22.Мислителі Київської Русі. Книжна справа

На думку вітчизняних дослідників, тільки в цій бібліотеці вже за Ярослава Мудрого налічу­валося понад 1000 примірників перекладної та оригінальної літера­тури з різних галузей знань — художньої, юридичної, історичної. Окрім книгозбірні при Софійському соборі, дещо пізніше виник­ла велика бібліотека при Києво-Печерському монастирі, до складу якої увійшло багато книг, зібраних Миколою Святошею — одним з ченців монастиря, колишнім чернігівським князем. Незабаром з'яви­лися (порівняно великі — від кількох сот до кількох тисяч книжок) бібліотеки в Новгороді, Чернігові, Переяславі, Білгороді, Турові, Галичі та інших давньоукраїнських містах. Усе це дає нам підстави говори­ти про те, що книжна справа Київської Русі була добре розвинутою індустрією. У ній чітко виділяється два напрями: передовсім — це перекладна література, оригінали творів якої йшли на Русь з Болгарії чи Сербії, Візантії чи Риму, з інших країн Заходу та Сходу; а також — оригі­нальна література, яка творилася своїми авторами на місцевому, на­ціональному грунті. Якщо подивитись на співвідношення переклад­ної й оригінальної літератури, то протягом усього періоду тут пере­важала перекладна література. Найулюбленішою перекладною старозаповітною книгою на Русі був Псалтир. Українців приваблювали тонкий ліризм, палкий пафос, глибока поетичність і яскрава образність твору. Псалтир став під-ручниковою книгою, багато хто знав його напам'ять. Він використо­вувався і як книга богослужбова, і як навчальна, і як призначена для домашнього душеспасенного читання, і, нарешті, як магічна, за якою можна було ворожити в скрутну хвилину. Ще популярнішим були переклади Нового Заповіту, особливо "Четвероєвангелія" та "Апосто­ла". Найдавніші з відомих нам перекладів Євангелія належать до XI—XII ст. (Архангельське, Галицьке, Мстиславове). Найдавніші ж "Апостоли" датуються 1195 і 1220 рр. Біблійна література Київської Русі була представлена також апокри­фами і житійною літературою.

Апокрифи (від грецького — таємничий, прихований) — так тоді називалися твори, що не визнавалися церквою канонічними й забо­ронялися нею. Це так званіпозабіблійні твори про створення світу, про життя і пригоди перших людей на Землі, про злигодні стародавніх народів, про народження, життя і загибель "сина Божого", про діяль­ність його учнів, про "кінець світу", "страшний суд" і долю людських Душ у пеклі й на небесах. Житійна література (опис чийогось життя, найчастіше святого) ~~ Це агіографічна література, яка була прямим продовженням біог­рафічних традицій Біблії. У ній оспівувались і звеличувались под­виги найвидатніших християнських діячів — святих, змальовувалось ^Іхнє життя й ті чудеса, що їх вони начебто творили з ласки Божої за йснття і по смерті. Зародилася ця література відразу після виникнення християнства. Переклади творів цієї літератури на Русі з'явилися відразу після її схрещення. У добу Київської Русі були відомими переклади житія Сави Освященного, Антонія Великого, Федора Сту-дита, Андрія Юродивого, Василя Нового, Георгія Побідоносця, Федора Тирона, Іоанна Златоуста, Миколая Мирлійського, Олексія, чоловіка Божого та ін. Особливе місце серед перекладів агіографічних оповідань того часу належало патерикам (від лат. райег — отець). Це — оповідання про подвиги пустельників певної території, наприклад, Палестини, Сирії, Єгипту, Італії або ченців якоїсь певної общини чи групи общин, скажімо, Синаю чи Афону.

Перекладна література світського характеру була представлена повістю, історичним і природничо-науковим жанрами.

Природничо-наукова література (пов'язана з вивченням приро­ди, природознавча література). Серед інших перекладних літературних пам'яток Русі значне місце посідають перекладні енциклопедичні книги природничо-наукового змісту, в яких подавалися тогочасні відомості з усіх основних галузей знання: анонімний "Фізіолог", "Шестоднев" Іоанна Екзарха та "Християнська топографія" Козьми Індикоплова. Історична література. Інтерес українців до подій світової історії задовольнявся перекладами Біблії та візантійських історичних хро­нік. У Київській Русі були відомі в перекладі хроніки Іоанна Мала-ли ("малао" — по-сирійському "проповідник"), Георгія Амартоли ("амартос" — по-грецькому "грішник") та Георгія Синкела("синкел" — по-грецькому "секретар"). Повісті. Цей жанр перекладної літератури на Русі користував­ся чи не найбільшою популярністю, був найпоширенішим і найулюб­ленішим серед читачів. Особливо це стосується повісті "Александрія", що оповідає про життя і подвиги знаменитого героя античності Александра Ма­кедонського. Неабияку популярність на Русі мали переклади повісті про Варлаама і Йосафа, поступаючись у цьому хіба що Біблії. Пере­кладено цю повість з оригіналу, тобто з грецької, десь в XI ст.

Клим Смолятич — другий після Іларіона український митропо­лит Київської держави, обраний на цю високу посаду поза волею константинопольського патріарха. Клим — продовжувач лінії Іларі­она, його наступник у боротьбі за незалежність Української Церкви від Візантії. Він є автором "Посланія пресвитеру Фоме" і кількох (за приписом) "слів". Кирило Туровський — автор притч, повістей, казань, "слів", послань, молитов. Його перу дослідники приписують такі пам'ятки, як: "Притча о человечестій души й о телеси" (про сліпця і хромця), "К Васи-лию игумену Печерському" (про безтурботного царя і його мудрого рад­ника), "Сказание о черноризьчьстім чину" (тобто про чернечий стан), вісім похвальних "слів" тощо.

Паломницька література. Паломництво як суспільне явище на Русі виникло відразу після запровадження та зміцнення християнства. Це — ходіння до "святої землі", до Палестини, "Гробу Господнього". Матеріали про мандри українців бачимо і в творах усної народної творчості (билина про Василя Буслаєва), і в літописах (за 1163 р.), і в книжних легендах ("Києво-Печерський патерик") та ін. Пілігрими (мандрівники) розносили По світах відомості про Русь і знайомили українців з тими дивами, які їм пощастило побачити в чужих краї­нах."Слово о полку Ігоревім". Найкращим твором староукраїнсь­кого письменства й гордістю всієї української культури є "Слово о полку Игореве, Игоря, сьінаСвятослава, внука Ольгова". "Слово про погибель Руської землі" — це лірична ламентація (скарга, нарікання), плач по втраченій могутності й величі Русі, твір, за жанром дуже близький до "Слова о полку Ігоревім". Найімовірнішим є припущення, що "Слово" створене між 1225 і 1238 роками.

"Повість врем'яних літ" — літературно-енциклопедичний твір, у якому читач знаходив відповіді на всі питання історії, що його ціка­вили. Тут ми бачимо першу спробу серед вітчизняних дослідників описати історію східних слов'ян, визначити місце Русі в загально-історичному процесі, пов'язати свою історію зі світовою.

У XII ст., в період загострення міжкнязівських чвар та дроблення земель, характер літописання значно змінюється. З'являється так зване обласницьке літописання. Виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинському, Переяславі-Заліському, Володимирі-на-Клязьмі, продовжується літописання у Новгороді та інших містах. З'являються його нові форми: сімейні та родові князівські літописи, життєписи князів, твори про княжі доброчинності і злочини тощо. Київське літописання XII ст, продов­жувалося у Видубицькому монастирі. Тут за князя Рюрика Рости-славича ігумен Моїсей склав власний, своєрідний Київський літопис­ний звід, гідний продовження "Повісті" Нестора. Завершується цей звід на останніх роках того ж століття. У середині XIII ст. важливим центром літописання стає галиць­ке місто Холм. Тут було складено початкову частину Галицько-Во-линського літопису — звід Данила Галицького, доведений до 1260 року. Головну увагу літописець приділив описові боротьби з крамо­лою (бунтом) бояр, звеличенню князів Данила та Василька Романо­вичів, котрі після смерті батька Романа Мстиславича упродовж со­рока років наполегливо й послідовно відновлювали створене батьком Галицько-Волинське князівство.