Тема 8. Підготовка анімаційних кадрів
6.1. Система підготовки анімаційних кадрів
За кордоном
Вивчення історичного надбання та узагальнення досвіду, накопиченого вітчизняними та іноземними школами з підготовки спеціалістів культурно-дозвіллєвої діяльності, свідчать про величезні резерви у цій сфері. Особливо це стосується підготовки аніматорів для сфери туризму. Натепер в Україні не існує системи підготовки кадрів для анімації в туризмі. ВНЗ культури готують менеджерів індустрії дозвілля, не враховуючи специфіки туризму. Навчальні ж заклади, що готують менеджерів туризму або зовсім не приділяють уваги анімації, або ж відводять їй незначне місце. Між тим, чим інтенсивніше ведуться пошуки конструктивних моделей культурно-дозвіллєвого процесу в туризмі, тим більшого значення набуває науковий аналіз уявлень про природу, характер, спрямованість та перспективи анімації як складової частини туризму.
Однією з проблем, яка повинна стати предметом дослідження спеціалістів є проблема переносу культурно-дозвіллєвої діяльності на рейки туризму. суттєвим кроком у цьому процесі стає підготовка спеціалістів-аніматорів саме в туристичних закладах освіти. Підготовка професіоналів культурно-дозвіллєвої діяльності та упровадження в систему туризму методики теорії і практики анімації як самостійного виду діяльності сприяють створенню культурно-розважальних комплексів у туристичних закладах, народженню нових специфічних форм культурно-дозвіллєвої практики і, як результат, сучасного конкурентоспроможного анімаційного продукту.
Процеси, що відбуваються у сфері туристичної анімації, найактивнішим чином впливають на характер і спрямованість у підготовці спеціалістів цього виду діяльності, сприяють реорганізації застарілих навчальних програм, підштовхують до створення нових. На зміну культмасовій роботі прийшла анімаційна діяльність, до вже існуючих кваліфікацій додається кваліфікація аніматора (у Європі), або рекреатора (у США). Світовий досвід туристичної освіти дає приклади більш ґрунтовної підготовки спеціалістів-аніматорів, навіть на теренах СНД.
Так, Російська міжнародна академія туризму готує таких спеціалістів на факультеті аніматорів у туризмі.
Великий досвід підготовки фахівців сфери дозвілля і рекреації мають північноамериканські країни.
Крім великої кількості спеціальних курсів, що готують вузькопрофільних фахівців, у США і Канаді на підготовку організаторів дозвілля, у тому числі у сфері рекреації і туризму, орієнтовані навчальні заклади різних рівней акредитації.
Більше сорока університетів США і Канади мають акредитовані програми у сфері дозвілля та рекреації. Найбільшими центрами підготовки фахівців рекреаційно-дозвіллєвої сфери є університети штатів з розвиненою курортно-рекреаційною і туристичною інфраструктурою: Каліфорнії, Флориди, Північної Кароліни, Пенсильванії, Іллінойсу – у США; Онтаріо, Британської Колумбії у Канаді.
У Каліфорнії фахівців рекреаційно-дозвіллєвої сфери готують на чотирьох факультетах Каліфорнійського державного університету, в університетах Сан-Дієго, Сан-Франциско, Сан-Хосе, у відділенні Каліфорнійського політехнічного державного університету в м. Сан Луї. На території невеликого штату Північна Кароліна сім університетів готують організаторів дозвілля, відпочинку, паркового мистецтва і туризму.
У Франції підготовка спеціалістів анімаційної діяльності триває щонайменше три роки. Навчальний цикл включає загальноосвітній курс, практику та випускні заліки. Загальноосвітній курс складається з п’яти спеціалізованих дисциплін (по 160 годин кожна та ще 200 годин практичного стажування). У спеціальних курсах вивчаються принципи керівництва, організації, управління, педагогіки, специфіки міжособистісних стосунків, техніки анімації, соціального середовища й економіки; є спецкурси за вибором. Практичне стажування передбачає 200 годин практики під керівництвом педагога-спостерігача.
Практикування після навчання безпосередньо у соціально-культурній і рекреаційній сфері триває 9 місяців. На цьому етапі студент має набути навичок адаптації у групі, застосування власних знань у ситуаціях анімаційної діяльності. Після трьох місяців практики студент складає випускні екзамени. Така система навчання стимулює державних службовців, працівників центрів відпочинку і розваг, представників громадських організацій до збалансування практичного та академічного навчання і, як результат, до засвоєння молодим спеціалістом техніки анімації.
За австралійськими вимогами, студент перебуває на практиці 140 днів, причому, як мінімум, у двох закладах рекреації та дозвілля. Повний курс навчання триває 4 роки.
Найбільше уваги навчанню на практиці приділяється у Великобританії. У процесі практики педагоги-наставники фіксують результати діяльності студентів, оцінюють рівень засвоєних ними знань, професійну майстерність практиканта, психологічної відповідності обраній спеціальності.
Популярною у навчальних закладах Великобританії є концепція вченого Дональда Шона, спрямована на сприйняття і усвідомлення студентом змісту діяльності у процесі її здійснення. На думку науковця, умінь можна набути, лише спостерігаючи за діями досвідченого фахівця, співпрацюючи з ним, аналізуючи власні практичні дії, спільно обговорюючи помилки, проблемні ситуації та досягнення. Конкурентною перевагою практичного навчання є поєднання досвіду та професіоналізму викладача з енергією і талантом молоді.
Практична підготовка розвиває у майбутніх організаторів дозвілля такі навички і вміння:
комунікативні вміння (здатність спілкуватися та налагоджувати контакти із споживачами соціально-культурних послуг);
інструментальні вміння (результативне володіння письмовими та усними прийомами підготовки та проведення анімаційних заходів);
аналітичні вміння (здатність планування та аналізу анімаційної діяльності);
зміцнення професійної самосвідомості (глибоке усвідомлення ролі своєї професії та завдань спеціаліста, впевненість у правильному виборі професії, професійна повага).
Значна увага підготовці організаторів дозвілля приділяється у Німеччині. Так, у Фулдівському університеті студенти здобувають фах “соціальний педагог” (спеціалізація “Дозвілля та туризм”). До загальноосвітніх дисциплін належать: статистика, педагогіка, психологія, соціологія, філософія, антропологія, право та управління в соціальній сфері, дидактика та методика соціальної роботи. Серед спеціальних дисциплін – педагогіка дозвілля, дозвіллєва терапія, управління у сфері дозвілля й туризму.
Соціально-педагогічна комунікація, мистецтво, музика, спорт, мова та література вивчаються як елективні (за вибором студента) дисципліни. Практичне навчання передбачає проходження студентом двох шеститижневих загальних практик, а також однорічну профорієнтаційну практику в закладі культури чи туризму.
У Гьоттінгенському університеті імені Георга Августа готують педагогів вільного часу, враховуючи в тому числі і специфіку туризму.
Підготовку спеціалістів дозвілля, аніматорів, рекреаторів здійснюють і літні табори. Великий досвід подібного навчання мають США. До початку роботи таборів у різних штатах проходить низка семінарів з підготовки рекреаторів. Зміст таких семінарів має свою специфіку, зумовлену фінансовими можливостями табору, кваліфікацією керівників і викладачів, потребою у кадрах тощо.
Проблему службового персоналу клубу “Табірна пригода” (Північна Айова, США) вирішено шляхом професійної підготовки кадрів – у клубі працюють студенти та випускники університету Північної Айови. Для підвищення кваліфікаційного рівня фахівців з організації дозвіллєвої діяльності у клубі викладається навчальна дисципліна “Коледж “Табірної пригоди”. Навчання триває близько 10 тижнів і передбачає вивчення специфіки підготовки й проведення підліткових і молодіжних програм, роботи з окремими соціальними групами.
Важливого значення у підготовці фахівців сфери дозвілля набувають семінари та курси підвищення кваліфікації. Так, у рамках Інституту управління у сфері дозвілля та розваг Великобританії діють семінари та курси підвищення кваліфікації з паркової справи та дозвілля. За програмою діяльності Нідерландської Асоціації керівників муніципальних парків та садів здійснюється підготовка спеціалістів паркової індустрії. Японський фонд парків та рекреації організовує підвищення кваліфікації спеціалістів з управління парковою роботою та рекреаційною діяльністю.
Особливої уваги потребує й організація дозвіллєвої суспільно-корисної волонтерської роботи.
У зарубіжних навчальних закладах культури, дозвілля, рекреації і туризму заохочується робота різноманітних дозвіллєвих клубів, гуртків, секцій, творчих лабораторій, громадських об’єднань. Наприклад, подібною діяльністю опікується Студентська ліга добровільної допомоги, заснована випускником Гарвардського університету Майзелом Уейном.
Кадрова політика у сфері дозвілля і туризму формується з урахуванням її соціальних, економічних, наукових, культурних чинників.
Кожна зарубіжна країна має власну концепцію підготовки фахівців дозвіллєвої сфери, у тому числі і для потреб туризму. Розробляються нові програми анімаційного й рекреаційного обслуговування туристів. Нагальною проблемою сьогодення постає розробка механізмів упровадження теоретичних напрацювань у практику туристично-рекреаційної діяльності. Саме тому переважна більшість навчальних закладів Заходу оптимізують програми навчання, наближаючи теорію до практики і навпаки.
Зважаючи на ті процеси, що відбуваються у світовому і вітчизняному туризмі, перед спеціалістами постає нагальне завдання – дослідити, вивчити, опрацювати теоретичні, методологічні проблеми анімації, її технологічний процес, показати педагогічні прийоми і методи спеціалістів цієї сфери.
Дозвіллєві новоутворення за своєю природою є такими структурами, що постійно розвиваються. Вони не можуть бути статичними і незмінними. Їх динаміка являє собою безперервний процес переходу від минулого до сьогодення, від сьогодення до майбутнього. Цей процес необхідно враховувати і в підготовці кадрів для анімаційної сфери в туризмі.
Майбутні аніматори повинні знати історію і теорію дозвілля, володіти технологією створення культурно-дозвіллєвих анімаційних програм, методологію цього процесу. Аніматор – професія творча. Вона вимагає різнопланових художніх здібностей, що надаватимуть її власнику можливість, створюючи художній продукт, вирішувати проблеми сценарної розробки, режисури і втілення на сценічному чи ігровому майданчику ідеї заходу.