а саме джерело азоту. В процесі еволюції в них виникли ловильні апарати, пристосовані для полювання на комах та інших дрібних тварин.

44.Вегетативне розмноження рослин — типова властивість рослин, яка відрізняє їх від тварин. Вегетативним розмноженням називається відтворення рослин із їх вегетативних частин, тобто з фрагментів талому, пагона, листка чи кореня.

Найскладніших та найрізноманітніших форм воно досягає у вищих і особливо у квіткових рослин.

Способи вегетативного розмноження рослин

Існують три основні способи вегетативного розмноження в природних умовах:

1. розмноження пагонами;

2. розмноження бульбами й цибулинами;

3. відокремленням частин материнського організму.

Вегетативне розмноження рослин має величезне біологічне значення.

Здатність покритонасінних до інтенсивного вегетативного розмноження відіграла немалу роль у їх успішній конкуренції з голонасінними. У багатьох випадках вегетативне розмноження стало єдиною можливою формою репродукції, яка забезпечує розселення виду й збереження генофонду.

Між розвитком спеціалізованих органів вегетативного й статевого розмноження спостерігається ряд аналогій. І ті й інші утворюються в результаті індукції, яка сприймається листками і передається з допомогою хімічних стимулів відповідним частинам рослин. Після диференціації та росту в обох випадках наступає етапдозрівання. Морфологічно як квіти, так і бульби та цибулини є видозміненими пагонами.

При утворенні бульб і цибулин, як і при цвітінні, вегетативний ріст пригнічується. Усі головні етапи фотоперіодичної реакції при утворенні органів вегетативного розмноження також близькі до фотоперіодичних реакцій квітучих рослин.

45.Вегетативне розмноження рослин у природі здійснюється шляхом: 1)поділу (одноклітинні); 2)кореневими паростками (вишня, яблуня, малина, ожина, шипшина); 3)коренебульбами (орхідея, жоржини); 4)відсадками (смородина, аґрус); 5)вусами (суниці, жовтець повзучий); 6)кореневищами (пирій, очерет); 7)бульбами (картопля); 8)цибулинами (тюльпан, цибуля, часник);

9)виводковими бруньками на листках (бріофілюм). Усі природні способи вегетативного розмноження широко використовуються людиною у практиці рослинництва, лісництва і особливо садівництва.

46. Функції квітки: 1)утворює і містить: тичинки з пилковими зернами та плодолистки (маточки) з насінними зачатками; 2)приваблює запилювачів (комах); 3)сприяє запиленню - процесу перенесення пилку з тичинок на маточки; 4)здійснює запліднення - процес злиття статевих клітин (гамет) - сперміїв із яйцеклітинами; 5)формує насінину і плід.

48-49.Суцвіття - це система видозмінених пагонів, які несуть квітки. Біологічне значення суцвіття полягає у кращому забезпеченні процесу запилення квіток.

50.За типом розгалуження 1)Прості — суцвіття, у яких на головній осі розташовуються поодинокі квітки і, таким чином, галуження не перевищує двох порядків (наприклад, у гіацинта, черемхи,подорожника та інших); 2)Складні — суцвіття, у яких на головній осі розташовуються власні (парціальні) суцвіття, тобто розгалуження досягає трьох, чотирьох і більше порядків (наприклад, у бузку, бирючини, калини та ін.). Їх також називають волоть. За типом наростання і напрямку розкриття квіток: 1)Рацемозні, ботриоїдні або ботричні (від лат. racēmus і грец. ботріон — китиця, гроно) — суцвіття, які характеризуються моноподіальним типом наростання осей і акропетальним (тобто спрямованим від підстави осі до її верхівки) розкриттям квіток (наприклад, іван-чай, грицики та ін.); 2)Цимоїди (від лат. cyma — напівзонтик) — суцвіття, які характеризуються симподіальним типом наростання осей і базипетальним (тобто спрямованим від верхівки осі до її основи) розкриттям квіток. За наявністю чи відсутністю приквіток, їх характер: 1)Фрондозні — з розвиненими зеленими приквітками (меліса лікарська, собача кропива звичайна); 2)Фрондулозні — з маленькими зеленими приквітками (льонок звичайний, фіалка); 3)Брактеозні — з лусковидними приквітками (конвалія, бузок, вишня, полин); 4)Антодії — із забарвленими великими або маленькими, сухими чи соковитими приквітками (шавлія мускатна, цмин пісковий, артишок колючий); 5)Голі — з редукованими приквітками або без них (капуста, дзвоники). Існують і перехідні форми суцвітя: фрондозно-фрондульозні, фрондозно-брактеозні тощо. За будовою верхівок головної осі та бічних паракладіїв: 1)Політелічні, відкриті, незавершені, бокоцвіті — головна та бічні осі ростуть необмежено і не закінчуються квіткою; послідовність розквітання знизу вгору, від центру до периферії (родини капустяні, вересові, зонтичні, первоцвіті, бобові, губоцвіті, ранникові, пасльонові, айстрові, злакові тощо). 2)Монотелічні, закриті, завершені, верхоцвіті — головна і бічні осі рано припиняють ріст, закінчуються квіткою, послідовність розквітання зверху донизу, від периферії до центру (родини жовтецеві, геранієві, гвоздикові, рутові, льонові, розоцвіті, товстолисті, маренові, шорстколисті тощо). За чисельністю, щільністю, компактністю квіток, орієнтацією головної осі та квіток у простор Чисельність 2-3-квіткові (двоквітковий монохазій герані болотної, триквітковий дихазій бруслини бородавчастої), Малоквіткові (суниці лісові). Багатоквіткові (дивина ведмежа). Щільність

Розлогі (марена красильна, скумпія звичайна, овес). Валькуваті (гірчак почечуйний). Вкорочені. Компактні (бобівник трилистий, сумах дубильний). Скупчені (симоній смокви, ціацій молочаю, колосок шовковиці). Густоквіткові. Щільні (гірчак зміїний). Видовжені. Компактність квіток Рідкоквіткові. Розріджені (рутвиця). Переривчасті (м’ята перцева) тощо. Орієнтація головної осі та квіток Односторонні (шоломниця байкальська, конвалія звичайна, наперстянка великоквіткова). Двосторонні. Багатосторонні (наперстянка шерстиста). Прямостоячі (гіркокаштан звичайний, грицики звичайні). Звислі (робінія звичайна, черемха звичайна, смородина чорна, барбарис звичайний, хміль звичайний). Пониклі (гірчак перцевий, кропива дводомна, діоскорея ніпонська, бадан товстолистий). Сучасну класифікацію суцвіть розробив німецький морфолог Вільгельм Тролль (1897—1978). В підручниках використовують спрощений варіант цієї класифікації. За розташуванням на пагон Верхівкові, або термінальні — на верхівці головного стебла та його гілок (наперстянка шерстиста, шавлія лікарська, хамоміла обідрана). Пазушні — у пазухах листків (дуб звичайний, кропива дводомна, шовковиця біла, стефанія гола, маслина європейська). Інтеркалярні утворені з придаткових бруньок на меживузлях гілок і стовбурів (гледичія каспійська, вовчі ягоди звичайні, шоколадне дерево). За статтю квіток, з яких складається суцвіття Двостатеві — квітки двостатеві (лопух великий, яблуня домашня, аконіт, блекота тощо). Моногамні

складаються з одностатевих квіток: суцвіття тичинкові (чоловічі) та суцвіття маточкові (жіночі), які в однодомних рослин знаходяться разом на одному екземплярі (береза, дуб, горіх грецький), а у дводомних — на різних (верба, тополя, обліпиха, кропива дводомна). Полігамні — з одностатевими квітками в одному суцвітті (рогоз широколистий, молочай Тетяни, рицина звичайна) або з одно- і двостатевими квітками в одному суцвітті (дерен швецький, альбіція).

51. Запилення — це процес перенесення пилку з тичинки на приймочку маточки. Воно відбувається під час цвітіння рослин. Розрізняють два способи запилення: самозапилення і перехресне. Перехресне запилення — це перенесення пилку з однієї квітки на приймочку маточки іншої квітки того самого або іншого екземпляра одного виду або сорту рослин. Вид запилення. За способом запилення рослини цієї групи поділяють на вітрозапильні (анемофільні), водозапильні (гідрофільні) й тваринозапильні (зоофільні, головним чин птахозапильні (орнітофільні) й комахозапильні (ентомофільні)

Заплі́днення (сингамія) — процес злиття чоловічої та жіночої статевих клітин (гамет) рослинних і тваринних організмів, що лежить в основі статевого розмноження. Внаслідок запліднення утворюється зигота, яка дає початок новому організмові. У нижчих рослин спостерігаються різні види статевого процесу: ізогамія (злиття однакових за розміром гамет), гетерогамія (злиття різних за розміром гамет), оогамія (запліднення рухливою дрібною чоловічою клітиною нерухливої і більшої за розміром жіночої), кон'югація та ін. У мохоподібних і папоротеподібних сперматозоїди, які розвиваються в антеридіях, рухаються у водному середовищі до архегонія, в якому і відбувається заплідення яйцеклітини. Вищим рослинам властива оогамія. У квіткових рослин заплідненню передує запилення. У покритонасінних відбувається так зване подвійне запліднення.

52. Запилення — це процес перенесення пилку з тичинки на приймочку маточки. Воно відбувається під час цвітіння рослин. Розрізняють два способи запилення: самозапилення і перехресне. Перехресне запилення — це перенесення пилку з однієї квітки на приймочку маточки іншої квітки того самого або іншого екземпляра одного виду або сорту рослин. Вид запилення. За способом запилення рослини цієї групи поділяють на вітрозапильні (анемофільні), водозапильні (гідрофільні) й тваринозапильні (зоофільні, головним чин птахозапильні (орнітофільні) й комахозапильні (ентомофільні)). Перехресному запиленню сприяє і явище дихогамії, яке полягає в тому, що тичинки і маточки квіток одного виду рослин дозрівають неодночасно. На одних екземплярах раніше розкриваються пиляки, а маточки затримуються в розвитку, на інших, навпаки, дозріває раніше маточка, а відстають у розвитку пиляки. Так само сприяє цьому процесові гетеростилія — явище, при якому на одних екземплярах рослин квітки з довгими стовпчиками і короткими тичинками, на інших — навпаки. Перехресне запилення дає здорове покоління, краще пристосоване до умов середовища. Самозапилення — процес перенесення пилку з пиляка на приймочку квітки. Вид запилення. У природних умовах це може бути, коли пилок розсіюється в період дозрівання маточки. Самозапилення характерне для рослин з клейстогамними (закритими) квітками, до яких належать фіалка дивна (Viola mirabilis)і пшениця, рис, овес, ячмінь, горох тощо.