4.поняття про психіку.види психічних явищПсихіка ― здатність мозку відображати об’єктивну дійсність, т.б. властивість високоорганізаційної матерії ― мозку відображати об’єктивну дійсність на основі психологічного образу, який при цьому формується, регулювати діяльність людини та її поведінку.

Існує три форми психічних явищ:

Процеси: а) пізнавальні; б) емоційно-вольові (емоції, почуття, воля).

Стани: активність, бадьорість, пасивність, втома, стійкий інтерес, творче піднесення, впевненість, сумнів, апатія, сон, гіпноз.

Властивості особистості: спрямованість особистості, темперамент, характер, здібності, тривожність особистості.

Психічні процеси ― це різні відображення об’єкту. Це різні форми єдиного, цілісного відображення суб’єктом за допомогою центральної нервової системи об’єктивної дійсності.

Психічні стани ― психічна характеристика особистості, що відбиває її сталі, тривалі душевні переживання. Настрій людини ― приклад емоційного психічного стану.

Психічні властивості ― сталі душевні якості людини, що утворюються в процесі її тривалої відображувальної дійсності, виховання і самовиховання.

11.формування свідомості та самосв.Свідомість ― це вищий рівень психічного відображення, властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу. Полягає у попередньому мисленному накресленні своїх дій і передбачених наслідків; регулює взаємовідносини людини з природою і соціальною дійсністю. У філогенезі свідомість виникає у процесі здійснення свідомої діяльності, а в онтогенезі ― в процесі соціалізації, т.б. привласненні людиною історичного суспільного досвіду.

Самосвідомість ― відносно стала, в певній мірі усвідомлена система уявлень людини про себе, що переживається як неповторна і, на основі якої, людина будує свої відносини з іншими людьми і ставиться до себе. Самосвідомість включає: кон’юктивний компонент (образ власних якостей), емоційний к. (повага до себе, гідність або самоприниження тощо), оцінно-вольовий (прагнення підвищити самооцінку, авторитет…)Несвідоме ― форма відображення дійсності, в якій людина не може скласти звіт про здійснені дії, втрачається повнота орієнтування у часі та місці дій, порушується мовне регулювання поведінки ,тобто несвідоме – це автоматизовані дії.

47.риси і типи особистості В експериментальній психології існує два напрями дослідження трансситуативних соціально-психологічних властивостей особистості:

визначення рис особистості;

типологічний підхід.

Згідно з першим напрямом, існує певна кількість базисних власти­востей (риси особистості), і особистісні відмінності визначаються ступенем їх виразності.

В основу типологічного підходу покладено уявлення про те, що тип особистості є цілісним утворенням і не може бути зведений до комбінації окремих властивостей особистості.

Ці два напрями систематизують інформацію щодо індивідуальних відмінностей і дають можливість використовувати її для цілей прак­тичної психології, вирішувати завдання прогнозування, діагностики та інтерпритації результатів тестування.

Риси особистості утворюють групи тісно пов'язаних ознак, властивостей і виявляються як певні інтегральні характеристики, що об'єднують інформацію в цій групі ознак. Кількість рис визначає розмірність особистісного простору.

Тип особистості об'єднує групу схожих людей, який розкривається описом типового представника.

Таким чином, підхід, що враховує наявність певних рис, вимагає групування особистісних ознак, а підхід на основі врахування типів — групування піддослідних.

Риса особистості — це «точна» характеристика властивостей особистості, а тип особистості — це також риса, але приблизна, менш точна, оскільки тип характеризує усереднену особу із експериментального масиву.

Риси особистості- це стійкі психічні властивості, що характеризують здатність індивіда на певні об`єктивні впливи закономірно відповідати адекватними психічними діями.Гол. ознака рис собистості - закономірний і систематичний прояв відповідних психічних властивостейу різних видах діяльності та ситуаціях.

На основі вказаних підходів в екпериментальній психології розроблено декілька уявлень про риси та типологічні риси людей:

базові риси особистості-товарискість, замкненість,покірність,підозрілість,мрійність, самостійність та ін.;

типолопчні риси особистості-визначаються за належністю людини до певного типу (неправдивість, занепокоєність, депресивність, істеричність,шизоїдність та ін);

індивідуально-типологічні риси особистості (екстраверт-інтроверт, сенсорний- інтуітивний, мислительний-чуттєвий, конструктивний-сприймаючий).

51 Мотиваційна сфера особистості.

Мотивація - це ті причини, через які людина робить ті чи інші вчинки. Мотиваційна сфера особистості тісно пов’язана з активністю індивіда. Суб’єкт активності являє «особисте Я» людини. Людина ввадає, що коли вона говорить «Я роблю так тому, що я цього хочу» вона виражає власне свої прагнення, але це не завжди так. Наприклад, студент вступивши до вузу пояснює оточуючим і самому собі що це його самостійний вибір і він не залежить від стороннього впливу. Але через деякий час він разочарований. Він мусить визнати, що вибір професії був здійснений під впливом рідних та друзів. При цьому поради інших він не сприймав як «директиви». За цим визнанням - критична робота свідомості в напрямку виділення «голосу» інших людей від його власного.

Також суб’єкт активності - це «Я іншого в мені», коли «присутність» іншого відчувається і може сприйматися як вторгнення в внутрішній світ іншої людини. Це також видно на прикладі з студентом.Разом з тим можливі ситуації, коли інтереси іншого сумісні з власними інтересами людини. «Я іншого в мені» не обов’язково супроводжується жертвами та самозреченням. Останнє відбувається тільки тоді, коли інтереси іншого ставляться вище за власні.

Суб’єкт активності такий, що він не ототожнюється ні з ким з людей конкретно - надіндивідуален. Але в той же час він має відношення до кожного, уособлюючи те, що повиннебути властиве всім людям - «людське в людині» : розум, добро, честь, красоту, свободу. Коли активність людини диктується цими цінностями, кажуть, що її суб’єктом є «всезагальне Я» в людині. «Індивідуальне Я» тут поєднано з «Я іншого».

Суб’єкт активності безособовий і ототожнюється з природним тілом індивіда («не Я»): він занурюється при цьому в стихію природного. В психоаналітичних концепціях це активне начало позначають терміном «воно» і розглядають як збіг сил любові (інстинкт продовження роду) та смерті (інстинкт руйнування, агресії). «Не Я» не вичерпується при цьому чисто біологічними мотивами : мистецтво, альтруїзм і навіть релігіозні нахили іноді розглядають як прояв чисто природного початка.

32.Психологічна структура особистості.

Основні компоненти особистості:

Скерованість особистості, або вибіркове ставлення людини до дійсності. Скерованість криє в собі різні властивості, систему взаємних потреб та інтересів, практичних установок. При цьому одні з компонентів скерованості домінують і мають провідне значення, тоді як інші виконують опорну роль. Домінуюча скерованість визначає всю психологічну діяльність особистості.(потреби, інтереси, психолог установки, інші власт-ті особистості)

Можливості особистості - охоплює ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємопов’язані та взаємодіють одна з одною. Кожний з нас має свою осн, провідну здібність і підпорядковану їй ведену. Підпорядк здібність підсилює осн провідну здатність чи талант. (здатність, здібність, талант, геній)

Характер - складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Хоча хар-р і не відображ особистості в цілому, проте являє складну сис-му її власт-тей, скерованості й волі, інтелектуальн та емоційних якостей, типолог особливостей, які проявляються в темпераменті. У сис-мі хар-ру теж можна виокремити провідні властивості, передовсім моральні якості (чутливість, черствість), затим вольові (рішучість, мужність), які забезпеч певний стиль поведінки і спосіб розв’язання практич завдань. Морально-вольові якості склад дійсну основу хар-ру.

Сис-ма управління, яку позначають поняттям «Я». «Я»- утвердження самосвідомості особис-ті, воно здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль і корекцію дій і вчинків, передбачення і планування життя й діяльності. Самоупр-ня має велике значення в нормальному цілеспрямованому розумному житті та діяльності особистості.

58. Рівень домагань і самооцінка особистості.Самооцінка і домагання розвиваються завдяки поступовій інтеріорізації зовнішніх оцінок, що вмражають суспільні вимоги, у вимоги людини до самої себе. Самооцінка формується ще з дитинства в процесі спілкування за такими етапами: увага з боку дорослих; співробітництво з ними; відчуття поваги з їхнього боку; взаєморозуміння. Від взаємостосунків дитини з батьками на кожному з етапів залежатиме її ставлення до себе. Отже, кожна людина має сфор-мовані попередньою життєдіяльністю свої рівні самооцінки та домагань. Самооцінка показує, як людина оці-нює себе щодо окремої властивості, а самоповага розуміється як уза-гальнена самооцінка. Висока само-повага є свідченням того, що людина не вважає себе гіршою від інших і позитивно ставиться до себе як до особистості, низька самоповага – навпаки. Між ідеалом, що формується як перспектива розвитку, і реальною самооцінкою існують певні розбіжності, які мають стимулювати свмовдосконалення. Рівень домагання відноситься до ідеалу, оскільки він визначає цілі, які людина прагне досягнути. Саме з цілями людина зіставляє труднощі поточних завдань та обирає ті, які вона здатна не тільки вирішити, але й які уявляються ще й привабливими. Рівень домагань залежить від віри людини у свої здібності та виявляється у прагнені отримати певну репутацію, визнання значушої для себе групи людей.

Самоповага - це оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в групі та свого ставлення до інших членів групи.Домагання – це потреби людини, мотиви або тенденції, що мають прояв у ступені трудності мети, яку вона ставить перед собою.Самооцінка і домагання розвиваються завдяки поступовій інтеріорізації зовнішніх оцінок, що виражають суспільні вимоги у вимоги людини до самої себе. Самооцінка формується ще з дитинства в процесі спілкування за такими етапами: увага з боку дорослих; співробітництво з ними; відчуття поваги з їхнього боку; взаєморозуміння. Т.ч. від взає-мостосунківдитини с батьками зале-жить її ставлення до себе. - оцінки вчителів і т.п.

Самооцінка показує як людина оцінює себе щодо окремої властивості, узагальнена самооцінка формує самоповагу, з чого випливає що самоповага та самооцінка – синоніми.

Висока самоповага є свідченням того, що людина не вважає себе гіршою від інших і позитивно ставиться до себе як до особистості. Низька самоповага – неповага до себе…

Рівень домагання відноситься до ідеалу, оскільки він визначає цілі , які людина прагне досягнути. Саме з цілями людина співставляє трудощі поточних знань та обирає ті, які вона здатна не тільки вирішити, яле й ті, які уявляються ще й приваблівішими. Рівень домагань залежить від віри людини у свої здібності та виявляєтьсяя у прагненні отримати певну репутацію, визнання значущої для себе групи людей. Рівень самоповаги:

САМОПОВАГА=УСПІХ/ДОМАГАННЯ.

Значні відхилення самооцінки від адекватної змінюють стиль поведнки людини і порушують її душевну рівновагу. Людина завжди бажає стану душевної рівноваги і для цього може змінити оцінку зовнішніх подій і самої себе. Самооцінки можуть бути адекватними, заниженими та завищеними.

Занижена самооцінка:

Підвищує тривожність, вразливість; змушує людину звужувати коло тих, з ким можна спілкуватися, руйнує у людини надію на добре ставлення до неї і т.п.

Висока самооцінка:

Дає можливість людині керуватися своїми принципами і бути незалежною від думки оточення щодо себе; позитивно впливає на самопочуття і т.п.

Завищена самооцінка:

Призводить до того, що людина самовпевнена, береться за справу яка перевищує її реальні можливості; не отримує бажаного відгуку і визнання від оточення; за умов невдачі може призводити до бадання перекласти відповідальнісь на інших.

Крайнощі щодо самооцінки порушують душевну рівновагу і можуть стати причиною патологічних відхилень: психостенії (вкрай занижена самооцінка) та паранойї (людина постійно відчуває власну перевагу нід іншими).