1.2. Види витрат

Щоб здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, слід зробити певні витрати. В економічній науці розрізняють зовнішні (бухгалтерські, або явні) та внутрішні (неявні) витрати. Зовнішні витрати виробництва - це ті, що набувають форми явних (грошових) платежів постачальникам чинників виробництва й незавершених виробів. До них належать оплата сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива, заробітна плата, оплата транспортних послуг, амортизаційні відрахування, орендна плата за нерухомість, устаткування тощо. . Отже, зовнішні, або явні, витрати виробництва - це плата за ресурси, що не належать власникам фірми, або ті грошові витрати, що їх фірма робить зі «своєї кишені». Специфікою цих витрат є те, що здійснюється їх суворий бухгалтерський облік,їх відображують на рахунках і балансі фірми. Відповідно до економічного змісту, бухгалтерські витрати класифікують таким чином:

1. матеріальні витрати;

2. витрати на оплату праці;

3. амортизація основних засобів;

4. відрахування на соціальні заходи;

5. інші витрати.

Групування витрат за економічними елементами використовують для складан­ня кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат — це плановий розраху­нок витрат на всі потреби підприємства за певний проміжок часу (як правило, рік). Кожне підприємство може використовувати також певні ресурси, що належать йому самому, такі витрати називаються внутрішніми. Такі витрати називаються внутрішніми. Внутрішні витрати (неявні) — це грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства при альтерна­тивному використанні ресурсів, що їм належать. Під­приємець використовує власні гроші, які міг помістити у банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та при­носити відповідний доход тощо. Таким чином, викорис­товуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при інших варіантах викорис­тання ресурсів. Проте це не означає, що їх не потрібно враховувати у господарській діяльності фірми. Навпаки, вони мають братися до уваги при обґрунтуванні економічних рішень, що приймаються. Особливої ваги набуває врахування неявних витрат при обґрунтуванні нових великих економічних проектів, зокрема будівництва великих об'єктів. При визначенні витрат виробництва слід урахувати не тільки витрати, пов'язані з самим будівництвом (це будуть явні або фактичні витрати), а й те, яку кількість земель буде виведено з сільськогосподарського обороту і який доход можна було б отримати з цих земель, використавши для інтенсифікації виробництва капіталовкладення на спорудження цього об'єкта. Нормальний прибуток – плата за виконання підприємцем його підприємницьких функцій. Його розмір визначається рівнем дохідності, який є середнім(нормальним) для певної галузі і утримує підприємця в ній. Економічний прибуток – додатковий прибуток підприємця в результаті його більш ефективної ( порівняно з конкурентами ) діяльності в цій галузі. Оскільки його отримують не всі підприємці, то він не належить до економічних витрат.

Дохід, який відшкодовує тільки економічні витрати, достатній для створення умов зацікавленості у виробничій діяльності, оскільки він дає підприємцю нормальний прибуток. Надлишок доходу над економічними витратами є економічним прибутком. Економічні витрати дають змогу зрозуміти різницю між підходами бухгалтера і економіста до оцінювання діяльності фірми Бухгалтера цікавлять насамперед результати діяльності фірми за певний ( звітний ) період. Він аналізує минулу діяльність фірми. Економіста, навпаки, цікавлять перспективи діяльності фірми, її майбутнє. Тому він уважно стежить за ціною найкращої альтернативи використання власних ресурсів. У підприємницькій діяльності виділяють і такий вид витрат, як неповоротні. Це здійснені раніше витрати, які ні за яких умов повернути не можна. Крім витрат, пов'язаних з виготовленням товару, є витрати, необхідні для його реалізації. Вони дістали назву витрати обігу. Розрізняють два їх види: додаткові та чисті. До додаткових належать витрати на сортування, пакування, зберігання і транспортування товарів. Вони заміщуються після продажу товару. За своєю природою ці витрати не відрізняються від витрат виробництва і, входячи у вартість товару, збільшують її. Інша природа чистих витрат обігу. Це витрати на перетворення товарної форми вартості на грошову, тобто витрати, пов'язані з торгівлею, рекламою, маркетингом тощо. Вони не збільшують вартість товару, заміщуються після реалізації продукту з одержаного прибутку, створеного у процесі виробництва товару. При всій різноманітності витрат їх можна згрупувати за певними ознаками. Так, виходячи з економічного змісту, ці витрати можна згрупувати за такими елементами: 1) матеріальні (сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, електроенергія); 2) витрати на оплату праці; 3) відрахування на соціальні заходи; 4) амортизація основних фондів; 5) інші витрати (платежі за обов'язкове страхування майна підприємств, сплати відсотків за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів, платежі за викиди і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище тощо).

РОЗДІЛ 2.ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА