1.Психологія як наука.

Психоло́гія (від грецького ψυχή (psyché) — душа, дух; λόγος (logos) — вчення, наука) — наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та поведінку людини, пояснення якій знаходимо в цих явищах.

Психологія як наука має особливості, що відрізняють її від інших дисциплін. У науковому вжитку термін “психологія” вперше з'явився у XVI ст. З XIX ст. психологія стає самостійною експериментальною галуззю наукових знань.

предметом вивчення психології є Насамперед психіка людини і тварин, що включає багато суб'єктивних явищ. За допомогою одних, таких, наприклад, як відчуття і сприйняття, увага і пам'ять, уява, мислення і мова, людина пізнає світ. Тому їх часто називають пізнавальними процесами. Інші явища регулюють її спілкування з людьми, безпосередньо керують діями і вчинками. їх називають психічними властивостями і станами особистості; до їх числа включають потреби, мотиви, цілі, інтереси, волю, почуття й емоції, схильності і здібності, знання і свідомість. Крім того, психологія вивчає людське спілкування і поведінку, їхню залежність від психічних явищ і, навпаки, залежність формування і розвитку психічних явищ від спілкування і поведінки.

Основні розділи психології як науки

Загальна психологія Психологія особистості Акмеологія –Геронтопсихологія –Психологія творчості (самотворчості) –Диференціальна психологія –Психофізіологія –Історія психології –Історична психологія –Етнопсихологія – Психологія культури –Соціальна психологія –Психологія праці ––Політична психологія –Юридична психологія –Психологія управління –Педагогічна психологія –Медична психологія Психодіагностика і прогнозування

2 Педагогіка як наука.

Педаго́гіка (грец. παιδαγωγική — майстерність виховання) — наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини — про зміст, форми і методи виховання, освіту і навчання.

Основними категоріями педагогіки є: формування особи, виховання, освіта, навчання

До XVII ст. педагогіка розвивалась у лоні філософії, що була тоді майже всеохоплюючою системою наукових знань. Але розвиток матеріального виробництва і духовної культури, зростання у зв'язку з цим ролі освіти і школи, розширення та ускладнення навчально-виховної діяльності й збагачення відповідного фахового досвіду зумовили виокремлення педагогіки в самостійну науку.

Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання.

Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває його сутність, закономірності, тенденції та перспективи, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.

Як і кожна наука, педагогіка покликана теоретично узагальнювати факти, проникати у внутрішню природу явищ, виявляти їх причини, передбачати їх розвиток. Вона аналізує об'єктивні закономірності виховного процесу, досліджує істотні й необхідні, загальні та стійкі зв'язки, причинно-наслідкові залежності в ньому. Їх знання дає можливість правильно будувати педагогічний процес, прогнозувати результати виховання і здійснювати його відповідно до потреб суспільства.

Педагогіка вивчає процеси виховання, освіти і навчання лише у властивих їй межах, розглядає у цих процесах тільки педагогічний аспект. Вона досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засобам виховної роботи потрібно будувати виховний процес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освітніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудових колективів.

6. Будова і функціонування нервової системи людини. Нервова система забезпечує єдність і цілісність організму; відносну сталість внутрішнього середовища (гомеостаз), реакцію організму на дію різних подразників і пристосування його до змінних умов навколишнього середовищаУмовно анатомічно нервову систему поділяють на центральну, до якої входить головний і спинний мозок, та периферичну, що включає всі нервові тканини за межами центральної. Центральна нервова система забезпечує взаємозв'язок клітин, тканин та органів організму. Вона впливає на їхню діяльність, регулює процеси, що в них відбуваються, і спрямовує їхню роботу. До того ж центральна нервова система забезпечує зв'язок організму з навколишнім середовищем. За допомогою рецепторів центральна нервова система отримує інформацію про всі явища, що відбуваються у довкіллі та організмі. Збудження, що надійшло до неї, там переробляється і як імпульс передається робочому органові. До складу периферичної нервової системи входять нерви, що відходять від головного (черепно-мозкові), спинного мозку (спинномозкові) і нервових вузлів.Загалом від центральної нервової системи відходить 43 пари нервів: 12 пар черепно-мозкових від головного мозку і 31 пара спинномозкових - від спинного. Черепно-мозкові нерви іннервують органи чуттів і деякі м'язи (виняток - блукаючий нерв, що відповідає за роботу органів травлення, серця і дихальних шляхів). Деякі черепно-мозкові нерви (зоровий) складаються лише з чутливих волокон. Спинномозкові нерви іннервують усі ділянки тіла людини, розташовані нижче шиї. Рухові нервові волокна черепно-мозкових і спинномозкових нервів діляться на скелетні та вегетативні. Скелетні нервові волокна починаються від рухових центрів спинного і головного мозку і закінчуються в скелетних м'язах. Ці волокна проводять збудження, яке спричиняє скорочення скелетних м'язів.Вегетативні нервові волокна проводять збудження, яке посилює або послаблює діяльність внутрішніх органів Ці волокна є і в скелетній мускулатурі але діють вони опосередковано. Збудження, яке проходить ними, не може безпосередньо спричинити скороченню м'язів, але, посилюючи в них обмін речовин, підвищує їхню активність.Переважно до одного органа підходить два вегетативні нерви, дія яких є протилежна. Наприклад, до слинних залоз підходять нерви, одні з яких посилюють слиновиділення, а інші, навпаки, знижують його. Така подвійна іннервація органів забезпечує точну, узгоджену регуляцію їхньої діяльності та запобігає їхньому перенапруженню.

Функціонально нервова система поділяється на соматичну та вегетативну. Соматична збирає інформацію від органів чуттів і надсилає її до центральної нервової системи, а також передає сигнали від центральної нервової системи скелетним м'язам у відповідь на отриману інформацію. Вегетативна нервова система відповідає за регулювання функцій внутрішніх органів та залоз, включно з серцем, шлунком, нирками та підшлунковою залозою.

8.Фізіологічні механізми сну.Сон — Фізіологічний стан спокою організму людини і тварини, що настає періодично і супроводиться повною або частковою втратою свідомості й ослабленням ряду фізіологічних процесів[1]. Розрізнюють нормальний (фізіологічний) сон і декілька видів патологічного сну (наркотичний, летаргічний і інші).Основна функція сну — це відновлення фізичних та психічних сил, яке дозволяє максимально адаптуватися до зміни умов зовнішнього і внутрішнього середовищ. Сон становить собою чергування різних функціональних станів головного мозку, а не є «відпочинком» для головного мозку, як вважали раніше. Під час сну перебудовується мозкова діяльність, яка потрібна для переробки і консолідації інформації, що потрапила в період неспання, переведення її із проміжної в довготривалу пам'ять.Згідно результатів досліджень, проведених вчеными-сомнологами, секрет хорошого сну полягає не стільки в тривалості сну, скільки в моменті просипання. Це зумовлено тим, що людський мозок під час сну послідовно перебуває в різних станах. Це так звані фази сну. У сучасній науці розрізняють дві фази сну: повільний сон і швидкий сон.Повільний сон 80% характеризується зниженням мозкової активності, значним розслабленням м'язів тіла, зменшенням ритму сердечних скорочень і дихання. Тривалість фази повільного сну коливається від 50 до 60 хвилин. Ця фаза змінюється фазою швидкого сну.Швидкий сон 18%- сон із сновидіннями. Під час швидкого сну мозкова активність людини підвищується, може бути помітний рух очних яблук під віками. Тривалість фази швидкого сну складає від 10 до 15 хвилин на початку сну і збільшується до 20-30 хвилин ближче до ранку. Таким чином, повний цикл (швидкий - повільний сон) триває близько півтори години. під час швидкого сну мозок продукує бета –ритм

9.Психічне здоров’я та його забезпечення.Психічне здоровя – це такий стан людини який характеризується цілісністю та узгодженістю всіх психічних функцій організму що забезпечують почуттясубєктивної психічної комфортності адекватні форми поведінки здатність до цілеспрямованої осмисленої діяльності та реалізації власного потенціалу

Коли говоримо про психічне здоров´я людини, то йдеться про людей, у яких нема патології, щодо психічних відхилень то їх або нема, що, фактично, є ідеальним результатом, або вони мають ненормативний (але не аномальний, не ненормальний) характер. Тому психічне здоров´я людини загалом може бути відмінним, хорошим, задовільним і поганим.Критеріями психічного здоров´я людини є:- адекватний до віку рівень зрілості пізнавальної, емоційно-почуттєвої та вольової сфер особистості;- здатність керувати своєю поведінкою;- здатність вибирати життєві цілі та розумно планувати їхнє досягнення;- особистісний та соціальний оптимізм;- задоволення від діяльності, особистого й суспільного життя, спілкування, споглядання картин природи;- розуміння прекрасного, комічного й трагічного;- відповідність суб´єктивних образів об´єктам, що їх відображають, а характеру реакції – зовнішнім подразникам;- здебільшого стабільний позитивний настрій;- адаптивність у мікросоціальних відносинах;- відчуття щастя тощо.

10.Свідомість, функції свідомості.Свідомість найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. Свідомість пов’язана із знаннями людини про світ. Свідомість має суспільну природу, оскільки виникає і розвивається лише в людському суспільстві. Розрізняють суспільну свідомість, свідомість конкретної людини, самосвідомість людини. Функції свідомості: формує внутрішній план діяльності, її програму; синтезує динамічну модель дійсності, за допомогою якої людина орієнтується в навколишньому фізичному і соціальному середовищі; визначає попередню мислену побудову дій, передбачає їх наслідки, керує і контролює поведінку людини, здатність її відповідати за наслідки дій та розуміти те, що має місце в навколишньому світі і в ній самій.

13.Несвідоме, передсвідоме та підсвідоме.Фрейд представив психічне життя, що складається з трьох рівнів: несвідомого, передсвідомого і свідомого. Латентне несвідоме, тільки в остаточному, але не в динамічному сенсі, називається нами передсвідомим: термін “несвідоме“, “передсвідоме“, “свідоме“ сенс якого вже тільки чисто описовий. Передсвідоме передбачається майже вартим набагато ближче до свідомого, чим несвідомому, а оскільки несвідоме ми назвали психічним, ми тим більше назвемо, оскільки латентне передсвідоме. Різниця між свідомим і передсвідомим для відчуттів не має сенсу, оскільки передсвідоме тут виключається, відчуття або свідомі, або несвідомі. Роз’яснити взаємини зовнішніх і внутрішніх сприйнять і поверхневої системи, ми можемо приступити до побудови нашого уявлення про “Я“. Ми бачимо його витікаючим з системи сприйняття несвідомого, або з свого центру – ядра, і що в першу чергу охоплює передсвідоме, яке стикається із слідами спогадів. І як ми вже бачили “Я“ теж буває несвідомим.

Фрейд припустив, що системи несвідомого що перебувають на початку передсвідомого іменованого своїм “Я“, а решта областей психічного в які ця суть проникає і які є несвідомими, позначити за прикладом Гроддена, словом “Воно“. Згідно запропонованої теорії індивідуум представляється нам як неоднозначне “Воно“, на поверхні якого покоїться “Я“, що виникає з системи несвідомого як ядра. Підсвідомість - це своєрідний резервуар свідомості людини, де зберігається незапитувана інформація із власного і чужого досвіду, а також закладені можливості різних комбінацій цієї інформації. Підсвідомість є також основою репродуктивної діяльності.

16. Поняття і класифікація психічних процесів людини.Психічні процеси — складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту.У сучасній психології прийнято вважати, що психічні процеси тісно взаємозалежні й, суворо кажучи, зливаються в один цілісний процес, властивість за назвою "психіка". Поділ свідомості на психічні процеси умовно, воно не має теоретичного обґрунтування. У науці розробляються інтегративні підходи до психіки, і класифікація психічних процесів має скоріше педагогічну і пропедевтичну цінність, що сходить у міру розвитку науки.Пізнавальні:Відчуття Сприйняття Мислення Свідомість Мова Увага Пам'ять Уява Представлення.Емоційно-мотиваційні:Емоції і Почуття Психічний стан Мотивація Воля ПроактивністьОсобистісні характеристики:ХарактерТемпераментМоторика

24.Поняття і класифікація психічних станів. Психічні (психологічні) стани —мінливі стани людини, які описують у термінах психології. Як правило, емоційно насичені, виникають під вливом життєвих обставин, стану здоров'я, ряду інших факторів. П. с., як й інші психічні явища, існують у вигляді переживань, ідей в свідомості людини та в тій частині психіки, яку називають несвідоме. Це означає, що їх неможливо сприйняти за допомогою органів відчуттів та дослідити методами природничих наук.Групи психічних станів:афективні-вольові -когнітивні

Серед П. с. згадуються:емоції;увага;тривожність;установки;задоволення-незадоволення;апатія-натхнення;ейфорія;бадьорість-втома та інші.Деякі П. с. можна розглядати як складні явища психофізіологічного походження.Психічні стани можна класифікувати як вияви психічних процесів:* стани емоційні - настрої, афекти, тривога тощо;* стани вольові - рішучість, розгубленість тощо;* стани пізнавальні (вольові)- зосередженість, замисленість тощо.Психічні стани розрізняють також за глибиною і тривалістю.

29.Феноменологічні стани: виникнення, прояв, регуляція.Феноменологічні стани – особливі психічні стани які проявляються зрідка в окремих людей при загадкових обставинах і є недостатньо вивченими і підтвердженими.

31.Відомі теорії особистості 1. Психоаналітична концепція З. Фрейда. Структура особистості включає в себе 3 складові: Воно (ід), Я (Его) та Над-Я (Супер-Его).ВОНО - керується принципами задоволення і проявляється в неусвідомлюваних бажаннях і потягах, які проявляються в несвідомих імпульсів і бажаннях.Я - розумна інстанція, заснована на принципі реальності. Несвідомі імпульси Воно Я приводить відповідно до приципу реальності.Над-Я - заснована на принципі реальності і представлено соціальними нормами, що визначають поведінку особистості.Основні суперечності відбуваються між Над-Я і Воно, що дозволяє і регулює Я. Якщо воно не може їх вирішити, виникає внутрішньоособистісний конфлікт.Фрейд у своїй теорії розкриває природу внутрішньоособистісних конфліктів і механізми захисту від них (проекція, сублімація, раціоналізація, витіснення, регресія).2. Теорія комплексу неповноцінності А. Адлера.За Адлером у людини вже в перші 5 років життя формується комплекс неповноцінності. Він викликає активність особистості. Активність проявляється у вигляді розвиненого соціального почуття (пошук цікавої роботи, друзів) або у вигляді нерозвиненого соціального почуття (злочинності, алкоголізму, наркоманії). Ці форми сприяють компенсації комплексу неповноцінності. Комплекс неповноцінності компенсується і стимуляцією власних здібностей, що має 3 форми прояву: 1) адекватна компенсація (збіг переваги з соціальними інтересами (спорт, музика), 2) надкомпенсація (гіперразвітіе егоїстичної здібності (накопичення, ловкачество) і 3) уявна компенсація (відхід у хворобу ).3. Типологія особистості К. Юнга. Він виділяє два типи особистості: екстравертів (він орієнтований на зовнішній світ) та інтровертів (орієнтовані на світ власних переживань).4. Теорія особистості Е. Фром. Особистість має двоїсту, дихотомічне природу. Тому джерелом її конфліктів є такі проблеми, як проблеми життя і смерті, обмеженість людського життя, проблемою величезних можливостей людини і обмеженістю можливостей їх реалізації.5. Теорія психосоціального розвитку Е. Еріксона. Він висунув і обгрунтував ідею стадій психосоціального розвитку особистості. На кожній стадії існують свої критичні позначки. І якщо їх особистість проходить сприятливо, то розвиток особистості триває гармонійне і навпаки. 8. Концепція В. Штерна. Психічний розвиток особистості в короткій формі відтворює основні ступені історичного розвитку суспільства (Соціологізаторскіе концепція особистості).9. Концепція особистості К. Хорні. Людиною керують дві тенденції - прагнення до безпеки і прагнення до задоволення своїх бажань. Ці прагнення часто ведуть до зіткнення. Існує 3 стратегії їх подолання: 1) прагнення до людей; 2) прагнення віддалитися від них; 3) прагнення діяти проти людей (агресія) (це шляхи здорової людини) і 4) невротична покірність (хворого).К.К. Платонов розумів під особистістю біосоціальну структуру, що має такі складові частини: 1) спрямованість, 2) досвід, 3) індивідуальні особливості відображення; 4) темперамент.7. Концепція особистості І. П. Павлова. Психічного як самостійного явища в природі не існує і всі психічні явища можна пояснити за допомогою біологічних (фізіологічних понять (биологизаторские концепція особистості). Спроба побудови всеосяжної класифікації типів особистості здійснена на початку нашого століття О.Ф. Лаврським (1874--1917). В основі запропонованої ним «психосоціальної в широкому розумінні» класифікації лежить принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, яке містить не тільки речі, природу, людей, а й ідеї, духовні блага, естетичні, моральні та релігійні цінності.Використання вказаного основного принципу зумовлює наявність у класифікації двох головних розділів: за психічним рівнем, який у свою чергу розподіляється на три підрозділи (нижчий, середній, вищий), та за психічним змістом. У зв'язку з цим О.Ф. Лазурський виділяє чисті, комбіновані, спотворені та перехідні типи особистостей різних рівнів. Видатний вітчизняний психолог Л.С. Виготський (1896--1934) відомий як творець культурно-історичної теорії розвитку психіки людини. У межах цієї теорії Л.С Виготський виділяє три основних закони розвитку особистості.Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. Це закон переходу від безпосередніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, що виникають у процесі культурного розвитку психологічних функцій. Цей період в онтогенезі відповідає процесові історичного розвитку людської поведінки, вдосконалення існуючих форм і засобів мислення та вироблення нових, що спирається на мову або іншу систему знаків.

Другий закон формулюється так: відношення між вищими психологічними функціями були колись реальними відносинами між людьми. Колективні, соціальні форми поведінки у процесі розвитку стають засобом індивідуального пристосування, формами поведінки і мислення особистості. Вищі психологічні функції виникають із колективних соціальних форм поведінки. За Л.С Виготським, основою особистості є самосвідомість людини, що виникає саме в перехідний період підліткового віку.Третій закон може бути названий законом переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план. Відомий вітчизняний психолог С.Л. Рубинштейн (1889--1960) розглядав особистість у контексті розроблюваних ним принципів детермінізму і єдності свідомості та діяльності. На його думку, особистість у з'ясуванні психічних процесів виступає як взаємопов'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються усі зовнішні діяння. До цих внутрішніх умов належать і психічні явища -- психічні властивості та стани особистостіОсобистість зумовлена історично -- еволюцією живих істот, історією становлення людства і особистою історією розвитку людини. Тому в структурі особистості можна виявляти компоненти різного рівня узагальнення й стійкості, які змінюються різними темпами. Видатний вітчизняний психолог О.М. Леонтьев (1903--1979) визначав особистість як цілісне утворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини. Вона виступає як результат інтеграції процесів, що здійснюють життєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності.