48Акцентуації характеру.

АКЦЕНТУАЦІЯ ХАРАКТЕРУ - це надзвичайне підсилення окремих рис характеру, за якого наявні відхилення в психології і поведінці людини, що не виходять за межі нормативної поведінки, але межують з патологією.Акцентованість рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження.

Акцентованість рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом інтересів, специфіки контактів у колективі, проте, як свідчать дослідження, засадами стосовно них є своєрідні вроджені індивідуальні особливості, що й створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.Німецький вчений К. Леонгард виділив 12 типів акцентуацій характеру. Його класифікація базується на оцінці стилю спілкування людини з оточуючими. Типи акцентуацій характеру поділяються К. Леонгардом на дві групи за принципом акцентуації рис або характеру, або темпераменту. До акцентуації рис характеру К. Леонгард відносить демонстративний, педантичний, застряглий та збудливий типи. Демонстративний тип. Для осіб цього типу акцентуації є характерними схильність до «витіснення» зі свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу «Я»; прагнення за будь-яку ціну завжди бути в центрі уваги; завищена самооцінка, намагання приймати «бажане за дійсне». Педантичний тип. Цьому типу акцентуації притаманні інертність психічних процесів, схильність «загрузати» в дрібницях, наявність проблеми складності прийняття рішення. В спілкуванні люди цього типу приваблюють рівним настроєм, надійністю в справах, сумлінністю та охайністю. Застряглий тип. Основна риса цього типу акцентуації -значна стійкість афекту, «злопам'ятність», прагнення і в головному і в дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи. Збудливий тип. Для таких осіб є характерною схильність до «вибуху» емоцій, як засобу періодичної розрядки нервової системи. До акцентуацій рис темпераменту відносяться гіпертимний, дистимічний, тривожний, циклоїдний, екзальтований, екстравертований та інтравертований типи. Гіпертимний тип. Людям цього типу притаманні високий рівень оптимізму, а також жадоба діяльності при можливій схильності до поверхових висновків. Дистимічний тип. Для цього типу акцентуації є характерною песимістична спрямованість особистості, фіксація на похмурих сторонах життя. Тривожний тип. Головна риса - високий рівень тривожності, сильно розвинений «комплекс неповноцінності» - як підтвердження заниженої самооцінки. Циклотимічний тип. Провідна ознака - схильність до невмотивованих різких змін настрою протягом короткого часового інтервалу: від підвищено-оптимістичного до знижено-песимістичного і навпаки. Екзальтований тип. Для носіїв цього типу акцентуації є характерним великий діапазон емоційних станів, вони захоплюються чимось радісним і так само легко впадають у відчай. Емотивний тип. Це чутливі та вразливі люди, що відзначаються глибиною переживань у галузі тонких емоцій.

Екстравертований тип. Люди цього типу відкриті до всякої інформації, готові вислухати і надати допомогу кожному, хто до них звертається, здатні до конформізму. Їм притаманні високий рівень товариськості, балакучості, поступливість, ретельність. Інтровертований тип. Для таких осіб є характерними низька контактність, замкненість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Вони орієнтовані на свій внутрішній світ, на свою оцінку предмета або події, а не на предмет як такий.

49.Локус-контроль особистості.Локус контролю — поняття, яке характеризує суб'єктивне сприйняття локалізації причин поведінки чи керівного початку у себе чи інших. Уведено американським психологом Дж. Роттером. Оцінюється на шкалі інтернальності-екстернальності від високо інтернального до високо екстернального. Приписування відповідальності за результати діяльностізовнішнім силам — екстернальний, зовнішній локус контролю. Відповідає пошуку причин поведінки зовні, серед оточення. Схильність до зовнішнього локусу контролю виявляється разом з такими рисами, як непевність у своїх можливостях, неврівноваженість, прагненні відкласти реалізацію намірів на невизначений термін, тривожність, підозріливість, конформність та агресивність. За неможливості впливання на перебіг подій, у осіб із зовнішнім локусом контолю переважно формується беспорадність та зниженя пошукової активності, на відміну від осіб із внутрішнім локусом контролю.власним здібностям та зусиллям — інтернальний, внутрішній локус контролю. Відповідає пошуку причин поведінки в собі. Люди зі внутрішнім локусом контолю впевненіші в собі, послідовні та наполегливі в досягненні поставленої мети, схильні до самоаналізу, врівноважені, товариські, доброзичливі та незалежні. Показано, що внутрішній локус контролю є соціально схвальною цінністю, ідеальному Я приписується внутрішній локус контролю. Особи з внутрішнім локусом контролю частіше досягають творчих та професійних успіхів.Локус контролю не визначає реальність контролю зовнішніми чи внутрішніми причинами, а лише суб'єктивне його сприйняття. Локус контролю — стійка властивість індивіду, яка формується при його соціалізації.

51.Мотиваційна сфера особистості: поняття, структура.Мотивація - це ті причини, через які людина робить ті чи інші вчинки. Мотиваційна сфера особистості тісно пов’язана з активністю індивіда. Суб’єкт активності являє «особисте Я» людини. Людина вважає, що коли вона говорить «Я роблю так тому, що я цього хочу» вона виражає власне свої прагнення, але це не завжди так. Наприклад, студент вступивши до вузу пояснює оточуючим і самому собі що це його самостійний вибір і він не залежить від стороннього впливу. Але через деякий час він розчарований. Він мусить визнати, що вибір професії був здійснений під впливом рідних та друзів. При цьому поради інших він не сприймав як «директиви». За цим визнанням - критична робота свідомості в напрямку виділення «голосу» інших людей від його власного. Також суб’єкт активності - це «Я іншого в мені», коли «присутність» іншого відчувається і може сприйматися як вторгнення в внутрішній світ іншої людини. Це також видно на прикладі з студентом. Суб’єкт активності такий, що він не ототожнюється ні з ким з людей конкретно. Але в той же час він має відношення до кожного, уособлюючи те, що повинне бути властиве всім людям: розум, добро, честь, красоту, свободу. Коли активність людини диктується цими цінностями, кажуть, що її суб’єктом є «всезагальне Я» в людині. «Індивідуальне Я» тут поєднано з «Я іншого».мотиви - усвідомлені спонукання людини до діяльності або поведінки. Мотиви за змістом: біологічні та соціальні; за силою: сильні та слабкі; за переконаннями: усвідомлені та неусвідомлені; за джерелом виникнення: патріотичні, колективні, діяльнісні, стимулювально-заохочувальні; за часом прояву: постійні, тривалі, короткотривалі; за проявом у поведінці: реальні і потенційні; за ступенем стійкості: сильно-, середньо- слабкостійкі.Мотиви тісно пов'язані з потребами і навпаки. Їх зв'язок виявляється в тому, що потреби реалізуються в поведінці і діяльності. Мотивами можуть виступати і потреби, і інтереси, і прагнення, і бажання, і почуття, і думки. Сукупність мотивів поведінки і діяльності розглядається як мотиваційна сфера особистості. У цілому ця сфера є динамічною й змінюється в залежності від багатьох обставин. Проте, ядром мотиваційної сфери, її «стрижнем» виступають відносно стійкі й домінуючі мотиви (саме в них першочергово виявляється спрямованість особистості). Поняття мотивація в психології використовують у двох значеннях: • як систему факторів, що обумовлюють поведінку (цілі, інтереси, потреби, мотиви, наміри); • як характеристику процесу, що підтримує поведінкову активність. Між спрямованістю і мотивами існує суттєва розбіжність. Будь-яка потреба є суб'єктивною й знаходиться на емоційному рівні в оперативній пам'яті. Мотив є свідомим, підпорядкованим певній цілі. Мотив зберігається в довгостроковій пам'яті людини. Здійснюючи однакові за формою вчинки, люди можуть керуватися різними, а іноді навіть суперечними мотивами. Розрізняють три групи мотивів: 1) прості, до яких відносять потяги, бажання, хотіння; 2) складні, до яких відносять інтереси, схильності, ідеали; 3) випадкові, до яких відносять почуття, звички й афекти.

52.Потреби, види потреб.Потре́би — це необхідність для людини таких умов, що забезпечують її існування і самозабезпечення.Потреби поділяють на групи:фізіологічні;екзістенціальні;престижні;особистісні;духовні.Види потреб:матеріальні: в їжі, одязі, предметах побуту, житлі (вони вважаються базовими)духовні: в освіті, в підвищенні кваліфікації, в художній творчості, в розвитку науки та мистецтвасоціальні: в медичному обслуговуванні, в вихованні дітей, у вільному часі, в гідних умовах праці і навчання.За способом задоволення:індивідуальні груповіВиділяють потреби існування (їжа,одяг,безпека)і потреби досягнення цілей життя (влада і слава, знання і творчість, духовне удосконалення).Потреби людей безмежні.